– Господи, та аби ви знали, яка вона, наша Аллочка! – бабуся Тетяна Дмитрівна й досі говорить про онуку в теперішньому часі. – Вона ж і постіль поміняє, і випере, і посуд помиє, і їсти зварить. А ще плете, малює, різні поробки власними ручками виготовляє. І на гуртки встигає, і вчиться відмінно.
Горе прийшло у цю родину надвечір 11 серпня. Мама Ірина у той день була у рейсі (вона працює провідником на залізниці), тато (вітчим) також був у відрядженні.
– Аллочка супчику свіжого наварила, яєць начистила, майонезом помастила, – згадує невтішна жінка. – А тоді попросила: пішли, бабусю, на лавочці під двором посидимо. Вона ж у нас нікуди гуляти сама не ходила, а отак, коло хати зі мною. Ми Артемка до сусідки послали, щоб та і свого малого виводила. Ото ми, жінки, сидимо під двором, а діти у піску бавляться. Аллочка побігла у двір. А трохи згодом Артемко кричить, щоб я скоріше в хату бігла, що погано сестричці стало.
Жінка з жахом згадує побачене: дівчинка лежала у ванні, з рота у неї йшла піна. Хоч і дихала дитина, та була, вважай, непритомна. Збіглися сусіди, місцевий фельдшер «швидкою» приїхав.
– Став мене питати, який тиск в онуки, а я хіба знаю? Благала, аби скоріше везли Аллочку на Чернігів, та фельдшер щось уколов і повіз її на Мену. Артемка сусіди забрали, а я поїхала у «швидкій».
Години зо дві дівчинку рятували у Менській ЦРЛ, а о-пів на 12-ту ночі повезли на Чернігів.
– Наші медики усіляко намагалися стабілізувати стан дитини та з’ясувати, що ж трапилося, – говорить заступник головного лікаря по медичній частині центральної районної лікарні Володимир Салій. – Схоже було на те, що дитина або отримала травму, або чимось дуже отруїлася. Дівчинка була млявою, мала загальмовану реакцію. У супроводі лікаря-педіатра та анестезиста направили до обласного центру. Остаточно причини смерті будуть встановлені після того, як завершаться усі дослідження.
Аллочка померла в реанімації близько другої ночі…
– Я доньці подзвонила, та саме з рейсу поверталася, з Москви, – каже Тетяна Дмитрівна. – Як вона голосила! Зятю як сказала – він у телефон крізь сльози: «Не кажіть, що Аллочки вже немає!» А як Артемчик пережив цю страшну звістку… Бідне дитя так сплакалося, серце рветься, коли дивлюся на нього!
На похорон Аллочки Кривенко зійшлася сила-силенна людей, були й учителі, й учні з її школи. Усі згадували добрим словом світлу дівчинку.
– Онука мені недавно з радістю казала, що тепер їй буде з ким ходити до школи: Артемчик наш ось-ось стане першокласником, а Аллочка піде у шостий клас, – каже бабуся. – Та що я кажу – пішла б… Мені потім знайомі переповіли, що коли нашу дитину анатомували, сам спеціаліст не знав, що писати у висновку. Написали, що отруєння. Але чим? Люди пліткують, мовляв, кавун чи диню поїла – то не було цього, забожуся вам!
– І чому Господь стільки горя посилає нам? – тужить Тетяна Дмитрівна. – Десять років тому помер рідний батько Аллочки, через чотири роки потому згоріла наша хата у Кам’янці, переїхали у Березну й починали все «з нуля», обжилися. Тільки б радіти та діток ростити, а тут знову горе!
Чи правомірними були дії місцевого фельдшера? У обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф нам сказали, що медик діяв суворо за інструкцією. Рідні Аллочки Кривенко не згодні з попередніми висновками патологоанатомічної експертизи і вважають, що життя їхньої кровиночки можна було врятувати…
