На зорі своєї діяльності на березнянській землі компанія почувалася впевнено. Відновлювали приміщення, закуповували обладнання та техніку, достойною була зарплата, навіть, зі слів представників компанії, у нашому регіоні вона була дещо вищою від інших філій.

«ПАНВІТЕК» не був байдужим до селища: виділялася та наймалася техніка для розчистки зимових доріг, допомагали дитсадку, школі-інтернату, підтримували місцеву футбольну команду. Працівники перед Новим роком та Великоднем отримували подарунки продукцією підприємства. Навіть армії та Чернігівському реабілітаційному центру учасників АТО знайшли можливість підсобити.

Потім усе змінилося…

Невеселі «дзвіночки»

– Перші тривожні «дзвіночки» продзвеніли для нас у вересні минулого року, – пояснює Марина Сердюк. – Головною причиною стало стрімке падіння курсу гривні. Адже курчат ми купуємо в Угорщині (там якісний молодняк), оплата відбувається у євро. Курчата подорожчали удвічі: якщо раніше одне коштувало у перерахунку на гривні 7,50, то зараз ціна дійшла до 16 гривень і більше.

Подорожчали корми, ветпрепарати, енергоносії. Щоб виростити одну голову птиці до забою, потрібно вкласти ще майже 36 гривень. І це лише виробничі затрати, не враховуючи адміністративних, податків та виплат за кредитами. Адже більшість техніки і обладнання бралися саме в кредит. А ціна курячого м’яса практично не змінилася. Курятину «ПАНВІТЕК» продає лише на території України. Середня тушка – близько 40 гривень.

– Уже у грудні ми вийшли на «нуль», тобто працювали без прибутку, – продовжує розповідь головний технолог. – Далі – ще гірше. Але у січні спромоглися виплатити зарплату за листопад і грудень, фінансовий рік закрили без боргів. Тепер цьогорічні борги вже назбиралися.

Щоб хоч якось вийти із ситуації, підприємство продає обладнання і автомобілі, металобрухт. Навіть головний технолог свого службового легковика позбулася.

Агов, інвестори!

– Щоб не втратити трудовий колектив, а у нас він дуже хороший, нікого до звільнення не змушували, вирішили переводити працівників на 0,1 ставки, – констатує Марина Миколаївна. – Так то ж не від хорошого життя! Хоч би якось на плаву втриматися. Закидають нам, що службові авто купляли, що зарплату гноєм і дровами віддаємо, але ж давайте розберемося. Авто були придбані ще 2013 року, коли компанія мала таку можливість. А за гноєм у нас навіть черга була, та й виписати дрова у рахунок заробленого теж деякі працівники особисто просять. Не бачу тут ніякої причини для нездорового ажіотажу. Залучивши усі можливі резерви, сподіваємося розрахуватися по зарплаті до середини – кінця червня. За січень уже спромоглися віддати.

Зараз компанія намагається знайти інвестора (хоча чи захоче хтось вкладати кошти у збиткове підприємство? – авт.) і сподівається, що знову зможе запрацювати на повну потужність.