Минає 28-м років від дня найбільшої техногенної катастрофи в історії людства.

“Хай буде атом – робітником, а не солдатом” – саме цей надпис був встановлений на одній з будівель міста Прип’ять, міста молодості та квітів. Місто було збудовано для робітників Чорнобильської АЄС та їх сімей і до 1986-го року нараховувало понад 47 000 жителів, але страшна катастрофа все змінила, Прип’ять яка колись була одним з найпривабливіших міст СССР перетворилася на руїни.

Нині Чорнобильська Зона все ж “живе” своїм життям, через 28-м років після трагедії на її території утворився дивовижний світ зі своїми законами та правилами, порушивши які людина нарікає себе на небезпеку.

Ми звикли вирубувати ліси, аби будувати міста, перетворювати поля на сміттєзвалища, звикли брати в природи, але нічого їй не повертати.

Чорнобильська катастрофа – чи не найбільш виражений в історії випадок коли природа сама забрала те що їй належить. Блукаючи вулицями Прип’яті неодмінно помічаєш як ліс вдирається в будинки, засновує кущами вулиці, місто перетворюється на джунглі.

Відразу мені б хотілося спростувати деякі стереотипи про Зону Відчуження:

Чорнобильська Зона суворо охороняється, не тільки її периметр, а й вся територія, міліцією як пішими так і кінними патрулями. Також Зону охороняють на квадрациклах, авто і навіть на бронемашинах;

м. Чорнобиль є “жилим” – там проживає понад 3 000 жителів, в більшості це люди які живуть там тимчасово. Місто розвивається, працюють організації, досить чисте та акуратне, йому навіть можуть позаздрити інші невеличкі містечка та селища;

В м. Прип’ять не живе ніхто, місто повністю розграбоване, лишилися практично голі стіни, хоча свого часу його жителі під час евакуації забрали з собою лише найцінніші речі;

В Зоні Відчуження дуже стрімко розвивається дика природа, навіть посеред білого дня в Прип’яті можна зустріти таких диких тварин як лисицю, вовка та кабана. Ходять чутки, що в Зоні зустрічається навіть рись;

Радіація. Минуло 28 років після аварії на ЧАЕС, проходить перший період напіврозпаду радіоактивних речовин. В місті Прип’ять середній радіаційний фон перевищував в 2-3 рази норму, що не є небезпечним для життя чи здоров’я, якщо знаходитися на території нетривалий час;

В даному фоторепортажі я вирішив викласти фото моєї першої поїздки, оскільки на мою думку саме вона була найцікавішою та найбільш насиченою.

Подорож

Під’їжджаючи до КПП “Дитятки” нас зустрічає ввічливий міліціонер пропонує заповнити документи для проїзду, вся процедура займає буквально декілька хвилин і ми їдемо далі.

Перші відчуття коли потрапляєш на територію Зони Відчуження, це не аби яка тривога, аж мурашки по шкірі, дорогою до “Рудого лісу” ми не зустріли жодної машини, хоча сама дорога в дуже гарному стані, через кілька днів після нашого приїзду до Зони приїздив президент, мабуть до його візиту її і відремонтували.

Біля лісу у нас в авто спрацьовує дозиметр – швидко проїздимо “брудну” ділянку, зупиняємося на узбіччі, звідси відкривається гарний вид на ЧАЕС, а за кілька кроків з узбіччя до поля вже значно зростає радіаційний фон.

Їдемо далі, наступною нашою зупинкою буде міст через залізницю, ліворуч від якого залізнична станція Янів, а праворуч за лісом АЕС.

Наступною зупинкою стане місто-привид Прип’ять. Ми зупиняємося біля колишнього автовокзалу та прямуємо пішки через ще одне КПП до міста. Нас зустрічають одинокі девятиповерхівки з чорними пустими вікнами, знову мороз по шкірі, все це наводить на різні міркування.

Йдемо однією з центральних вулиць міста до магазину “Радуга” та “Білого Дому” на першому поверху якого і знаходиться магазин. Таку назву цей будинок здобув через те, що свого часу в ньому жила еліта Прип’яті.

В магазині зустрічаємо рештки меблів та піаніно “Білорусь”

Оскільки місто повністю потонуло в зелені (дерева тут ростуть навіть на дахах), ми вирішуємо піти до готелю “Полісся”, аби піднятися на його дах. Це виявилася досить не погана ідея, звідси відкривається гарний вид як на місто так і на саму станцію.

Такий вигляд готель має всередині

Зробивши кілька фото, спускаємося та вирушаємо до музичної школи і кінотеатру “Прометей” біля входу якого на нас чекає небезпечна знахідка, металева трубка “світиться” та перевищує норму в декілька десятків разів.

Йдемо далі, через школу, частина якої обрушилася до колишнього пансіонату, а від нього до кафе “Прип’ять”

Сфотографувавшись на причалі ми повертаємося назад до міста. Проходимо “КБО”, заходимо всередину перукарні, побачене просто вражає…

Продовження читайте тут

Коментарі закриті.