Тиждень

СТРАХ, ЩО ПАРАЛІЗУЄ

Минулого тижня преса і телебачення рясніли подробицями про черговий жахливий теракт у столиці Росії: внаслідок вибуху в другому вагоні електропоїзда метрополітену 39 пасажирів загинули і 144 – поранені. За неофіційними даними – цифри значно більші.
У Москві живе з сім’єю і двома дітками моя двоюрідна сестра – дуже близька і дорога мені людина. Що ми пережили у той момент, коли дізналися про теракт – бракує слів. Виходить, усі ми, будь-хто, навіть ті, що жодного разу не були в Росії (і навіть якщо не будуть!) на волосині від горя. Чому? За віщо? Певно, у світі щось відбувається катастрофічне. Після “Норд-Осту” люди боялися ходити на вистави, після вибуху в Тушино – на концерти. Нині ж росіяни панічно бояться сідати в електрички і спускатися в метро. А як же добиратися на роботу у такому мегаполісі? Мабуть, терористи свого таки досягли – усіх росіян вони не знищать, але паралізувати людей страхом їм вдалося!
Я ніколи не переймалася проблемами високої політики, але починаю замислюватися: попри всі негаразди, політичне протистояння, бійки у парламенті, державні мужі приймають правильні рішення. Адже ми, українці, слава Богові, ще вміємо жити без страху. Нехай краще депутати мінералкою обливаються та чубляться, аби лиш наші люди не боялися вийти з дому.
А сонце сьогодні зійшло о 7.13, зайде о 17.12. У пологовому відділенні ЦРЛ народилося за тиждень 5 малят: 3 хлопчики та 2 дівчинки.

ІРИНА ПРИМАК.





Дах “поїхав”

У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ШКОЛІ ЗАВАЛИВСЯ СПОРТЗАЛ

Позаминулої п’ятниці близько 6.20 приміщення школи задрижало від страшенного гуркоту – у лівому крилі, де знаходився спортивний зал, повністю обвалився дах, випала частина простінка, шибки повилітали на відстань 18 метрів(!). На щастя, у той вранішній час у школі нікого не було, та й взагалі вже з вересня діти у приміщенні спортзалу не займалися: дирекція школи ще тоді передбачала біду.

Хто винен?

Приміщення нової середньої школи у Миколаївці було побудоване два десятки років тому – просторе, світле, з широкими коридорами і високими стелями. Проте один суттєвий недолік у проекті будівництва був очевидний: дах приміщення школи звели не шатрового типу, а плоский. Відповідно, вода через систему труб стікає з даху, але чомусь прямо по стінах, руйнуючи і без того на ладан побудовану кладку (відомо ж, як тоді “старалися” будівельники: мішок цементу у діло, два – наліво).
– Не можу з упевненістю сказати, хто там більше винен – проектанти чи будівельники, – каже директор Миколаївської школи Іван Денисович Снєцар, – але недоліків у самій будові вистачає. Хоча б у тому ж спортзалі – гратчасті сітки на вікнах позакріплювані намертво, у разі небезпеки (пам’ятаєте, в Росії загинули діти під час пожежі саме у спортзалі) не те що школярі – дорослі їх не відкрили б.

Небезпеки немає?

У неділю, через день після обвалу у школі, батьки миколаївських школярів зібралися на збори, аби обговорити ситуацію. Більшість категорично проголосувала: “Ми своїх дітей до школи не пустимо! Там небезпечно!”
У понеділок і вівторок до школи прийшло лише кілька учнів зі 172-х.
– Реакція батьків зрозуміла, – говорить директор, – але ж школярі пропускають заняття, а надолужувати доведеться все одно. Не бачу ніяких причин для того, аби тримати дітей вдома: в аварійному стані перебував лише спортзал, у самому ж приміщенні школи загрози обвалу немає. Закривати школу – не вихід, адже куди подіти таку кількість учнів? Це треба щодня ганяти туди-сюди мінімум сім автобусів, найближче – у Березну, але там діти і так навчаються у півтори зміни. Влаштовувати дітей в інші села на квартири, возити їм харчі? Навіщо?! Школа у нас є – і навчатися є де.

Зекономили тоді – додайте тепер

Замовником будівництва школи 20 років тому був місцевий радгосп. Кошторисна вартість будівлі – 500 тисяч карбованців. А додали б тоді ще 30 – 40 тисяч, щоб звести нормальний, шатровий дах – і не було б сьогодні клопоту. Вже не кажучи про небезпеку.
Про реконструкцію даху все ж згодом заговорили – у 2000-му році. На замовлення сільської ради “Чернігівагропроект” виготовив робочий проект шатрового даху. Сам проект коштував 2154 грн., вартість робіт – 200 тис. грн. Тоді таких грошей не знайшли. А школа продовжувала руйнуватися…
– Ніякої проектно-кошторисної документації щодо реконструкції, будівництва даху Миколаївської школи до нас не надходило, – повідомив начальник фінансового управління райдержадміністрації В.М.Щукін. – Відповідно, і ніяких законних підстав для виділення коштів не було.

Що далі?

Вже у вівторок біля школи з’явилися працівники КП “Агробуд” – розбирають завали у спортзалі. У фізичному кабінеті (а він межував з обваленим приміщенням) дірка у стіні заткнута матрацами, купу битої цегли, що з’явилася від удару (балка зрушилася) прямо коло дошки, прибрали.
Поки що експертна комісія не дала офіційного висновку щодо безпеки перебування у приміщенні. Але діти, ймовірно, ходитимуть до своєї школи – іншої немає.
– Батьки миколаївських школярів безпідставно роздули ажіотаж з приводу обвалу спортзалу, – говорить начальник відділу освіти райдержадміністрації В.В.Фесенко, – немає жодної необхідності утримувати дітей вдома, у центральних приміщеннях школи абсолютно безпечно. А ремонт і реконструкція будівлі будуть проведені у визначений термін.
– Про аварійну ситуацію в цій школі в управлінні освіти знали ще на початку навчального року?
– Знали. І про закритий спортзал, і про заплановану свого часу реконструкцію. І частково кошти на вирішення цих проблем були заплановані, але щоб капітально відремонтувати навчальний заклад, необхідно було б зупинити його роботу. Впевнений, найближчим часом проблема буде вирішена.
А ось що повідомив заступник голови райдержадміністрації з питань економіки та соціального розвитку В.У.Василенко:
– На реконструкцію миколаївської школи, побудову шатрового даху, за нашими підрахунками, необхідно загалом до 20 тис. гривень. Придбати шифер, ліс, найняти працівників – усе це реально вже найближчим часом. До того ж, навіть проект реконструкції є. То в чому проблема? Кошти для цього на дольових умовах повинні виділити місцевий ск “Миколаївський” та сільська рада. А незабаром, у нинішньому ж році, до школи буде підведено газ, Програмою розвитку району на 2004 рік передбачено виділити на будівництво газової котельні 105 тисяч гривень.

ІРИНА ПРИМАК.

Позаминулої п’ятниці у спортзалі Миколаївської школи обвалився дах. Фото Миколи ЛАРЧЕНКА.





Програма Уряду в дії

ХТО НЕ ВПОРУЄТЬСЯ ЗІ СВОЇМИ СТАТКАМИ, ТОМУ ПЛЕЧЕ ПІДСТАВИТЬ ДЕРЖАВА

У всякого своя доля. Й інколи вона заводить людину в такі життєві лабіринти, з яких тій без сторонньої допомоги не виплутатись. Наприклад, якщо родина складається переважно зі старих та малих, а у працездатних її представників зарплата на рівні прожиткового мінімуму, то як звести кінці з кінцями?

Для підтримки таких сімей Уряд Віктора Януковича на 2004 рік відчутно підвищив розміри державної матеріальної допомоги, передбачивши для цього в бюджеті близько 2 мільярдів гривень. Зокрема, для непрацездатних наших людей та інвалідів рівень гарантованого прожиткового мінімуму складе, відповідно, 110 і 115 гривень. І якщо фінансові ресурси держави дозволять, а сподіватися на це, зважаючи на високі темпи економічного зростання, є всі підстави, то протягом нинішнього року рівень гарантованого мінімуму ще підвищуватиметься.
Працездатні ж громадяни зможуть претендувати на соціальну допомогу в тому разі, якщо їхній місячний доход не „дотягуватиме” до 80 гривень. Тут доречно зауважити, що цій частині нашого населення, яка за віком і станом здоров’я може заробляти, Кабінет Міністрів надаватиме максимум можливостей для забезпечення собі й родині гідного життя власною працею. Цьому слугуватиме і розроблений нинішнім Урядом та переданий на розгляд до Верховної Ради Трудовий кодекс, норми якого містять цілий комплекс гарантій, зокрема, й щодо зростання заробітної плати.
Сума соціальної допомоги – це не стабільна величина. Кожній сім’ї вона визначатиметься індивідуально і становитиме різницю між гарантованим для неї мінімумом та реальними доходами.
Як же отримати державну соціальну допомогу практично? Насамперед, потрібно звернутися за нею. Тобто, повнолітній представник родини має прийти до міського чи районного управління праці і соціального захисту населення (а в сільській місцевості – до уповноваженого сільради) і заповнити єдину заяву. З собою потрібно мати документи, які б підтверджували його особу та суму доходів сім’ї (довідки про наявність земельного паю, про зарплату з місця роботи, про стипендію – з вузу, про виплачену суму по безробіттю – з Державного центру зайнятості, про розмір пенсії – з управління Пенсійного фонду). Якщо, згідно з представленою інформацією про доходи, виявиться, що сім’я має право на декілька видів допомоги, то працівник управління порадить, як її отримати за єдиною заявою і одним пакетом документів.
Рішення про призначення державної соціальної допомоги приймається протягом 10 днів з часу звернення за нею. І оскільки надається вона на півроку, то через 6 місяців своє право на виплати родині знову доведеться підтверджувати. До речі, якщо сім’я без поважних причин не докладає зусиль до пошуків додаткових джерел для існування, наприклад, працездатний її представник не намагається знайти роботу, то розмір матеріальної підтримки може бути навіть зменшеним.
Трапляється, що після ознайомлення з документами у працівника управління праці і соціального захисту населення виникають сумніви відносно достовірності якоїсь інформації в них. Тоді її перевіркою за-ймається соціальний інспектор, який наділений для цього найширшими повноваженнями – подавати запити до органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, здійснювати перевірки за місцем роботи заявника та його родини, ознайомлюватись з матеріально-побутовими умовами сім’ї та проводити інші дії, завдяки яким державну соціальну допомогу отримає тільки той, хто її реально потребує та має на неї право.
Оскільки колізій, зокрема, й несприятливих, у кожному людському житті не запрограмуєш ніякими владними передбаченнями, то й потреба окремих громадян у державній соціальній підтримці існуватиме ще довго. Її розмір, вважає Прем’єр-міністр Віктор Янукович, потрібно якомога швидше доводити до рівня прожиткового мінімуму.

Точка зору

Марія Макарівна БІБИК – пенсіонерка з Чапаєвки:
– Я прожила на цім світі без одного 90 літ. Була свідком багатьох історичних подій, соціальних змін. Матеріальна допомога інвалідам, непрацездатним людям, багатодітним родинам та іншим категоріям населення – просто-таки необхідна справа. Аби так було якщо не завжди, то довго-довго.
Але треба розширити, на мою думку, штат соці-альних працівників, які б бували у таких родинах, перевіряли, чи справді потрібна допомога. І виявляли, і допомагали отримувати соціальну допомогу тим, хто цього не знає, але має право.

ПЕТРО ЯРЕСЬКО.





Підсумки

ЕКОНОМІЧНІ ПОЗИТИВИ НА ТЛІ МОРАЛЬНИХ НЕГАТИВІВ

Рік тому в Ушні сільгоспформування було ліквідовано. Колишній його голова М.М.Ключкей і ще четверо жителів села заснували товариство з обмеженою відповідальністю “Шлях хлібороба”, директором якого став Михайло Михайлович.

У вівторок, 3 лютого, у холодному сільському клубі зібралися жителі села, аби послухати звіт про роботу ТОВ і його перспективи на майбутнє.
М.М.Ключкей розказав, що торік товариство мало чистого прибутку 35 тис. грн. Надано послуг населенню на суму 4 тис. 147 грн. – це оранка городів, послуги пилорами, млина, племінна справа. Виручка від реалізації продукції склала 900 тис. грн.
Торік закуплено запасних частин на 15 тис. гривень, а на придбання техніки витрачено близько 500 тис. грн. Товариство не має ні копійки боргу по податках усіх видів і відрахуваннях. Виплачено 88 тис. грн. заробітної плати, теж боргу нема. Ще ТОВ придбало насіння зернових на 15 тис. грн., картоплі купили на 125 тис. грн. На захист рослин господарством витрачено 220 тис. грн.
За словами М.М.Ключкея, за оренду земельних часток (паїв) ТОВ “Шлях хлібороба” майже повністю розрахувалося, залишилося незначну суму заплатити за виготовлення Актів на землю.
Урожайність зернових торік була низькою, картоплі – краща. ТОВ рік працювало з фірмою “Крафт”, що виготовляє чипси. Цього року теж буде укладено угоду на співробітництво – ушнянські картоплярі планують продати фірмі тисячу тонн бульб. Навесні “Шлях хлібороба” засіє 200-гектарну ниву ярими зерновими, поля під овес, пшеницю і ячмінь уже готові, удобрені. ТОВ має намір придбати три трактори, обзавестися дійною чередою.
Всі вищеназвані результати роботи товариства далися нелегко, були невдачі і прорахунки, помилки, а головне – відсутність взаєморозуміння між людьми і керівництвом ТОВ. І на звітних зборах дорікань та взаємних звинувачень було чимало. Та, як зазначив у своєму виступі М.М.Ключкей, він сподівається на плідну співпрацю, підтримку і злагоду у селі.
Михайло Михайлович вручив місцевій школі комп’ютер від товариства.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

Фото Івана ШУЛЬГИ.





Попробуємо ще й такого

У МЕНІ ВІДКРИЛАСЬ ПРИВАТНА ПЕКАРНЯ

Нова пекарня стала ще одним напрямком діяльності селянсько-фермерського господарства “В.П.Дорошенко”.

Жителі міста – в основному з категорії незаможних верств – відтепер купують смачний свіжий хліб за доступною ціною. Ось тут його спекли – і одразу на прилавок, і не трясуться буханці з Києва та Чернігова у мішках. Шість – дев’ять чоловік отримають роботу, а місцевий бюджет – нові надходження.
Відкрилась пекарня у колишньому побуткомбінаті, де СФГ “В.П.Дорошенко” викупило приміщення площею 184 кв. м. Провели реконструкцію, обладнали робочі місця. Встановили обладнання на 50 тисяч гривень: дозатор, борошнопросіювальну, тістомісильну, тістоподільну машини, округлювач тіста, відстоювальну шафу, піч, три діжі – кожна об’ємом 330 л, діжоперекидач.
Печуть тут хліб двох сортів – “Дарницький” та “Український новий”, буханці по 800 г, а також півкілограмові батони. За ніч випікають по 300 – 500 хлібин, і на ранок його миттю розкуповують – отож буде збільшуватись і обсяг виробництва. Реальна потужність пекарні – 2 тонни хліба на добу. Керує процесом випікання досвідчений спеціаліст – завідуюча виробництвом, технолог Світлана Іванівна Голод. Свого часу вона пропрацювала 19 років на Менському хлібозаводі, отож справу свою знає. А ще – вкладає часточку душі, у період становлення виробництва і днювала, і ночувала на пекарні. А які короваї на замовлення вміє випікати!
– Головне для мене сьогодні – підібрати колектив гарних спеціалістів, технологів, пекарів, – каже Світлана Іванівна, – отоді вже легше буде працювати. А де ж можна купити цей хліб? – спитає читач. Прямо там, на ганку пекарні, його і продають. А ще – у приватних продуктових магазинах. Незабаром відкриється і власний спеціалізований магазин СФГ “В.П.Дорошенко” – поруч з банком “Аваль”.

ІРИНА ПРИМАК.

На знімку: технологу С.І.Голод не соромно за свою продукцію. Фото автора.





Будьмо здорові!

МЕДИКИ МІНЯТИМУТЬ СТАВЛЕННЯ ДО ХВОРИХ

Медична рада району позаминулої п’ятниці підвела підсумки роботи лікувально-профілактичних закладів у минулому році та накреслила перспективу удосконалення медичної допомоги населенню у році нинішньому. На своє зібрання медики запросили (вперше!) і голів територіальних громад. У роботі медичної ради взяв участь і виступив заступник начальника обласного управління охорони здоров’я А.О.Скрипка.

У доповіді заступника головного лікаря району з організаційно-методичної та лікувально-профілактичної роботи С.С.Серавіної та виступах провідних лікарів району зазначалося, що медики головне своє професійне покликання вбачають у регулярних профілактичних оглядах, оздоровленні населення. Їх дуже непокоїть той факт, що прогресує туберкульоз – як у державі в цілому, так і у нашому районі. Так, минулого року було виявлено 42 особи з активною формою захворювання, серед них 40 – дихальної системи і 2 – позалегеневої. Непокоїть і те, що серед хворих на туберкульоз є і діти. Найбільше осіб, що страждають на цю хворобу, зафіксовано у Березні – 25, Мені – 15, Макошине – 4, Бірківці – 3.
Багато онкохворих. І прикро, що такі люди своєчасно не звернулися на профогляд, не виявили небезпечну хворобу у ранній її стадії.
Торік було проліковано 1325 дітей, робилися і профілактичні щеплення. У районі 136 соціально неблагополучних сімей, 90 дітей-інвалідів. Турбота про здоров’я цієї категорії населення є підвищеною і постійною.
У 2003 році акушери-гінекологи оглянули 15700 жінок і виявили 13 осіб з онкозахворюваннями. Було прийнято 238 пологів. Якщо у 1995 році жінкам було зроблено 500 абортів, то минулого року – 109.
На медичній раді обговорювалися й інші не менш важливі проблеми: назріла потреба ремонту хірургічного відділення, запровадження уніформи для хворих, залучення до участі в лікарняній касі більш широких верств населення. У районі гостро відчувається нестача лікарів. Ширше треба впроваджувати в практику сімейну медицину.
І головлікар району, і виступаючі наголошували, що в корені слід міняти ставлення до хворих: разом з ліками, процедурами, профоглядами, консультаціями кожному пацієнту треба більше тепла, душевності, індивідуального підходу. Адже давно доведено життям, що і слово лікує.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Варто знати

УСЕ ПРО СТАНДАРТИ І МЕТРОЛОГІЮ

«Громадська приймальня» відкрилася на державному підприємстві «Чернігівстандарт-метрологія» на виконання розпорядження голови облдержадміністрації Валентина Мельничука. Відтепер кожен громадянин чи працівник підприємства, установи чи фірми області може одержати відповідь на будь-яке з питань, що стосуються стандартизації, метрології та сертифікації.

– Державне підприємство «Чернігівстандарт-метрологія» сертифікувало систему управління якістю по наданню своїх послуг згідно зі стандартом ISO-9001 у версії 2001 року. Це спонукає нас постійно вдосконалювати роботу, – говорить керівник підприємства Володимир Рубанов. – Саме тому «Громадська приймальня» уже почала роботу, щоб захищати права споживачів Чернігівщини, підвищувати культуру населення та забезпечувати конституційні права на безпечну життєдіяльність.
Упродовж робочого дня відвідувачі приймальні з’ясовують питання, що стосуються нагляду за додержанням стандартів, метрологічного контролю. Багато питань стосуються того як, наприклад, пройти метрологічну атестацію чи одержати підтвердження відповідності експортованої промислової продукції.
Жодне із звернень не залишається без уваги. Саме з цією метою діє і сайт підприємства www.cherncsm.com.ua, який висвітлює основні напрямки діяльності і питання, які можуть допомогти з’ясувати фахівці «Громадської приймальні».

ПРЕС-СЛУЖБА ДП «ЧЕРНІГІВСТАНДАРТМЕТРОЛОГІЯ».





Вартові правопорядку

ВИБЕРІТЬ КРАЩОГО ДІЛЬНИЧНОГО

Одним з головних завдань правоохоронців є перетворення служби дільничних інспекторів міліції з органу карального в орган, що надає якісні послуги населенню з охорони правопорядку, профілактики правопорушень та розкриття злочинів. Відтак одним з пріоритетних напрямків обрано зміцнення служби дільничних інспекторів міліції та вдосконалення її роботи. Підвищити рівень роботи планується шляхом залучення до цієї професійної сфери висококваліфікованих фахівців, створення на адміністративних дільницях громадських формувань. На даний час на території району створено сімнадцять таких формувань, що мають допомагати дільничним інспекторам в охороні громадського порядку.
12 інспекторів нашої міліції обслуговують 45,3 тисячі населення. У 25 територіальних громадах працює дев’ять дільничних та три – у місті. Навантаження на одного міліціонера у сільській місцевості – 2,7 тис., у місті – 4,3 тис., хоча науково обгрунтовані норми: 2,2 тис. у сільській і 3 тис. – у місті.
Чи можна за таких обставин очікувати високої ефективності від служби дільничних? Службовими приміщеннями дільничні забезпечені у Макошине, Миколаївці, Локнистому, Березні, Мені. Виділено службовий кабінет і в Киселівській сільській раді, однак зимової пори в ньому працює бухгалтерія ск “Агро – Мена”. В інших сільських радах службові кабінети дільничних інспекторів відсутні. Не менш важливим фактом зниження ефективності роботи дільничних є те, що жоден з них не забезпечений автотранспортом та радіозв’язком.
З метою підвищення ефективності роботи дільничних інспекторів міліції, їх авторитету та підвищення ролі і відповідальності у 2004 році проводиться огляд-конкурс на кращого діль-ничного інспектора райвідділу внутрішніх справ. Усі жителі Менщини можуть висловлювати на адресу дільничних свої зауваження і побажання.

МИКОЛА ГУБЕНКО.





Буває

ЗИМОВА МОЛОТАРКА

Поїхав голова колгоспу на триденний семінар. Приказує заступнику строго-настрого, щоб був повний порядок. А той радий старатися, у кожну шпарку загляда, як же, щоб порядок був, повний. Уже й наряд пора проводити, а його все нема, порядки десь наводить. Тиняються бригадири попід конторою. Ждуть. Мерзнуть потроху. Ось один бригадир і каже іншому:
– Слухай, друже. Скільки ж нам оце мерзнути? Так і новий рік нас тут застане. Пішли оно до корчми, хоч зігріємося.
Сходили. Знову тиняються під конторою. Тут уже другий каже:
– Ну, ти мене пригостив, то пішли тепер я тебе…
Сходили. Аж ось і розпорядник появився, себто заступник голови. Розсілися дружно у теплій залі (тоді ще в конторах тепло було), слухають наряд. А той другий бригадир візьми та й придрімай. А тут, як на те, і запитання до нього:
– Ну, що там третя бригада думає робити?
Друзяка його штовх під бока. Той: “Га?” – прошепотів. “Що робити думаєш?”
– Льон молотити! – прогув на всю залу.
Усі стримано засміялися, а розпорядник зняв окуляри, гепнув ручкою об стіл та як підскочить:
– З вами, дурнями, тут буде повний порядок! Ти ж би зарані мені сказав, я ж би трактор занарядив, молотарку, механіка б викликав, а так, тьху, коли я тепер усе це встигну!
Подивилися бригадири один на одного. Де він той льон узимку?!

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.