Скільки ми вже писали про поневіряння дітей війни! Доплату до пенсії їм гарантує закон, а от спробуй її отримати! Безкінечні ходіння по колу: громадська приймальня – пенсійний фонд (двічі за два тижні) – знову приймальня – пошта – суд. І кожного разу треба долати відстані, шукати транспорт, заповнювати папери, клопотатися. Не повірите – немолодим людям інколи не під силу й бланк заповнити, потрібний кабінет знайти.

І як же боляче стає, коли у підсумку людина, котрій випало дорослішати в голодне воєнне лихоліття, після усіх поневірянь отримує «дірку від бублика», а не гроші. Тут, як у лотереї: хтось подав документи до суду влітку – отримав до двох тисяч гривень, хтось ще навесні – а справа його заблукала у вищих інстанціях. Апеляція – то вже як вирок. Шкода стареньких…

Ще один головний біль – отримання субсидії. Інколи результат залежить від елементарного папірця, довідки. Вірніше, від порядності людини, яка цей папірець повинна видати. В одному з сіл подружжя пенсіонерів оформляло субсидію на отримання твердого палива. Для цього, зокрема, потрібно пред’явити довідку про дохід від земельного паю. Звернулися до сільської ради – секретар пообіцяла зробити довідку терміново. Старики чекають тиждень, місяць, півтора… Минули вибори, секретаря сільської ради переобрали, а довідки все нема… Воно й зрозуміло – кому ці люди потрібні? Вибори позаду, у сільській раді той самий голова і новий секретар, а пенсіонери так і лишилися без належної їм субсидії… Хоча б вибачилися перед ними!

Коментарі закриті.