Сергій Маглич біля порому на Десні

Уздовж селища Макошине Менського району тече річка Десна. Макошинці на одному березі. їх паї — на іншому. Будинки, двори з худобою — тут, луки з травою — там, за Десною. Як місцеві вирішують свої проблеми дізнавалася Олена Гобанова з «Вісника Ч»

Є три переправи: дві поромні і човнова. Власним човном місцевий житель перевозить людей з хуторів Котичка, Рожківка та села Остапівка (що належать Макошинській сільраді). Телефонують йому на мобільний, домовляються.

Один з поромів належить СТОВ імені Т. Г Шевченка. Ходить там, де за річкою землі сільгосптовариства. Другий пором за кілька кілометрів від першого. Перевозить, в основному, сіно колишніх працівників заводу «Сільгоспмаш» та членів їх сімей. Завод банкрут. Новому хазяїну ПП «Сільгоспмаш» утримувати пором не з руки.

— Хіба не простіше жилося б з автомобільним мостом? Чому його досі не зробили?
— Дайте грошей, зробим, — у відповідь пропонує секретар Макошинської селищної ради Ірина Тимошенко. Голова пішов на пенсію, Ірина Іванівна виконує його обов’язки. — Насправді у нас ніколи не було автомобільного мосту через Десну, тож не знаємо, як з ним, краще чи ні. Ще у 90-і роки міст у Макошиному (після звернення жителів селища) збирався лобудувати народний депутат Леонід Палажченко. Приїжджав, дивився місце, готували документацію. Але щось там у них, наверху, змінилося (Палажченко помер. — Авт.), і міст збудували у Сосниці. Тепер, при великій повені, його затоплює. А у нас під час паводка людей пропускають через залізничний міст за паспортом. Транспорт переправляється тільки двома поромами.

Був у Макошиному завод «Сільгоспмаш». Один на весь Союз випускав ПСШ (протравщик семян шнековый). Завод зробив пором, щоб забезпечити своїм працівникам доступ до луків за Десною. Тоді заводчанам давали там по 50 соток сіножатей (за здане молоко), плюс паї родичів, що були в колгоспі. Пором стояв на балансі ВАТ «Сільгоспмаш». Потім завод збанкрутував, Фонд державного майна проводив ліквідацію. Пором був виставлений на продаж. Його вартість на сьогодні становить близько 22 тисячі гривень.

Сільрада його купити не може, 66, по-перше, нема коштів. По-друге, відповідно до закону, сільрада не може надавати послуги населенню. При сільраді є комунальне підприємство, що надає населенню послуги (водопостачання, водовідведення). Але це організація, пором обійдеться набагато дорожче, ніж якби його придбала одна людина.

Поромну переправу може викупити поромник. Але такої суми у нього нема. Були загальні збори селища, де люди, які користуються тим поромом, вирішили скинутись і купити його. Виходить десь 200-220 дворів, приблизно по сто гривень з двору. Люди, загалом, згодні. Треба зібрати потрібну суму до сінокосу.

Поромника 54-річного Сергія Маглича знайшли біля порома. Сергій Миколайович дбайливо поправляє канати, перевіряє замки.
— Учора такий шторм піднявся, хвилі ого які йшли, думав, пором відірве та занесе куди. Аж нічого. Зараз переправа ще не працює, пором ходитиме, з кінця травня і до морозів. Але кожного дня сюди на велосипеді приїжджаю, перевіряю. Одного разу рибалки самі замки повідривали, на той берег переправились. їх міліція знайшла, змусила замки купити, назад поставити. А років п’ять тому, як катери ще тут ходили, то канат відірвали.

Сергій Миколайович працює охоронником на ПП «Сільгоспмаш», зараз там пилорами.
— Коли я на роботі, приїжджають сини. їх у мене троє, вже дорослі.

Розмовляємо під дерев’яним навісом, сидячи за збитим з дерева столом.
— Цю бесідку років два тому зробили працівники заводу, сусіди. Від дощу ховатися. А пором років 10 тому збудував директор заводу «Сільгоспмаш» макошинець Микола Буланий. Потім люди складалися, купляли бухту канату (треба 500 метрів). Пізніше давали на утримання порому хто скільки може, хто 20, хто 50 гривень. Ті гроші потім відкидали з плати за переїзд. Уже років три за переправу на поромі стала ціна. Трактор порожній — 20 гривень, завантажений — 35 (туди й назад виходить 55). Велосипед — 2 гривні, мотоцикл з коляскою — 7, без коляски — 4 гривні, легковик — 20, з причепом — 30. Вантажівка — 65 в обидва боки. Причіп-лісовоз з трактором, туди п’ять тонн сіна вміщається, — 75. У нас люди і корів, і овечок тримають, сіна по 12-15 тонн на корм іде.

Ці гроші — на зарплату і на пором. (Зарплати виходило від 300 до 800 гривень на місяць). Дохід від переправи тільки під час косовиці.

Невигідно орендувати пором, він збитковий. І директор ПП «Сільгоспмаш» у минулому році від оренди відмовився. (А до цього кілька років орендував у Фонду держмайна). Якби за переправою не було догляду, вже і порому б не було.

Два роки розливу не було, вода в Десні упала, причалити до берега не можна було. У минулому році через це пором стояв з серпня і до половини вересня, доки дощі не пішли і вода не піднялася. Дворів 10-15 не встигли сіно заготовити та перевезти, дощу чекали. За ці останні роки 10 метрів припоромника в річку добавили, видовжили.

А як розлив, то насипи робити треба, щоб не заливало.

З Фонду держмайна приїжджали, сказали, якщо коротко, або купляйте, або поріжемо на металолом. Адже виходить, у минулому році пором ніхто не орендував, але ним користувалися. Вони розуміють, що пором треба, але так залишити не можна.

Пором зареєстрований в обласному центрі, у державній інспекції з безпеки судноплавства, йому присвоєно номер.

Не знаю, як там далі буде, назбирають грошей чи ні. Якщо на мене пором будуть оформляти, то, може, приватним підприємцем доведеться стати. Гроші, безумовно, людям поверну. Хто скільки здасть, потім за них буде переправлятися.

Коментарі закриті.