Не так багато набереться законів, які протягом короткого часу Верховною Радою приймалися двічі. Закон «Про особливості здійснення страхування сільськогосподарської продукції з державною фінансовою підтримкою» належить до їх числа. Наприкінці минулого року народні депутати більшістю голосів проголосували за нього, а вже в січні Президент України заветував його, відправивши на доопрацювання.

Парламентарії врахували побажання глави держави і 9 лютого знову дали закону «зелену вулицю». Експерти страхового ринку переконані, що таке рішення Верховної Ради має особливе значення для подальшого розвитку агрострахування в Україні. Тому що закон передбачає відродити систему субсидованого страхування, що існувала раніше.

Про важливість активної участі держави в агрострахуванні – інтерв’ю з керівником Проекту Міжнародної фінансової корпорації (IFC, Група Світового банку) «Розвиток агрострахування в Україні» Гарі РОШЕ.

– Чому державна підтримка так багато важить для розвитку агрострахування в Україні?

– Я не думаю, що українців потрібно переконувати в тому, яким потужним ресурсом вони володіють. Я про сільське господарство. Близько 40% всіх світових запасів чорноземів сконцентровано тут. А тепер додайте до цього сприятливі кліматичні умови.

В контексті продовольчої проблеми, яка вже набула планетарного масштабу, існуючий потенціал важить багато. Багато, але не все. Важливо також грамотно розпорядитися ним.

Неодмінною умовою стабільного розвитку аграрного сектора будь-якої країни, а отже, і України, залишається агрострахування. Адже, по суті, страхуються не сільгоспкультури як такі, страхується бізнес. За сильних морозів та ж озима пшениця вимерзне незалежно від того, застрахована вона чи ні. Але якщо вона застрахована, у господарства з’являється можливість не збанкрутувати.

Стабільно працюючий бізнес – це стабільно працююча аграрна галузь. А вона, як відомо, залишається на провідних позиціях в українській економіці. Навіть у важкий кризовий 2009-й рік вона змогла не тільки втримати свої попередні позиції, але й наростити обсяги виробництва.

При всьому цьому рівень агрострахування в Україні, і це визнають усі без винятку фахівці, залишається невиправдано низьким. Він коливається в межах від 5% до 7%. Для порівняння скажу – рівень агрострахування в Канаді сягає 80%, а за деякими високовартісними культурами – 100%.

Причин такого низького страхового показника в Україні багато. Одна з них має пряме відношення до обмежених фінансових можливостей українських сільгоспвиробників. Саме тому багато хто з них змушений економити на агрострахуванні.

Завдання держави – допомогти аграріям у вирішенні цього питання. Особливих зусиль для цього вона не потребує. Якщо і потрібно щось зробити, так це взяти участь у процесі агрострахування, стати для сільгоспвиробників і страховиків партнером. І це не якесь відкриття, яке завжди лякає своїм нововведенням. За цією схемою працює багато країн, де агрострахуванню, в тому числі й на державному рівні, приділяється велика увага.

На який результат можна вийти за державної підтримки? Світовий досвід показує, що, перш за все, аграрії та страховики отримують потужний сигнал, на який не можуть не відреагувати, – держава не залишає їх наодинці зі своїми проблемами. Більш того, вона зацікавлена у співпраці з ними.

Другий результат – своїми діями держава дає зрозуміти аграріям, що страхування має стати невід’ємною частиною їхнього бізнесу. Тому економити на ньому не можна, як не можна економити на сільгосптехніці, на мінеральних добривах, гербіцидах тощо.

Державна допомога здатна здешевити агрострахування, зробити його більш доступним. При цьому йдеться про якісне страхування, яке завжди і скрізь коштує великих грошей.

Своєю участю в агрострахуванні держава не просто впливає на якість послуг, що надаються на страховому ринку. Вона стабілізує фінансові потоки, які спрямовуються на підтримку і подальший розвиток сільськогосподарської галузі.

Всі ці питання в попередні роки активно обговорювалися в Україні. Але зараз з’являється реальна можливість від слів перейти до справи.

– Хто насамперед виграє від держпідтримки – страховики або аграрії?

– Я б не визначав переможця. Тому що насправді виграють і страховики, і аграрії.

Так, держпідтримка спрямована на надання допомоги сільгоспвиробникам. Вона здешевлює вартість страхування, підвищує його якість. При купівлі відносно недорогої страховки аграрії можуть одержати компенсацію за недоотриманий через погану погоду врожай.

Доступність агрострахування привертає більше аграріїв, а це збільшує обсяги агрострахування. Саме в цьому і полягає виграш для страхових компаній.

Виробникам надається унікальна можливість ухвалювати рішення самостійно – страхуватися чи перебирати всі ризики на себе. Страховики ж, виступаючи в якості правої руки держави, розвивають бізнес, зміцнюють свої позиції за допомогою надання високого рівня послуг агрострахування.

– Держава в усьому вбачає свою вигоду. В нинішніх умовах, коли держбюджету катастрофічно бракує грошей на виконання економічних і соціальних програм, це нормально. На які дивіденди може розраховувати держава, якщо в процесі агрострахування вона стане третьою зацікавленою стороною?

– Залучення до приватно-партнерських відносин дозволить державі перекласти частину відповідальності за збиток, завданий природою, на плечі страхового та перестрахового ринків. Тим самим вона знизить прямі відрахування в галузь.

Згадаймо рік, коли Карпатський регіон опинився в зоні стихійного лиха. Тоді дощові води переповнили річки. В результаті, було знесено чимало мостів, паралізовано дорожній рух. Але головне – аграрії через негоду втратили врожай, а багато хто й зовсім опинився без засобів до існування.

У ситуації, що склалася, держава змушена була надати термінову допомогу потерпілим. І вона допомогла їм. Але допомогла за рахунок платників податків. Тільки хто замислився, які кошти на це були витрачені? Відповім – величезні.

Чи зможе держава завжди так своєчасно реагувати на погодні катаклізми? Особливо, якщо вони відбуватимуться досить часто. Зрозуміло, що ні: у неї на це забракне коштів. І тоді виникає природне запитання – а чому б ризиками не поділитися зі страховиками?

Субсидуючи агрострахування, держава купує у страхових компаній страховку і, при настанні ризикових подій, аграрії отримають відшкодування збитку не з держбюджету, а від страхових компаній. Досить державі виділити на субсидоване страхування, скажімо, 20 млн. гривень, а сільгоспвиробникам заплатити свою частину премії, сума відповідальності страхових компаній зросте приблизно до 800 млн. гривень.

При цьому страхові компанії мають можливість виплачувати відшкодування в доволі стислі терміни. Наприклад, навесні 2010 року страхові компанії виплатили виробникам за загиблі та постраждалі посіви озимих культур 26,5 млн. гривень, а сума зібраних премій склала лише 14,4 млн. Боюся, що ситуація дворічної давнини може повторитися і цього разу. Ми ж бачимо, як лютує зима. Не думаю, що сільгоспвиробники, особливо ті, які зробили ставку на озимі культури, а разом з ними і страховики в захваті від нинішніх морозів.

Упевнений, що рішення реанімувати субсидоване страхування не випадкове. Держава зрозуміла його економічну вигоду і тепер постарається максимально скористатися ним.

– У 2005-2008 роках держава фінансувала реалізацію програми субсидування частини страхових внесків, які сплачують сільгоспвиробники. Наскільки ефективною вона виявилася і чому уряд від неї відмовився?

– Тоді уряд зробив першу спробу впровадити систему субсидованого страхування. Чи була вона успішною? Думаю, що так. Завдяки цій спробі в країні помітним був різкий стрибок у розвитку агрострахування. Згодом досвідом, набутим у ті роки, скористалися розробники закону про державну підтримку агрострахування.

Що стосується причини попередньої відмови від субсидованого страхування, то вона очевидна – у 2009 році вибухнула глобальна фінансова криза, яка боляче вдарила по українській економіці. Уряд змушений був заощаджувати на всьому. Гостра нестача бюджетних коштів змусила його пожертвувати субсидованим агрострахуванням. Але часи змінюються, змінюється і ситуація.

* І все ж аграрії впевнені, що згадана програма мала чимало вад. Зокрема, вона породжувала корупційні схеми. Держпідтримку, як правило, отримували люди і структури, наближені до влади. Знову ж таки, для отримання належних грошей потрібно було збирати велику кількість документів, що мали довести очевидні речі, що взимку стояли сильні морози, а влітку дошкуляла спека. То, може, схему надання держпідтримки слід удосконалити?

* Нам потрібно бути реалістами. Слід зробити все можливе, щоб ліквідувати корупцію та різного роду зловживання. Але зробити це буде непросто.

Є дві можливості боротися з корупцією. Перша – з нею можна боротися до скону. Причому, боротися без жодної надії на перемогу. В даному випадку важливий процес. Мовляв, ми молодці вже хоча б тому, що боремося з таким негативним явищем, яке вкрай усім набридло.

Але є більш ефективний метод боротьби з корупцією. Потрібно максимально знизити вплив людського фактора на той чи інший процес. Однаковою мірою це стосується і агрострахування. І якщо нам вдасться зробити це, ми можемо розраховувати на успіх.

Дещо в цьому напрямку ми вже зробили. Так, наш Проект запропонував страховому ринку кілька стандартних страхових продуктів. Всі вони є прозорими, містять стандартні процедури прийому посівів на страхування, врегулювання збитків, використання єдиних базових тарифів, порядок отримання страхових платежів тощо. У страхових продуктах чітко прописані обов’язки страховиків і страхувальників.

Ми пропонуємо, щоб інформація про страхові продукти, субсидії, про результати діяльності страхових компаній була максимально відкритою, щоб до неї мали доступ не лише страховики, сільгоспвиробники, представники державних органів управління, а й усі, хто цікавиться агрострахуванням. Коли система прозора та зрозуміла, в ній не залишається місця корупційним схемам.

Я думаю, що держава в питаннях субсидованого страхування діятиме прозоро, відкрито, керуватиметься загальнонаціональними інтересами. Тоді їй вдасться уникнути всіх тих помилок і їх наслідків, про які ви говорите. А інакше вона ходитиме по замкненому колу замість того, аби рухатися вперед.

– Якщо ми говоримо про держпідтримку, то про які суми йдеться і наскільки вони реальні для України?

– Коли мова заходить про бюджетні гроші, я стаю дуже обережним у своїх прогнозах. Тому не буду оперувати конкретними сумами. Скажу лише одне – субсидоване страхування не потребуватиме великих витрат. Разом з тим, воно дасть можливість державі заощадити сотні мільйонів гривень. Я вже не кажу про те, що субсидоване страхування є надійним вкладом в економічну стабільність, а нерідко – і в економічне зростання аграрного сектору.

– Як виглядає держпідтримка в країнах з усталеними ринковими відносинами, в яких агрострахуванню приділяється велика увага?

– У міжнародній практиці застосовується багато програм субсидованого агрострахування, за якими сільгоспвиробники платять страховикам не всю суму премії, а лише її частину. А решту своїми коштами покриває держава.

За такого принципу субсидування аграріям не доводиться відволікати додаткові кошти на оплату премії. Тому він вигідний їм, перш за все, економічно. Але водночас ускладнюється адміністрування програми. Адміністратору нічого не залишається, як в найкоротші терміни збирати дані про укладені договори, проводити попередній аналіз і виплачувати суму субсидії страховикам.

Такий принцип підтримки застосовується в США, Канаді, Іспанії, Туреччині, Італії, Індії. В деяких країнах фермери можуть заплатити свою частину премії не одразу, а після збирання врожаю, коли у них з’являються «живі» гроші.

Своєю оригінальністю підкуповує канадська програма «АгріСтабільність». Згідно з нею, в урожайні роки фермери можуть відкладати частину своїх доходів на депозитні рахунки. І при цьому не платити з них податку. Але що особливо важливо – держава на ці рахунки також перераховує гроші. Причому в сумах, які дорівнюють фермерським внескам. Фермери можуть скористатися цими коштами на свій розсуд – або при виході на пенсію, або в неврожайні роки.

Американським фермерам доступне не тільки субсидоване страхування врожаю, але і страхування доходу. Вартість такого страхування також частково компенсується урядом. В результаті, фермери отримують захист не лише від завданих через поганий врожай збитків, але і в тих випадках, коли падає ціна на ту чи іншу сільгосппродукцію.

Україна може скористатися міжнародним досвідом. Але завжди потрібно пам’ятати – всі країни рухаються в одному напрямку, але кожна проходить свій шлях.

Микола ЛУГОВИЙ, Національний прес-клуб «Українська перспектива», для “Нашого слова”

Коментарі закриті.