Навічно охороняти небесний блокпост під Луганськом залишилися дев’ять солдатських душ. Кількадесят поранених, місяці недосипу і обстрілів. Поки що бойові дії позаду, 13-й батальйон територіальної оборони повернувся на Чернігівщину.

Потяг зі сходу

Понеділок, 12 година дня. На залізничну станцію «Чернігів Північний» їдуть легковики, йдуть групами і поодинці люди, пробігла зграйка школярів. Неподалік залізничного полотна виблискує міддю військовий оркестр. Цілі оберемки квітів, хліб-сіль на вишитому рушнику, дівчата розгортають плакати: «Дякуємо, що живі», «Спасибі за мужність». Молодий солдат на милицях курить збоку від натовпу, намагається зручніше прилаштувати поранену ногу. Усі чекають.

Маленький хлопчик із синьо-жовтим прапорцем і блакитною кулькою, балансуючи на рейці, придивляється у далечінь: «Мам, а тато вже їде?»

Серед людей розмови: «Півгодини тому Ніжин проїхали», «Мій дзвонив. Каже, що вже на вокзалі. Скоро будуть», «А Колька так у відпустці і не був, мо’ хоч зараз пустять». Жіночки співають: «Давай, давай, народе наш, вставай, а ти, москаль, на нас не зазіхай».

Потяг прибув близько 14 години. Кілька пасажирських вагонів, хлопці махають руками із дверей тамбурів. Слідом тягнуться відкриті платформи із технікою. Дивлячись на старенькі ГАЗони, обдерту і прострілену «Газельку», дядько хитає головою: «Рідненькі, як ви там вистояли?!»

Натовп підхоплює прибулих. Оркестр вибухнув громом музики. Обійми, щасливі сльози, квіти, дитячі долоньки на неголеній щоці. Бабуся намагається кожному хлопцю з автоматом всунути в руку пиріжок. Беруть, дякують.

І сепаратистів ловили

У заступника командира батальйону Сергія Мурованого голосу майже не чути. Зірвав, поки грузилися, поки бійців по вагонах прилаштовував.

– Із травня ми в АТО, – каже Сергій Григорович. – Охорона кордону Луганської області, блокпости. Наприкінці липня вперше потрапили під обстріл «Градів» та мінометів, потім звикли. Автоматів, кулеметів, гранатометів вистачає, десь із місяць тому отримали БРДМи (броньована розвідувально-дозорна машина – авт.). Не голодно, але, правда, трохи холодно. А ще військові не задоволені, що реформи буксують, а у Верховну Раду лізуть ті ж самі люди. Та й на місцях особливо нічого не міняється.

Довелося нашим землякам і диверсантів затримувати.

– Піймали двох на «віджатій» машині, – згадує заступник комбата. – Як пізніше з’ясувалося, один сепаратист на прі­звисько Лісник за гроші їхніх розвідників перевозив, інформацією торгував. А інший – взагалі старший лейтенант ФСБ…

А навкруги вирує своє життя. Під звуки оркестру танцює солдат: у одній руці автомат, у другій – біла троянда. Танцює трохи невміло, але натхненно. Юний боєць, закинувши автомата за спину, їсть печиво і посміхається, мружачись на сонце. Жінка сварить чоловіка у камуфляжі: «Зовсім худим став на тій війні». Той виправдовується: «Так, мамко, поїсти пропускав. «Салюти» нам такі давали, що забував про їжу».

Позицій не здали

За словами начальника регіонального медіа-центру Міноборони України у Чернігові Вадима Мисника, Сіверщина має пишатися своїми синами. Три місяці бойового контакту! Тринадцятий батальйон воював героїчно. Його бійці одні із небагатьох під час контрнаступу терористів наприкінці серпня не відступили, утримали свої позиції.

Тепер на всіх солдат чекає довгоочікувана відпустка. Потім бійці відновлюватимуть боєздатність, ремонтуватимуть пошкоджену техніку і отримають нову, підрозділ доукомплектують особовим складом. Поки що місце дислокації – Гончарівськ.

…Автобуси із воїнами від’їхали. Зустрічаючі розійшлись. Одиноко літає блакитна повітряна кулька. Найкращого кольору, кольору мирного неба.