Життя всупереч болю. Ветеран з УшніПавло Білик повернувся в Ушню з війни після тяжкого поранення. Фронтова рана так і не загоїлася повністю, з нею він і живе все своє довге життя. Живе так, як і воював – з доблестю і гідністю.

Інвалідом себе не визнав

Старший лейтенант Білик був мінометником 178-ої бригади танкового корпусу у складі третього Прибалтійського фронту. Обороняв Москву, звільняв Польщу і Німеччину. Ще в 1943-му отримав орден Червоної зірки та медаль «За бойові заслуги», пізніше – медалі «За оборону Москви» та «За перемогу над Німеччиною». До Берліна не дійшов – завадила ворожа куля. Довгі місяці лікування по госпіталях, а потім – курс на рідне село.

І хоч наслідком поранення стала пожиттєва інвалідність, калікою себе не відчував, від роботи у холодок не ховався. Одружився, згодом народилася донька Наталія. Ще до війни отримав професію електрика, тож, поки був молодшим, і працював ним у колгоспі.

Коли рана давала про себе знати – їхав по санаторіях. Військкомат забезпечував путівками – лікувався і в Барнаулі, і в Ризі, і в здравницях Донбасу. Повертався – і знову за роботу: був і комбайнером, і вагарем. Інколи біля колгоспних вагів його підміняла дружина Ганна Миколаївна. Вона й до сьогодні найрідніша людина і найнадійніший товариш.

Його сім’я – його фортеця

Нині, у свої 93, Павло Тимофійович прикутий до ліжка. Щодня донька Наталія Павлівна – медик із багаторічним стажем – навідує батька і робить йому перев’язки. Вже підводять старого фронтовика і слух, і пам’ять. А колись же був таким допитливим, стільки перечитав…

І ще рік – два тому міг багато чого розповісти про свій бойовий шлях. І розповідав, коли приїздили до ветерана представники влади чи приходили школярі. А нині вже говорить за нього Ганна Миколаївна – все, що знає про чоловіка, що він встиг переповісти їй за довге спільне життя.

Люблять і поважають дідуся Павла внучка Оксана і правнучка Яна, які живуть у Мені. Перед святами навели лад у будинку, вимили все до блиску.

І шана, і допомога

Не забувають ветерана і земляки. Нещодавно школярі-восьмикласники приходили. Ганна Миколаївна щиро дякувала і їм, і їхнім вчителям, бо діти таки справді постаралися: дівчатка вимели двір, хлопці порубали дрова.

А з Днем Перемоги ніколи не забувають привітати фронтовика представники влади – і сільської, і районної та обласної. Бо ж пам’ять про бойові заслуги живе серед людей довго. І дай Боже, щоб кріпилися і ще довго жили серед нас воїни Другої світової…

Коментарі закриті.