Андрій ШЕВЧЕНКО, народний депутат України.

Сьогоднішнє рішення суду відкласти розклад “справи “5 каналу” та “ТВі” багато з нас можуть трактувати як перемогу свободи слова. Це ілюзія. Все свідчить, що влада настроєна історію з частотами довести до переможного кінця.

Якщо ми не знайдемо нових шляхів виходу з глухого кута.

Конфлікт між командою Януковича та двома телеканалами звівся до двох несумісних “або-або”.

Варіант 1: суд скасовує ліцензії, забираючи майбутнє у каналів, які мають сміливість не прислужувати владі.

Варіант 2: “5 канал” та “TVi” зберігають частоти, отримані незаконно.

Ці два варіанти не просто змушують нас обирати між свободою слова та верховенством права. Жоден з них – не на користь Україні та її журналістиці.

Варіант 1 очікуваний. Якщо суд прогнозовано забере у “П’ятого” та у “ТВі” частоти, отримані ними взимку, і для країни, і для світу це однозначно виглядатиме розправою: критикуєш владу – готуйся до проблем.

“5 канал” і “ТВі” – це не просто два канали, які досі не контролюються командою Януковича. Це Скрипін і Цеголко, це Артем Шевченко і Чайка, це Портніков і Мжельський – це десятки яскравих і досвідчених інформаційників – ведучих, редакторів і репортерів, для яких внутрішня свобода – як повітря.

Ці дві команди зараз роблять те, що мали би робити всі українські журналісти, – говорять ПОВНУ правду, дають РІЗНІ точки зору, АНАЛІЗУЮТЬ, а не лише ретранслюють. Якщо суд змусить власників цих двох каналів викинути у смітник бізнес-плани, то країна недоотримає якісної інформації.

Варіант 2 виглядає утопічним: я не вірю, що суд залишить спірні частоти двом каналам. Але якщо це станеться, висновки для країни будуть також невтішні: відверті порушення закону можна перекрити агресивним піаром і шляхетною громадською підтримкою.

“5 канал” та “ТВі” отримали свої пакети частот у грудні з явними порушеннями процедури, серед яких відсутність кворуму на засіданні Нацради – далеко не найгрубіше. Не хочу розчаровувати своїх друзів і колег з обох каналів, але їхні надії на потужну підтримку колег і світової громадськості – марні: як індустрія, так і західні посольства добре знають, що з правової точки зору ліцензії – сумнівні.

Бачу вихід один: повторний конкурс на спірні частоти.

Звичайно, кожній зі сторін це може здаватися поразкою. Але 24 листопада 2004, коли ЦВК Ківалова оголосила свого переможця президентських виборів, третій тур також виглядав утопією, а виявився єдино можливим варіантом, що дав легітимний вихід з глухого кута.

Такий повторний конкурс буде тестом: для нової Нацради – на здатність працювати відкрито, для небайдужої громадськості – на вміння контролювати владу, для “5 каналу” та “ТВі” – на готовність відстоювати свої інтереси не лише на ефірах та прес-конференціях, а й у рамках законної процедури.

У мене нема ілюзій щодо готовності команди Януковича давати такі шанси двом бунтівним каналам, але повторний конкурс – це єдиний реалістичний напрямок тиску на цю – недружню до свободи і до слова владу.

На цьому повторному – зразково-показовому конкурсі – я триматиму кулаки за ці два відважні канали – рідний мені “5 канал” і симпатичний своїм характером “ТВі”.

Коментарі закриті.