З голкою і муліне Тамара Михайлівна на «ти» з шести років. І нині, маючи за плечима солідний життєвий багаж, не покидає улюбленого заняття. Навпаки – удосконалює і урізноманітнює його.

Рукодільних справ майстер

Тамара помітно вирізнялася від своїх одноліток. Якщо ті бігали, стрибали, гралися у жмурки чи квача, дівча брало до рук голку, нитку і шматок полотна і вишивало. Те, що виходило з-під її маленьких дитячих рук, дарувала подружкам, родичам.

Навчаючись у четвертому класі міської школи ім. Т.Г.Шевченка, вже мала першу персональну виставку вишиваних робіт – рушників, серветок, картин.

Коли стала заробляти на власний шмат хліба, часу для улюбленого заняття значно поменшало. Працювала закрійницею у райпобуткомбінаті, згодом – майстром і контролером у в’язальному цеху.

– Навчилася шити, в’язати, але вишивання брало над усім верх, – каже Тамара Михайлівна. – І гладдю, і хрестиком прикрашала різнокольоровими нитками до цього звичайний, нічим не примітний відрізок тканини. Згодом перейшла на вишивання тільки хрестиком – на мій погляд, готова робота виглядає колоритніше.

Вишиває з благодаттю

Нині, коли трудові будні позаду, Тамара Нагорна повністю віддається улюбленому заняттю.

– Я отримала благословення на вишивання ікон від трьох батюшок, – розповідає жінка. – Освячую перед початком роботи полотно, муліне, а згодом – і готову вишиту ікону.

У світлиці Тамари Михайлівни – кілька Божих ликів, вигаптуваних нею. Та найдорожчою є ікона святого Пантелеймона-цілителя.

– Скільки знайомих просили її продати чи подарувати – усім відмовила, бо саме ця ікона є для мене і моєї родини найсвітлішою і наймилішою, – зізнається Тамара Нагорна.

Вишиває вона ще й рушники, українські вишиванки.

– Як був ще живий мій чоловік Андрій, то на зустріч з однокласниками я йому подарувала мною вишиту сорочку. Дуже гарний на ній орнамент, у виготовлення я вклала всю душу і серце. На жаль, хвороба забрала у Вічність мого коханого. У домовину ми його поклали у тій вишиванці, – змахує сльозу Тамара Михайлівна.

Ще вона поділилася секретами успішного вишивання, особливо ікон:

– Перед початком роботи я обов’язково постую, молюся, причащаюся. Помивши руки, подумки розмовляю з тією людиною, котрій дістанеться мій виріб. З’являється внутрішнє світло, така собі Божа благодать і забувається все – домашні клопоти, життєві негаразди, недуги… Скажу без перебільшення – вишивання дуже допомагає мені повноцінно жити і радіти кожному прожитому дню. Окриляє й те, що моя дочка Таня теж взялася за вишивання.

У майстрині багато світлих ідей, має ескізи, напрацювання щодо майбутніх ікон, картин, рушників.

– Вишивання для мене стало заняттям, без якого я вже просто не можу. Радує, що багато моїх знайомих жінок у Мені теж дружать з голкою і ниткою, а не просиджують за переглядом нескінченних телесеріалів, – каже Тамара Нагорна. – Адже Бог дав руки жінці для творення добра і краси. І цей дар треба використовувати сповна.