Мордобій і 62 гривні

Дійсно, першого листопада стольненська «швидка допомога» доставила до центральної районної лікарні травмованого чоловіка. З його слів у медичній карті стаціонарного хворого записано: «Причина травми – побитий працівниками міліції».

Зустрічаємося з потерпілим у лікарняній палаті. Василь Сивенок – вусатий дядько, на вигляд років під п’ятдесят. Живе у Городищі, із дружиною розлучився, люди кажуть – «через чарку». Хоча виглядає досить пристойно. Ось тільки крововиливи на очах, садна на обличчі і руках.

– Неприємності у мене почалися ще кілька місяців тому, – нехотя розповідає чоловік. – Сімдесятилітня сусідка звинуватила мене у крадіжці 62 гривень. Я клянуся, що чужих грошей вік не візьму, а вона напосідається. Пішла у сільраду, написала заяву у міліцію.

Неприємна і дивна подія із побиттям, зі слів співбесідника, сталася в обід 31 жовтня.

– Я лежав, відпочивав, – продовжує потерпілий. – Аж вскакують у хату двоє, один у формі. І у вухо мене зразу. Кричать: «Нащо гроші взяв!» Носаками качали, водою відливали і знову били. Я, мабуть, знепритомнів. Тільки назавтра вранці мене син знайшов у хаті на підлозі. Я цього так не залишу, у мене і юристи знайомі є.

«Лежав дядько в кожусі»

Невже через ті нещасні кількадесят гривень працівники міліції здатні побити людину?

Того дня у Синявці та Городищі міліція справді була. Місцевого дільничного, який воював на сході, підміняли двоє колег: Дмитро Ворона і Роман Білик. Молоді хлопці, один два роки у Менському райвідділі працює, інший – три. Відгуки про них лише позитивні, Дмитро недавно повернувся із АТО, добровольцем туди їздив.

При перевірці почалися нестиковки. У формі були обоє, у Городище добралися на попутках лише під вечір. Били в обід, а приїхали увечері?

– Звинуваченням шокований, – каже Дмитро Ворона. – Чудово розумів, на яку роботу йду, усякого доводиться і під час сімейних сварок, і від п’яних дебоширів почути. Але такого…

То чи були у потерпілого і чого ж він міліцію звинувачує?

– Були, – стверджує дільничний. – Зайшли у будинок, на дивані лежить дядько у кожусі якомусь. Покликали – жодної реакції. Навіть повіки піднімали, щоб пересвідчитися, чи живий. Очі дійсно були з крововиливами, червоні. Прислухалися – дише, тільки «перегар на гектар». Спробували будити, водою на лице бризнули – тільки буркнув щось. Ну то ми й пішли. Хто ж думав, що такий «гостинець» нам буде, знали б – свідків покликали. А чого звинувачує? Не знаю, навіть не здогадуюся.

Міліціонери зайшли до сусідки, яка писала заяву, взяли свідчення і повернулися до райцентру.

Уже не звинувачує

Керівництво райвідділу провело перевірку. При зустрічі з міліціонерами потерпілий почав озвучувати вже іншу версію: «Погано пам’ятаю, випивший був». На питання, чому звинуватив дільничних, відповів: «Так сусіди бачили, що з хати міліціонери виходили. А може, й хто із місцевих побив».

Писати заяву Василь Михайлович вже не хоче. Справу закрили з формулюванням: «Побитий невідомими». Але й тих невідомих шукати ніхто не буде, адже потерпілий заявив, що претензій ні до кого не має.

– Знаючи цих співробітників, ніяк не міг повірити у звинувачення, – стверджує начальник кадрового забезпечення Менського райвідділу УМВС Сергій Волошин. – Але перевірку проводили ретельно. Підтвердження так і не знайшли.

– Зараз стало вже недоброю звичкою звинувачувати у всьому міліцію, – констатує т.в.о. начальника Менського райвідділу УМВС Мирослав Усік. – Ніхто не поцікавиться, як нам працюється, чи є пальне, інше матеріальне забезпечення. Співпрацювати громадськість також не дуже поспішає. А підозрювати у всіх гріхах – будь ласка! Не правильно це. Звичайно, і у нас є прорахунки, помилки. Виправляємо. Навіть по даному випадку – погано спрацювала чергова частина райвідділу. Про травмованого чоловіка медики повідомили зразу ж, чергові належно не відреагували, справою стали займатися із запізненням. Винуватців покарано: двоє чергових отримали догани та позбавлені премій.

Ми не є поліцією моралі, щоб давати оцінки поведінці людей. Але не потрібно забувати, що міліціонери не роботи, вони такі ж люди із плоті і крові. І їм також буває прикро і боляче. Як би не критикували правоохоронців та обурювалися, а якщо «припече», то куди телефонуємо? Ото ж…