Пам’ятний знак героям-чорнобильцям відкрили в райцентрі Мена на Чернігівщині. Він постав неподалік обеліску Слави.

Пам’ятник і моєму брату Сашку Слободі з Лісок. Він три з половиною місяці працював під реактором. Ліквідував. Забрали на військові збори і відправили «усувати наслідки аварії на Чорнобильській АЕС».

Цього вистачило, щоб убити здоров’я 38-річного чоловіка. Сашко хворів 6 років після того… і помер від раку. Як і тисячі ліквідаторів, як мільйони українців.

Але в моїй пам’яті він залишився таким молодим, як на цій фотографії, що розміщена. Дядько сфотографував його таким у юності в саду біля хати, у Лісках.

 

 

 

 

 

 

 

 

На цій фотографії він зовсім не схожий на того Сашка, якого я цілував у лоба під час похорону у грудневі безсніжні морози.

Його поховали у піщано-жовту могилу лісківського кладовища. Ніколи не забуду, як тоді голосила тітка Катерина. Вона знала, яким гарним сином він був.

Знав і я, яким він був мудрим, добрим і розумним братом. Як ми разом їздили на риболовлю. Як він служив під Москвою. Як приїжджав на мої проводи в армію і на весілля.

«Пам’ятаю тебе, Сашко. Дякую тобі. Якби ти не був у Чорнобилі – невідомо, що б сталося з нашою родиною, народом і Україною.

Пригадую слова Висоцького, які ти любив: «Смерть вибирает самых лучших, и дёргает по одному»…

Владислав САВЕНОК. “Високий Вал”.

Коментарі закриті.