Вони зустрілися через 43 роки, колишній 10-Б клас Менської школи ім. Леніна 1970-го року випуску. Привід був надзвичайно важливий – до Мени приїхала їхня однокласниця Лідія Рубан, тепер уже – Крістіан. Вона 15 років живе в Австралії і з них сім останніх не була в рідному місті.

Дякуючи Валентині Невідомій, прийшли майже всі, хто мешкає в Мені. І проговорили з 17-ої години і аж до півночі. Згадали тих однокласників, які вже за межею Вічності, подзвонили тим, хто далеко від Мени. Спогади снували золотою ниткою, викликаючи і сміх, і сльози.

Ліда розповідала про своє життя: матеріально влаштована, але ще працює в лікарні, син і донька від першого шлюбу одружені з австралійцями і теж живуть у цій країні. Чоловік помер не так давно.

На тлі австралійського благополуччя українська бідність вражає. «Мені боляче дивитися на руїни менського харчокомбінату, автопідприємства», – говорить Лідія Василівна.
Але батьківщина є батьківщина. Стільки теплоти і радості у спілкуванні з друзями і рідними, стільки щастя від зустрічі зі своєю юністю! «Я обов’язково приїду на 50-річчя нашого випуску, тільки повідомте», – просила на прощання менська австралійка.

Ніколи не вгадаєш, як складеться доля. Щоб вийти заміж за австралійського бізнесмена і жити в його країні, Лідії довелося за один рік досконало вивчити англійську мову. Для її ж чотирьох онуків ця мова вже рідна…

А про зустріч редакції «Нашого слова» повідомила Валентина Невідома. Велике спасибі їй за цікаву інформацію, а від однокласників – за всю зроблену нею організаційну роботу.

Фото Валерія ТИХОНОВА.

Коментарі закриті.