Шостого березня о 20.05 в Менський райвідділ міліції повідомили: аварія. Автомобіль ВАЗ-21111 Владислава Нестерова врізався в залізний парканчик, а потім у два дерева по вулиці Жовтневій біля школи імені Шевченка. На місце виїхала слідчо-оперативна група.
Те, що. вони побачили, шокувало навіть бувалих даішників. Про очевидців, які знімали подію на мобільні телефони, і говорити нічого. Від удару ВАЗ розвернуло, відкинуло назад, до старої споруди суду, і буквально розірвало. Вилетіли двигун, коробка передач, акумулятор, відпали колеса.
«Руки, руки відірвало!», – збуджено кричали люди. І тут з машини витягнули водія – 34-річного Владислава Нестерова. Він був живий. Отримав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, зламана щелепа.
Мена гуде – Влад врятувався дивом!
Владислав Нестеров – фельдшер “швидкої допомоги” Менської райлікарні. Працював на «швидкій» в Чернігові, після Чернігівського медучилища. Син менського підприємця Олександра Нестерова. Зараз Олександр Аркадійович з родиною в Америці.
Субота, 9 березень, пів на шосту вечора. У Мені на місці аварії досі валяються шматки фари. Владислав Нестеров – в стоматологічному (щелепно-лицьовому) відділенні Чернігівської обласної лікарні. Молодий кремезний чоловік сидить на акуратно застеленому ліжку. Травмоване обличчя набрякле, опухле.
– Не впорався з керуванням, – коротко відповідає Владислав на запитання, що сталося увечері 6 березня. – Я був тверезий (ДАІ це підтверджує. – ред.).
– Не вибрав безпечної швидкості руху, – додає інспектор обласного ДАІ Сергій Борздий.
Першу допомогу потерпілому надали в реанімації Менської районної лікарні. Потім відправили в Чернігів. У понеділок в обласній лікарні прооперували.
Поруч з чоловіком весь час дружина Наталя.
Дома батька очікують син Ігор, дев’ятикласник, і донька Сонечка, їй три з половиною роки. Дуже чекає онука бабуся Любов Нестерова. Вона живе з сім’єю Владислава в одному будинку.
– Сьомого березня о шостій ранку Наташа (невістка) постукала, я відкрила двері, – розповідає Любов Петрівна. – “Бабуся, ти тільки … – плаче. – Влад живий! Я зараз іду до нього, а діти вдома”. Увечері мені не сказали.
Я серіали довго дивилася. Тільки вляглася в ліжко, хвилин десять першого, дзвінок. Думаю, це з Америки дзвінок, нічого поганого не запідозрила. Батьки Владислава, буває, і пізно ввечері дзвонять.
Батько Олександр Аркадійович з сім’єю вже років десять живе в США. З дружиною Ольгою та сином Юрою, молодшим братом Владислава. Влад не зміг виїхати разом з батьками до Америки. Він уже був одружений (одружився в 19 років), була дитина.
Машина, на якій розбився Владислав, – його особиста.
– Батьки купили йому машину, – каже бабуся. – У 2010 році купили «Ладу», у Влада до цього була іномарка, в Одесі брали. Він їздив за нею. Але вона дуже дорого йому обходилася.
Водить автомобіль з 9 класу. Навчився в школі. За кермом не перший день.
– Може, Владислав був засмучений чимось? – запитую.
– Може, й засмучений, – сухо відповідає Любов Петрівна. – Цього вже я не знаю. Слава Богу, Влад залишився живий. Для мене він ангел-охоронець. У силу життєвих обставин піклується про мене. Мені сам уколи робить. Хороший батько. З ночі, з чергування приходить – відразу не спить. Якщо Сонечка вдома, укладає вдень її спати і сам тоді лягає. Господар хороший. І їсти приготує. І поприбирає.
Я щовечора читаю «Отче наш». Прошу здоров’я дітям, онукам, невісткам. Вголос читаю, вголос називаю всі імена.
Любов Петрівна скучає за близькими.
– Нужда змусила виїхати до Америки, – вважає вона. – Якби всe тут було гараз, син б нікуди не поїхав.
Кафе організував на залізничному вокзалі. Хлібопекарню створив у Мені, газети про це писали. У Березні кондитерська справа була. Але постійно виникали проблеми. У невістки Олі у Філадельфії близькі родичі, от і допомогли виїхати. Там Саша працював на виробництві сирів, тяжко працював. Будівництвом займався.
Тамара Кравченко, тижневик «Весть».
