Вранці 26 грудня Мену облетіла страшна звістка: на вулиці Робітничій ущент згорів триквартирний будинок. У ту страшну ніч у пожежі загинуло двоє людей, через кілька днів від опіків померла і третя жителька. Двоє людей лишилися серед зими на вулиці. Олені Олещенко пощастило: вискочила з палаючого будинку в останню мить, накинувши на ходу куртку, схопивши штани і сумку з паспортом. З тим і залишилася. Пожежники документи винесли з шафи, у погребі консервація лишилася – ото і все добро. Як жити?
Маючи за плечима майже 60 років, куди податися фактично бездомній людині, у котрої ні дітей, ні інших кровних родичів? На щастя, життя Олени Андріївни почало налагоджуватися, нині вона має житло і, чи не вперше за останні півроку, посміхається.
– Спасибі добрим людям, підтримали мене тоді, – каже Олена Андріївна. – Довіку буду вдячна їм за співчуття і за підмогу. Ось гляньте – усе, що на мені, подарували благодійники. І грошима помагали, усім, чим могли.
Однак ні житло, понищене вогнем, відремонтувати, ні нову хату купити жінка грошей не мала. Прийняла погорілицю з її чоловіком одна із менянок. Але не назавжди ж, бо у жінки діти є, онуки, вони будуть з часом житлом розпоряджатися.
– Ми перейнялися бідою цієї людини і таки придумали, як їй зарадити, – каже начальник управління соціального захисту населення РДА Володимир Роговенко. – Фактично навіть дві проблеми вирішили: і погорільцям дах над головою є, і одинока старенька має належний догляд та увагу.
Мова йде про те, що Олені Олещенко запропонували жити у 79-річної менянки Таїсії Шерстюк, котра через вік та хвороби не може обслуговувати себе самостійно, тож її довелося помістити до лікарні у Макошине. Натомість Олена Андріївна, котра на своєму віку вже не одну немічну людину догледіла, отримала нарешті дах над головою.
– Не одразу я на цю пропозицію пристала, – каже жінка. – Сусіди відмовляли, мовляв, не вживуся я з чужою людиною. Але подумала: спробую, діватися нікуди. На третій день після Паски коляскою перевезли стареньку з лікарні. Не скажу, що просто було спочатку. Та нічого, зжилися потроху.
До будинку, де тепер мешкає Олена Олещенко, ми приїхали без попередження. Завідувач відділу соціальної допомоги вдома територіального центру соціального обслуговування населення (надання соціальних послуг) управління соціального захисту населення РДА Алла Волна навіть і не впізнала садибу.
– Ви подивіться, який порядок тепер у дворі. Ми багато років обслуговуємо цю бабусю, завжди помагали. Бралися піклуватися про стареньку і претенденти на її хату. А скінчилося тим, що відвезли немічну до лікарні, бо вона потребувала цілодобового догляду.
У хаті й справді чистота й порядок. Олені Андріївні доводиться по кілька разів на день мити бабцю, перевдягати, прати її речі. У кутку спальні – упаковка памперсів (а вони нині дорогі). На тумбочці коло ліжка помітила тарілочку з цукерками.
– Та ми з чоловіком самі чогось не з’їмо, а бабу погодуємо. І масло, і печиво, і ягоди, і цукерки. Людина пустила у свою хату, то треба вдячними бути.
