Як у Мені перевіритися на СНІД
Медсестра Людмила Тимошенко контролює обстеження на ВІЛ/СНІД.

Під час тренінгу «Висвітлення СНІД: від знань до майстерності через розуміння та враження» усвідомила, що всі ми нині – в групі ризику. Від підступної інфекції не сховатись – не втекти, але можна вберегтися, дбаючи про власне здоров’я і дотримуючись певних правил безпеки. Доступність медичних послуг автор статті перевірила на собі – у Менській центральній районній лікарні та обласному центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом.

Береженого й Бог береже

Перший крок – періодичне обстеження. Згідно із чинним законодавством – добровільне, анонімне, безкоштовне, конфіденційне, без письмової згоди, не тільки за місцем проживання, а й у будь-якому лікувальному закладі.

Україна, на жаль, посідає одне з перших місць у Центральній та Східній Європі за темпами поширення ВІЛ-інфекції. За офіційними даними, зареєстровано вже понад 220 тисяч інфікованих. На думку міжнародних експертів, хворих значно більше – десь 240 тисяч.

Багато хто не знає про інфікованість: оскільки спершу людина не відчуває жодних ознак – симптоми недуги з’являються іноді й через 10 років після зараження. Не можливо розпізнати цю інфекцію «на око», тільки аналіз крові може виявити антитіла до ВІЛу.

Потрапляючи до організму, вірус імунодефіциту людини повільно й незворотно знищує імунну систему, покликану боротися з інфекціями. З часом знижується її здатність чинити опір будь-яким захворюванням. СНІД же – завершальна стадія розвитку інфекції.

Ліків, які б долали цю підступну хворобу, на жаль, досі не винайдено. Правда, нині є препарати, що запобігають інфікуванню дитини в лоні матері, полегшують перебіг ВІЛ-інфекції та запобігають розвитку СНІДу.

Важливий фактор подолання інфекції – обізнаність населення: наше здоров’я великою мірою в наших руках. У концентрації, достатній для інфікування інших людей, ВІЛ знаходиться в крові, спермі, вагінальних виділеннях, грудному молоці (побутові контакти з інфікованими нічим не загрожують).
Береженого, як кажуть, і Бог береже. Відтак, проходжу тестування, ігноруючи подив медперсоналу.

Підступні біологічні рідини

Походивши колами по районній поліклініці в пошуках напису «Кабінет довіри», таки знаходжу «відповідального фахівця» в кабінеті №6, де проводяться й ендоскопічні дослідження. Лікар-інфекціоніст Лідія Мартиненко при зустрічі пояснить, що триває реорганізація лікарні, й сусідство вимушене.

Медсестра Людмила Тимошенко делікатно розпитує про причини візиту. Вперше за роки її роботи із власної ініціативи «немісцева дивна жінка» (про таку характеристику дізнаюсь пізніше) анонімно здає кров.

Зазвичай ВІЛ-інфекцію у мешканців району діагностують попутно – у ході планових профілактичних оглядів, під час стаціонарного лікування, у потенційних донорів крові, у вагітних жінок (на диспансерному обліку перебуває п’ятеро дітей, народжених від ВІЛ-позитивних матерів).

– Наша Мена – містечко невелике, всі один одного знають. Язик за зубами не кожен вміє тримати: поділяться із сусідами, знайомими враженнями, кого бачили в лікарні й під дверима якого кабінету, – пояснює Людмила. – Тому багато людей їдуть на консультацію до Чернігова: 70 кілометрів – не відстань.
Інформую, що підозрілих симптомів, які б вказували на потребу аналізу крові, немає. Ні постійної гарячки, ні частого проносу, раптової втрати ваги тіла або її збільшення, хронічного збільшення лімфатичних вузлів, рецидивних чи незвичайних інфекцій.

Оскільки обстеження анонімне, для ідентифікації особистості обираю перші літери прізвища, імені й по батькові покійної матусі (подумки попросивши прощення), додаю останні дві цифри вже власного року народ­ження.

З кодом аналізу складніше. Донорської крові мені не переливали, контактів з інфікованою кров’ю не мала, нестерильними інструментами не користувалась, до ін’єкційних наркоманів не належу. Озвучую нетрадиційне: «незахищені ризиковані статеві контакти з обміном біологічними рідинами». І впевненіше, як новоспечена «жриця кохання», додаю: «з проникненням, без презервативів, із не завж­ди вірним партнером».

Широко відкриті очі медсестри трохи бентежать, але сміливо перепитую:

– Думаєте, в мої літа це неможливо?

– Нічого не думаю, – толерантно зауважує Людмила. – Всяке буває. Такий код вказати?

– Обов’язково, – наполягаю. Та, коли простягну направлення лаборантам, пожалкую: давно мене так прискіпливо ніхто не розглядав.

Кров молоденька лаборант брала в стерильних рукавичках, одноразовим шприцом, без благодійного внеску. Результат маю забрати за два тижні.

У кожного своя історія

Знаючи свій ВІЛ-статус, бо пройшла анонімне експериментальне тестування в Чернігівському обласному центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом, знову йду до поліклініки.

– При проведенні до­сліджень крові методом імуноферментного аналізу антитіла до ВІЛ не виявлені, – радісно повідомляє Людмила Тимошенко.

Тепер на дверях кабінету – вся необхідна інформація, що допоможе зорієнтуватися кожному, хто забажає обстежитися.

– Врахували ваші зауваження, – додає Людмила.

Для повноти експерименту хочу зробити ще й швидкий тест. Разом із лікарем-інфекціоністом Лідією Мартиненко прямуємо до клініко-діагностичної лабораторії.

– Первинний скринінг роблять вагітним, пацієнтам перед операцією, в складних ситуаціях, коли треба застрахувати медперсонал від можливого інфікування, – інформує Лідія Василівна. – Та все одно результат перепровіряємо методом імуноферментного аналізу. Багаторічний досвід (працюю інфекціоністом понад 30 років) переконав, що експрес-тестування – не догма. Дослідження не завжди достовірні. ВІЛ/СНІД – хвороба особлива та підступна. Бувають «сюрпризи».

За словами фахівця, на диспансерному обліку в районі нині перебуває 24 ВІЛ-інфікованих дорослих (здебільшого молодь) і п’ятеро дітей (одне маля із поки що невизначеним статусом). Статевим шляхом інфікувалися 18. Вірус в усіх випадках виявили випадково. Статистичні дані є за останні дев’ять років. Протягом цього періоду троє хворих померли. Торік обстежено 2 883 людини. Шестеро із них – ВІЛ-інфіковані.

– У кожного хворого – своя печальна житейська історія, особисті обставини й неоднозначне ставлення до діагнозу. Одні з усіх сил борються з вірусом, іншим доводиться постійно нагадувати про обстеження й лікування, – розповідає лікар. – Контролюємо їх стан здоров’я постійно. Кожен за потреби телефонує мені в будь-яку годину дня і ночі.

За бажанням можна звернутися за консультацією й до обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом, що знаходиться в Чернігові по вулиці Щорса, 3.

Як поінформувала лікар-епідеміолог закладу Тамара Куліцька, рівень інфікування в Менському районі низький (0,17 на 100 тисяч осіб, в області – 0,75), робота медиків на високому рівні. На диспансерному обліку в центрі – 52 ВІЛ-інфікованих жителів Менщини.

За період епідеміологічного нагляду – з моменту виявлення першого випадку ВІЛ-інфекції у 1987 році і до 2013 року – в області офіційно зареєстровано 4 258 інфікованих. З їх числа у 725 діагностовано СНІД.

На душі – тривога

Експрес-тестування забирає лише кілька хвилин. Правда, завідувач лабораторії Людмила Заїка «на винос» тест не віддає, дотримуючись відповідних санітарних правил, хоча результат і негативний.

Нібито є вагомі підстави для радості, але чогось тривожно. Не за себе – за тих, хто не насмілюється переступити поріг кабінету довіри, остерігаючись осуду, пліток і цькування. Бо й очі в страху великі, й толерантності та розуміння, обізнаності й готовності підтримати ближнього нам усім ще так бракує. А СНІД не дрімає…

Коментарі закриті.