Польський досвід кредитування фермерів: використовувати чи ні?Конкуренція серед сільгоспвиробників, котрі бажають узяти в оренду земельні паї на Менщині, досить висока. Заїжджі інвестори нерідко обіцяють «золоті гори» у вигляді високої орендної плати, деякі і сім відсотків пропонують, і навіть 10. Але чи варто вірити таким обіцянкам? Чи є вони економічно обґрунтованими?

terentiev– Те, що між сільгоспвиробниками-орендарями існує здорова конкуренція – це великий плюс, – говорить заступник голови Менської райдержадміністрації Павло Терентієв. – Саме у нашому районі найбільше в області фермерських господарств, працюють сільгоспформування різних форм власності. Районна державна адміністрація сприяє тому, аби усі суб’єкти господарювання мали нормальні умови для роботи. А от кому здавати в оренду свій земельний пай – це повин­ні вирішувати самі власники землі. І підійти до цього питання варто дуже виважено, не зважаючи на солодкі обіцянки інвесторів. Головне – у жодному населеному пункті Менщини немає монополіста, котрий би диктував селянам свої нерідко кабальні умови.

За словами Павла Олександровича, потрібно враховувати реальні можливості аграріїв у нинішніх умовах, нюанси паритету цін на сільськогосподарську продукцію, пально-мастильні матеріали та засоби захисту рослин. Якщо нині кілограм вирощеного зерна в середньому коштує близько двох гривень, то на дизпальне ціна злетіла майже до 17 гривень за літр. То які ж надприбутки може отримати у такій ситуації сільгоспвиробник, щоб і з власниками паїв розрахуватися згідно з обіцянками?

– Як на мою думку, більшої довіри заслуговують ті інвестори, котрі вже зарекомендували себе з позитивного боку на теренах району, котрі мають тут матеріальну базу, розширюють виробництво, створюють робочі місця, займаються тваринництвом, – зауважує Павло Терентієв. – Можливо, захмарних відсотків орендної плати вони й не обіцяють, однак працюють стабільно й дають нашим людям заробітну плату, сплачують податки у наш бюджет.

До нас у район заходять і серйозні компанії з іноземним капіталом та передовими технологіями. Але зареєстровані вони бозна-де, тож достукатися до них важко, якщо, приміром, власникові паю довідку яку взяти чи інші питання вирішити. Спокуситься селянин на обіцяні високі відсотки орендної плати, отримає свої три – три з половиною тисячі гривень на рік – і на тому все. Про створення робочих місць, виплату заробітної плати і підтримку соціальної сфери громади у даному випадку мова не йде. Фірма навесні та восени на місяць попрацює на землі – і крапка. А хто дороги у селі ремонтуватиме? Хто сіном-соломою-дровами забезпечить? Куди селянину звернутися, аби городи виорати чи деревину попиляти?

– Непоодинокі випадки, коли такі фірми продають корпоративні права і фактично торгують землею, – зауважує Павло Терентієв. – Бази у них немає – усе розпродується. Фактично відбувається процес так званого «набивання банку землі» в очікуванні відміни мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Про розвиток у даному випадку мова не йде. Ось, наприклад, є у нашому районі близько 20 тисяч гектарів луків та пасовищ коло Десни – беріть їх в оренду, будуйте ферми, займайтеся тваринництвом. Ні, бажаючих немає. Нащо працювати на перспективу, коли можна отримати швидкий прибуток?

Як показує практика, найбільша конкуренція між потенційними орендарями точиться у населених пунктах, у жителів яких добігає кінця термін дії договорів оренди. Подібна ситуація, зокрема, у Макошине, Миколаївці, Локнистому, Мені. Нерідко власники паїв не можуть зорієнтуватися, з яким із інвесторів варто мати справу. Приміром, на базі колишнього колгоспу «1 Травня» у Мені нині працюють ПП «Менський аграрник» та ТОВ «Агропрофіт», сюди ж прагнуть зайти СТОВ «Олстас-льон» та ТОВ «ІСТ Агро». Кому з них довіритися? Чи не продадуть землю? Чи будуть робочі місця? Наразі селянам є над чим подумати…

Коментарі закриті.