До ювілею Олексія ДовгогоЗаслужений діяч мистецтв України, член Спілки письменників України, відомий сучасний поет, перекладач, поет-пісняр, байкар, наш земляк Олексій Прокопович Довгий 8 серпня відзначив поважний ювілей – 85-ліття.

…Набираю води з криниці
І чоло своє знов кроплю.
Може, зможу ще народиться
На землі цій, яку люблю…

Ці рядочки народились у поета в рідному обійсті села Городище, де й досі виглядають його і рідна хата, і чиста криниця, і вірна тополя. А він таки частенько навідується сюди, бо дуже дорожить цим неоціненним скарбом. Бо батьківська хата завжди сповнює душу теплом, нагадує усміхнені мамині очі й натруджені мозолисті руки батька.

Поетичність натури батька й матері передалася Олексію Прокоповичу у спадок на генетичному рівні.

– Найкращим університетом для мене була батьківська школа, – вважає поет. – Батько відчував навіть музику дерева.

Прокіп Олексійович – виходець із давнього козацького роду, мав золоті руки й робив з дерева те, чого ніхто в селі не міг робити. Мати для поета – ідеал справедливості й чистоти. Вона уміла все: і прясти, і ткати, і вишивати. Та найбільше своїм талантом поет завдячує матері тим, що вона змалку напоїла його з цілющого джерела рідної мови. Вона органічно поєднала чернігівську й полтавську говірки, знала силу-силенну народних пісень. Це мати навчила сина з позицій серця дивитися на життя людей.

Увесь його рід, простий і добрий, був частиною навколишньої щедрої природи, її носієм і охоронцем, і поет прагне, щоб і його нащадок у всіх часах «тією вродою гордився й величався». Бог послав їм з дружиною Марією Іванівною трьох дітей, а згодом онуків і правнуків. Це їм поет заповідає берегти корінь свого роду й народу.

Так ведеться. Нащадку нащадок
Залишив щось нетлінне у спадок.

А передати є що: і красу землі, яку леліяли і прадід, і дід, і батько, і мати, і рідну мову, що увиразнює і возвеличує народ, і віру в те, що Україна міцно стоятиме на ногах. Бо незалежність наша має глибоке коріння і моральні закони, віками вироблені українцями. І коли все це проросте в дітях, воно не зникне, а лише стане надбанням усієї нації.

У своїй творчості Олексій Прокопович проповідує закони добра, чесності, порядності, оспівує любов і мудрість. Він володіє словом, глибина якого – бездонна. У пошуках істини, яка б єднала нас усіх, поет інколи вдається до сатири та гумору. Збірка «Родина» містить байки та гуморески, які викривають вади людей різного соціального рівня.

Його поезія сповнена барв та мелодійності. Більше півсотні віршів, ставши піснями, ввійшли до збірки «Роденські мелодії». Найчастіше їх виконує народний ансамбль «Родень», створений Олексієм Прокоповичем. Незабутні враження залишають білі вірші митця, де ліричний герой розкривається мудрістю, веде читача дорогами буття, показуючи грані краси, надії, віри та любові.

Проблеми, які піднімає і розкриває поет, сьогодні актуальні в усьому світі. Його твори виходять окремими виданнями у Франції, Нідерландах, Грузії, Македонії, Чорногорії, Латвії та інших країнах, перекладаються багатьма мовами.

За плідну й багатогранну роботу поет має багато державних нагород: орден Кирила і Мефодія, орден Христа Спасителя, медаль «Будівничий України» та багато-багато інших.

Інколи до людей такого рівня важко «достукатись» пересічному громадянинові. Але це точно не про Олексія Прокоповича. Він – людина проста й відкрита для спілкування, завжди готовий по-батьківськи допомогти мудрими порадами. Поет охоче надавав цікавий матеріал і цінні консультації учням районної гімназії, коли ті досліджували його творчість.

Особисто я безмежно вдячна поетові за збірки, які він подарував мені, за цікаві розповіді про творчість його друзів Павла Тичини, Ліни Костенко та інших. Повірте, це зовсім по-іншому сприймається, ніж прочитати деінде. Я вдячна Олексію Прокоповичу за особисте запрошення на семінар, що відбувся у столичному музеї Павла Тичини. Мене приємно вражає і те, що він постійно передплачує «Наше слово», щоб знати всі новини рідної йому Менщини.

Валентина ПРИЩЕПА. м. Мена.

Коментарі закриті.