Менська районна рада своїм рішенням 28.03.2007 р. затвердила «Районну програму «Відродження малих річок Менського району на 2007 – 2010 роки та прогноз до 2015 року».

У розділі V цієї програми в комплексі заходів передбачалося в пункті 4) таке:

«Догляд за річками та їх витоками, природними джерелами.

Реалізація заходів даного напрямку передбачає забезпечення виконання робіт з метою відродження малих річок, збільшення їх водності, а саме:

– відродження (розчищення та упорядкування) витоків річок, джерел, їх паспортизація

– догляд за річками та їх витоками, джерелами.»

Наскільки мені відомо, у селі Киселівці за час дії Програми не було розчищено жодного джерела. Можливо, у Програмі мова йшла лише про ті джерела, що є витоками річок?

Але ж здоров’я і повноводність річки завжди залежала і від тих джерел, що були розташовані вздовж усього русла. Наші пращури знали це і впродовж століть виробили традицію: влітку перед святом Маковія щороку або за потреби чистили витоки джерел у своєму населеному пункті від намулу.

За спогадами моєї родини, в с. Киселівці в урочищі «Рокита» ще в 1960-ті роки було діюче джерело й криниця.

Виток джерела знаходився в руслі річки Мени недалеко від берега, тож прямо в руслі місце витоку огороджували дерев’яною цямриною, і люди брали там питну воду.

Чи зцілювала та вода від якихось хвороб, не знаю, але загальновідомо, що будь-яка джерельна вода має певні цілющі властивості. Наші пращури старалися набрати такої води вранці до сходу Сонця.

Минулого року я попросила батька показати точне місце розташування криниці й зробила фотофіксацію. Це недалеко від автомобільного кам’яного білого мосту в бік, протилежний від школи. У тій частині урочища ростуть переважно вільхи, але в тому місці, де близько від лівого берега річки Мени било джерело, лівий берег навмисне обсаджений чи то вербами, чи верболозом.

Це, до речі, відома давня українська традиція. Завдяки їй можна нині спробувати знайти й ті джерела, про які вже ніхто не пам’ятає.

І назва киселівського урочища «Рокита» походить, вочевидь, саме від цього джерела і цих верболозів, адже довкола ростуть, повторюся, вільхи. А словом «рокита» чи «ракита» українці раніше називали саме певний вид верби.

Місце джерела в урочищі «Рокита», лівий берег р. Мени, с. Киселівка. 2013 р.
Місце джерела в урочищі «Рокита», лівий берег р. Мени, с. Киселівка. 2013 р.

 

Одразу ліворуч від цього обсадженого вербами місця (тобто вище за течією) вільхи ніби відступили від річки і утворили галявину на березі. Це ще один чудовий орієнтир. І є така підозра, що ця галявина може бути рукотворною, адже до 1917 року на свято Маковія традиційно робили хресний хід до джерел, де служили молебень і тією водою освячували маковійські букети цілющих трав.

Галявина на лівому березі р. Мени вище від джерела. 2013 р.
Галявина на лівому березі р. Мени вище від джерела. 2013 р.

 

А на правому березі р. Мени поблизу джерела, але вище за течією, минулого року ми побачили кладку. Не знаю, чи була вона там раніше. Навіть у 1980-ті роки кладки для прання були розташовані нижче за течією від джерела. Якщо джерело буде розчищено та облаштовано для набирання води (на що я дуже сподіваюся), то місцезнаходження кладки має принципове значення у часи хімічних пральних порошків.

Кладка на правому березі вище за течією. 2013 р.
Кладка на правому березі вище за течією. 2013 р.

 

Місцина біля джерела в урочищі «Рокита» так і називалася — «Криничка». Коли я була малою, у 1980-ті роки, бабуся водила нас купатися туди, «на криничку», бо там нижче за течією від джерела було чисте пісчане дно без намулу і мілко. Ніколи не дозволяли нам ходити туди самим. Можливо, побоювались, щоб ми не осквернили, не затоптали витоку джерела. Тоді вже цямрини там не було, і бабуся знала розташування джерела приблизно.

Підійти до джерела колись можна було з обох берегів р. Мени. Одна стежка була протоптана по лівому берегу від автодороги. А друга стежка вилась понад річкою на правому березі. Але в будь-якому разі, для того, щоб набрати води з цямрини, доводилося зайти в річку. Мій батько для цього взагалі переходив Мену вбрід з правого берега до цямрини й назад. Кладку там чомусь не облаштовували. Може, боялися пошкодити витік джерела?

Виглядати це могло приблизно так, як нині облаштоване джерело в лісі біля міста Боярка Київської області. Зверніть увагу на зразкову екологічність: джерело не ховали в металеві труби, які з часом окислюються (такі джерела в трубах з кислою на смак водою є в Києві, на жаль).

Цямрина криниці в лісі біля м. Боярка Київської області. 2013 р. Вода витікає з-під каменя в місці за синьою пляшкою і тече через цямрину струмком, впадаючи до більшого струмка далі. Для облаштування цямрини, вочевидь, викопали невелику яму в струмку біля витоку джерела.
Цямрина криниці в лісі біля м. Боярка Київської області. 2013 р. Вода витікає з-під каменя в місці за синьою пляшкою і тече через цямрину струмком, впадаючи до більшого струмка далі. Для облаштування цямрини, вочевидь, викопали невелику яму в струмку біля витоку джерела.

 

Якби джерело починалося на березі, а не в руслі, тоді цямрину можна було б обережно накрити дахом, щоб захистити питну воду від падаючого листя та іншого бруду.

Дашок над криницею біля м. Боярка Київської області. 2013 р.
Дашок над криницею біля м. Боярка Київської області. 2013 р.

 

Було б дуже добре і для екології, і для здоров’я мешканців Киселівки та майбутніх поколінь, щоб посадові особи Менського району вжили заходів і разом з громадою села Киселівки розчистили джерело в урочищі «Рокита». А якщо старим людям відомо про інші джерела (можливо, на Мицавлянці), то і їх.

Крім того, мій батько розповідає, що в 1960-ті роки ще живий був звичай, коли чоловіки чистили русло річки на своєму кутку села. Для цього кілька чоловіків заходили у воду й розтягували поперек річки спеціальну сітку, яку потім тягнули по дну, ідучи за течією. Таким чином річку дещо звільняли від трав’янистих водоростей, очерету. Виривали їх і руками, косили косами у воді. Паралельно берегом їх супроводжували інші чоловіки, які допомагали розчистити берег і річку від стовбурів дерев, що впали. А в тих місцях, де хотіли облаштувати купальню або поглибити русло для проходження човнів, намул з дна вичерпували відрами й заступами на берег. До 1960-х років річка Мена була судноплавною!

Відомо з етнографічних джерел, що гуртом від намулу чистили й громадські копанки. Причому в ХІХ столітті цю роботу перетворювали на місцеве свято кутка: жінки приносили їжу, співали пісні під час чищення, жартома обливалися водою, опісля розпалювали на березі багаття й водили хоровод довкола копанки з піснями. У таких копанках розводили рибу для громади, купалися, прали, поїли худобу, брали воду для поливання грядок. У 1980-ті роки нас малих теж водили купатися до копанки за городами, де вода прогрівалася швидше, ніж у річці. Щоправда, у тій копанці водилися п’явки, і ніхто вже її не чистив…

Автор: Анна ОЛЕЩЕНКО. м. Київ. Фото автора.

Коментарі закриті.