Нещодавно світова громадськість відзначала День охорони довкілля. Це значить, що весь світ уже зрозумів, наскільки наше існування залежить від природи. А ми, українці, і досі «охороняємо» довкілля лише декларативно.
Сплюндрована перлина
За прикладом ходити далеко не доводиться. Не скажу, що всі, хто буває на Десні, залишають після себе гори сміття. Але, на жаль, таке буває доволі часто.
І якщо в місті чи селі ми звинувачуємо комунальні служби, що погано працюють, керівників територіальних громад, що не організовують належним чином вивіз сміття, то кому ж нам докоряти там, на річці, – щукам та сомам, що в Десні плавають? Що нам, шановні земляки, треба, щоб ми не плюндрували одну з найцінніших перлин нашої Менщини?
Зазвичай схема проста: приїжджає компанія від кількох до кільканадцяти осіб, день чи кілька весело проводить на березі – і зникає. Залишивши після себе засіяну обгортками і упаковками продуктів траву з великою чорною плямою від багаття, розкидані пляшки, обшмульгані стовбури ближніх дерев.
«Благородніші» зносять тару в одне місце, сміття загрібають у кущі або намагаються спалити – як правило, сучасна пластикова упаковка горить погано…
Процес уже пішов
Напевно, після такого відпочинку вдруге та сама компанія на тому ж місці зупиниться не скоро. Так само й інша, але з подібним споживацьким ставленням до природи. Тож розгадаймо загадку: за скільки часу ми з деснянського берега зробимо один суцільний великий смітник?
Не виключено, що процес утворення прибережного сміттєзвалища десь уже розпочався (не обов’язково навіть у межах нашого району), бо час від часу несуть сиві деснянські води то розламану корзину, то частини старого стільця, то непридатні до вжитку дитячі іграшки. А скільки пливе пет-пляшок, целофанових пакетів, іншого непотребу!
Деградація природи. Чи людей? Бо ж зовсім небагато з нас вважають, що на природі відпочивати треба так, щоб вона, природа, цього не помітила. І ще менше тих, хто на тій же Десні прибере сміття не лише за собою, а й за попередніми відпочивальниками.
Що залишимо дітям?
«…Благословенна будь, моя незаймана дiвице Десно, що, згадуючи тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно багатим i щедрим. Так багато дала ти менi подарункiв на все життя…»
Пощастило Довженкові, що його дитинство пройшло в епоху колишньої, ще чистої Десни. Нинішні ж діти знають, що пити неочищену деснянську воду небезпечно для здоров’я, а, купаючись, інколи можна порізатись не лише об гострі краї річкових черепашок, а й об розбиту скляну пляшку, що якийсь негідник сп’яну пожбурив у воду. І милуватися іскристою росою на смарагдовій прибережній траві їм заважають блискучі упаковки та бляшанки з-під пива.
Усе це залишиться в їхніх спогадах, оскільки дитячі враження – найяскравіші і запам’ятовуються на все життя. То кому ж вони докорятимуть згодом за них і за загиджену річку?!
