Лозове – Артемівськ
– Мене призвали 9 червня минулого року, – згадує помічник заступника командира 41-го батальйону менянин Олександр Бреус. – Підготовку проходили у Десні. Бойовий шлях почали під Лозовим, на кордоні Харківської і Донецької областей. Тут тримали блокпости, щоб сепаратистська зараза не розповзалася Україною. Коли почався наступ наших Збройних Сил – просувалися вслід за десантними бригадами, закріплювалися на визволеній території.
Спочатку було важкувато: практично необстріляні, з однією стрілецькою зброєю, а під Артемівськом були вже справжні бої. Потім неподалік цього ж міста охороняли склади з технікою, не дали терористам можливості поживитися.
– Мали лише одну броньовану розвідувально-дозорну машину, – пригадує солдат. – До речі, на ній воювали також наші земляки Женя Зачеса і Мишко Болва. Потім зі складів нам видали аж 25 БТРів! Правда, техніка часів війни в Афганістані, але наші техніки робили чудеса – відремонтували практично все. Наші блокпости «обросли бронею», стало трохи легше. А потім у «ополченців» з’явилися танки, і не якісь музейні експонати, а модернізовані російські Т-72…
«І танки відступили…»
Про один із запеклих боїв проти російської броньованої техніки «Нашому слову» розповів демобілізований боєць 41-го батальйону, житель Менщини (не захотів назвати прізвище).
– На наш блокпост, який знаходився у чотирьох кілометрах від Дебальцевого, вийшла група бойовиків, чоловік 100 – 150, та ще й при підтримці БТРа і кількох танків, – розповідає солдат. – Нас – 30 бійців з лейтенантом на чолі, із протитанкових засобів – лише РПГ-27 (призначені для враження лише легкоброньованих цілей). Не можна сказати, що нічого не боялися, але азарт бою затягує. Піхоту відсікли, ворожий БТР підбили. Інтенсивність бою була така, що від розпечених кулеметних стволів можна було прикурювати. Противник, мабуть, такого спротиву і не очікував.
А потім ще й пощастило: захопили рацію і добре чули усі переговори терористів. Завдячуючи цьому наші хлопці мали можливість корегувати вогонь артилерії, і сепаратисти не витримали – вийшли з бою.
Потім був невеликий перепочинок: проходили доукомплектацію і перепідготовку в Десні. І знову фронт, тепер вже позиції на Маріупольському напрямку, під Волновахою. Зараз, кажуть солдати, вже і озброєння краще, і постачання добре.
Уклін волонтерам
– Ми ніколи не забудемо ту допомогу, яку надавали і надають наші волонтери, – говорить Олександр Бреус. – Розгрузки, шоломи, бронежилети, багато інших необхідних речей – це все була допомога з Менщини. Мені неприємно, коли на цьому деякі люди хочуть створити якийсь нездоровий ажіотаж. Запевняю – допомога була, і досить значна. Окрім усього, менський волонтер Анатолій Скиба ще й особисто допомагав пораненому земляку, перераховував значні суми. Ми не відчували себе покинутими.
– Нехай дивні слова і підозри залишаться на совісті тих людей, які їх розповсюджують, – висловлює свою думку голова районного координаційного центру допомоги армії Геннадій Примаков. – Повернемося до мови цифр і документів. Для бійців 41-го батальйону нашими волонтерами було передано 30 бронежилетів, 11 шоломів, 10 розгрузок, електростанцію, термобілизну, каремати, спальні мішки, валянки, зимову форму, «берці», термоси, ліхтарики. Усього на 118 тисяч гривень. І це не рахуючи харчів.
Для довідки: окрім 13-го та 41-го батальйонів, менські волонтери допомагають військовій частині у Десні, 30-й бригаді, третьому механізованому батальйону, 1-й танковій, 80-й Львівській аеромобільній та 92-й бригадам, тренувальним таборам добровольчих батальйонів та іншим.
Зараз вже п’ятеро наших земляків із 41-го батальйону демобілізовано, тепер вони будуть знаходитися у резерві.
Усього ж влітку минулого року з Менщини до цього підрозділу було призвано 12 чоловік. Термін служби закінчився. Чекаємо вас, солдати, на рідній землі. Чекаємо як переможців!
