Іван Іванович був добрим господарем: техніки – якої хочеш, худоби і птиці – повен двір, городина родила усім на заздрість, нову хату почав зводити… Усе було, окрім дружини-помічниці.

Без весілля 40 літ разом

Доки була живою мати Івана Ющенка, він якось і не задумувався, що вона не вічна. Займався господарством – тримав ледь не по десятку корів, яких треба було видоїти руками, а ще ж – бички з телицями, кабани із свиноматками, вівці, кінь, кози. Птиці ліку Ющенки не знали, неслась і виводила своє потомство вона де хотіла – під кущами смородини, на горищі, у сіннику, у сараях і хлівцях.

– Дивлюсь, качка веде своє сімейство, а за нею – дві квочки з виводками. І гуси велися та росли, ніби з води, – каже Іван Іванович. – Яєць стільки було, що не знав, де їх дівати. Верейками збирав. Людям роздавав, свиням у корита кидав, собак і котів годував ними.

Згодом мати покинула цей світ. Івану стало важко справлятися з господарством. Людей не слухав, коли ті радили позбутися хоча б половини.

Не дуже довго і тримався сам. Не знайшовши у своїй Лазарівці жінки, подався у пошуках хазяйки по сусідніх селах. Усі, ніби змовившись, відмовляли заможному жениху, бо добре знали, як і скільки у нього там треба працювати. Тільки у Стольному Марія В’ялько згодилася свою самотність розділити з Іваном.

Поживши трохи «на віру», вирішили зареєструвати шлюб.

– Прийшли до сільради, щоб розписатися, аж виявилося, що хтось із нас паспорт забув, – каже Іван Іванович. – Удруге й не ходили, 42 роки уже живемо, як тепер кажуть, у цивільному шлюбі.

Хату господар так і не добудував, живуть з Марією Федорівною у старій, але просторій. В ній і деревообробний верстат вміщається. Є велика піч, дерев’яне ліжко, стіл, за яким десяток їдаків уміститься.

Пішло нажите поміж пальців

Роки і хвороби беруть своє.

– Я оце грипом перехворіла дуже, якби не допомога медика, то, може б, і не одужала, – розповідає Марія Федорівна. – Ще змолоду впала була з естакади, ребра поламала, а може, і ще щось, бо і до цього часу болить усе моє тіло. У нас нема в Лазарівці де хліба купити, то пішла якось у Дмитрівку, коли там ще магазин працював. Упала по дорозі, а піднятися не здужала. Лежала ледь не півдня, доки людина нагодилася і підняла мене, додому я дійшла з горем пополам і без хліба.

– А я жодного разу в лікарні не був і у медиків допомоги не просив, – озвався Іван Іванович. – Мене піч рятує від будь-якої недуги, ото залізу, вилежусь, вигріюсь на всі боки і скачу здоровий!
Подружжя уже нічого не сіє і не садить. У десяти хлівцях і сарайчиках ніхто не живе, тільки одна корова.

– Мали ми три десятки курей, так за три ночі по десятку щось виложило. Не порвало, не з’їло, а виклало так у рядок мертвих, – каже Марія Федорівна. – Корова у нас без теляти, дає два літри молока в день – котам і нам.

Старенькі купують все – овочі, сало, дрова.

– Хліб нам Тамара з нашого села приносить, бо ні у Стольне, ні в Семенівку за хлібиною ми не здатні сходити, – кажуть.

З техніки Іван Іванович має легковика, трактора з плугами і причепом і мотоцикла з коляскою. А решту або продав, або пороздавав.

– Було у нас десять тисяч гривень на чорний день, зберігав я їх у баночці під піччю, так хтось украв, – бідкається господар. – І інструменти до чиїхось рук прилипли, я в міліцію повідомив, приїхали, походили по селу, а мені сказали, що ще шукатимуть.

Покидаючи обійстя, запримітила сумний погляд корівки, яка дивилася через загорожу на ще не зелений луг… А мене зі сльозами аж за ворота проводжала господиня і все у когось питала, де поділися її сила, здоров’я, вправність…