Тиждень

ДРОВА

Зима повновладно господарює, приносячи радість і втіху дітворі, клопоти – дорослим. Аякже, і сніг ледь не щодня треба відкидати, і в хаті натоплювати більше, ніж восени. У кого є природний газ – проблем, вважай, нема з опаленням житла, окрім того, що треба з гаманця періодично витягати певну суму за цю благодать. Але ж газ не в усіх, навіть у райцентрі. Тож справжні господарі ще за тепла подбали і про дрова, і про вугілля чи брикет. Але є й такі, що цокотять зубами у власній оселі від холоду.
Зустріла днями ще не старого дужого чоловіка, який ледь не по пояс брьохався у снігу поблизу річки Бабки, вирубуючи товсте дерево. Ретельно обчухравши його від гілля, звалив на плечі і попрямував на вулицю Таращанську. Озвалася до нього, мовляв, якщо вже і палки дров не має, то нехай забирає наші, он, під двором. Ми газ влітку підвели до свого дому. Пообіцяв, що забере. Але не йде.
На Водохрещу дві жінки – одна молода, друга – пенсійного віку, біля тієї ж Бабки спилювали дерева. Може, подумала я, ці згодяться задарма забрати наші дрова від двору? Сказала їм. Вони пообіцяли і не йдуть. А в хаті ж у них – дитина мала.
Що ці люди влітку робили, здогадатися не важко. І мабуть, забули, що, окрім теплої пори року, є ще й зима з морозами. Чого не беруть даремних дров? Незручно чи соромно? Можливо, сподіваються, що ми їм ті дрова ще й доставимо?
Пожурімо таких людей. А порадіймо за ті родини, в яких залунало довгоочікуване “уа-уа”. На тижні, що минає, у пологовому відділенні з’явилося на світ шестеро немовлят: 3 дівчинки і 3 хлопчики. А сонце, яке сьогодні сповістило про народження нового дня о 7 год. 35 хв., нехай осяває їх світлу долю. О 16 год. 48 хв. небесне світило сховається за обрій, аби ранком знову послати на землю благодатне своє проміння.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Програма Уряду в дії

ПЕНСІЙНА РЕФОРМА ЯК ЗАПОРУКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОБРОБУТУ ГРОМАДЯН ПІСЛЯ ПЕРЕХОДУ НА ЗАСЛУЖЕНИЙ ВІДПОЧИНОК

Плин життя, на жаль, невпинний. І за щоденними клопотами людина не завжди встигає помічати наближення свого ветеранського статусу. Їй усе здається, що дбати про власну старість з властивими цій віковій порі проблемами, особливо матеріальними, не на часі. А коли, мовляв, вийде на пенсію, то усе саме собою якось і влаштується.
До того ж, так сталося, що система пенсійної зрівнялівки з її “мінімумами” і “максимумами”, яка існувала в Україні до нинішнього року, навіть не передбачала індивідуальних зусиль кожного щодо забезпечення свого майбутнього. В результаті склалася ситуація, коли ветерани, а це майже третина наших громадян, отримуючи пенсії на рівні, що не сягає і половини прожиткового мінімуму, втрачали будь-які перспективи поліпшення якості свого життя. Тобто, необхідність удосконалення пенсійної системи стала для суспільства настільки очевидною, що її деякі політичні сили навіть не забарилися взяти на озброєння для формування собі іміджу “народних заступників”. Але далі безплідних розмов, які навколо пенсійних проблем роками точилися на усіх рівнях, справа не рухалась.
І тільки Уряд Віктора Януковича, що здійснює реальну соціальну політику, забезпечив пенсійній реформі, розрахованій за найвищими світовими стандартами, законодавче запровадження та надав потрібного імпульсу втіленню її положень у життя. Тут потрібно відразу зауважити, що віддача від реформи розрахована на тривалу перспективу. І найповніше її значення у своєму пенсійному житті відчують ті наші громадяни, які тільки-но розпочали трудову діяльність. Накопичивши власними зусиллями за трьома передбаченими реформою рівнями собі кошти на старість, вони почуватимуться матеріально захищеними і не відчуватимуть потреби нарікати ні на владу, ні на оточуючий світ.
Першими практичними заходами реформ стало перерахування до 1 січня нинішнього року призначених раніше пенсій. Усіх, звичайно, за одним і тим же принципом. Суть його в тому, що зарплату громадянина, з якої перераховувалась пенсія, порівнювали з середньою на той час у країні. І якщо людина мала навіть великий стаж, але невисоку, порівняно з середньою, зарплату, то й пенсія її не підвищувалась. А хто добре заробляв, тобто, чия зарплата перевищувала середню в Україні, отримав солідну пенсію. І багато людей завдяки цьому уже забезпечили собі гідне життя. Це, в основному, колишні шахтарі, металурги, машинобудівники, представники інших професій з тяжкими і небезпечними умовами праці. Тут ще потрібно зауважити, що ці високі пенсії значною мірою “роззосередились” по всіх наших теренах. Адже на відбудову та будівництво шахт і підприємств важкої індустрії Донбасу й Придніпров’я приїздило немало молоді з північних, західних областей України. Тепер їм той рядок у біографії став у великій нагоді. Бо, до речі, при перерахуванні пенсії бралися ті роки, коли заробіток у людини був найвищим.
Але значна частина наших громадян, отримавши “оновлену” пенсію, була розчарована, оскільки сподівалася на більше. Не те щоб люди були проти високої пенсії тих шахтарів, кожен розуміє, що спуститись у лаву на кілометрову глибину та відпрацювати там зміну – не те, що, наприклад, продавати пиріжки. І коли зарплата протягом трудового життя не була високою, то звідки візьметься підвищена пенсія? У декого після перерахунку її сума виявилась навіть нижчою, ніж була раніше. Але Уряд прийняв рішення розміри пенсій ні в якому разі в менший бік не змінювати. До того ж усім, кому пенсія згідно з перерахунками не зросла, збільшити її на 4,2 відсотка. Звичайно, це небагато. І по мірі накопичення фінансових ресурсів у державі Кабінет Міністрів Віктора Януковича, який основою своєї діяльності визначив соціальну спрямованість, буде регулярно і постійно збільшувати трудові пенсії, в перспективі довівши мінімальну пенсію до рівня прожиткового мінімуму. Чергове підвищення пенсій передбачається уже в поточному році.
Крім того, починаючи з 2005 року, з 1 березня розмір пенсії зростатиме на коефіцієнт, який відповідатиме не менш, ніж 20 відсоткам зростання протягом попереднього року середньої заробітної плати. І щоб на купівельну спроможність людей не впливала інфляція, запроваджується щомісячна індексація їхніх доходів, зокрема, й пенсій.
А тим нашим громадянам, у яких знайдуться підстави для перегляду суми призначеної пенсії (скажімо, працювали після виходу на заслужений відпочинок не менше двох років чи ще щось), можна протягом усього нинішнього року звертатися до місцевих управлінь Пенсійного фонду, де розглянуть будь-які документи, лиш би вони посприяли підвищенню рівня пенсій.
Відповідь на запитання щодо пенсійної реформи можна також отримати й на заснованій Урядом безкоштовній “гарячій” лінії, куди слід зателефонувати за номером 8-800-500-39-20. Вона працює в робочі дні з 9.00 до 19.00, щосуботи – з 9.00 до 18.00, щонеділі – з 12.00 до 18.00
Пенсійна реформа прискорює ходу, відкриваючи перед кожним працюючим мешканцем України широкі можливості для забезпечення власного добробуту на старість. Що ж до тих наших громадян, які перебувають уже на заслуженому відпочинку, то забезпечення їх інтересів, впевнений Прем’єр-міністр Віктор Янукович, у соціальній політиці держави буде пріоритетним.

Точка зору

Галина Дмитрівна ЗАДОХІНА з Березни:
– Звичайно, людям хочеться більших пенсій. І це природно. Однак маємо зрозуміти, що уряд виходить з об’єктивних наявних обставин. Зрештою, навіть і додаткових 6 – 10 гривень щомісяця на дорозі не валяються. Взагалі ж, я вважаю, що нинішня пенсійна реформа розрахована на перспективу, і, якщо уряд витримає взятий курс, згодом пенсії збалансуються з життєвими потребами.

ІВАН ГАЙДАЙ.





З нагоди ювілею

ІЗ БЕРЕЗНЯ ВУЗОЛ ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ СТАНЕ “ЦЕНТРОМ”

2 лютого виповниться 10 років Українському державному підприємству поштового зв’язку, якому 10 січня 2002 року розпорядженням Кабінету Міністрів України присвоєно статус національного оператора поштового зв’язку. Мережа поштового зв’язку охоплює всі регіони України і налічує 24 поштамти, 391 вузол та 32 центри поштового зв’язку, 3533 міських та 9871 сільське відділення, 1826 пунктів поштового зв’язку. У системі Укрпошти працюють понад 115 тис. чол., з них понад 48 тис. листонош. Серед поштових адміністрацій країн – членів СНД українська пошта є лідером у трансформації галузі поштового зв’язку та її інтеграції у світовий інформаційний простір. Про досягнення та проблеми наших поштовиків, роботу Менського вузла поштового зв’язку розповідає його керівник Володимир Іванович РОГОВЕНКО:

– У листопаді 2002 року до Менського вузла поштового зв’язку в результаті реорганізації було приєднано Коропський та Сосницький ВЗ. А наступним кроком реорганізації системи поштового зв’язку буде створення 1 березня 2004 року на базі Менського ВуПЗ одного з шести Центрів поштового зв’язку області, Центру ПЗ №5.
Структура нашого ВуПЗ досить розгалужена: налічує 19 пунктів та 56 відділень поштового зв’язку. Усього у нас – 428 працівників, в тому числі 186 листонош. Протягом 2003 року нашим ВуПЗ надано послуг зв’язку на суму 348,1 тисячі гривень, доставлено 54358,2 тисячі гривень пенсій, продано товарів народного споживання на 1328,4 тисячі, а періодичних видань вроздріб – на 125,9 тисячі гривень, прийнято комунальних платежів на суму 5425,6 тисячі, надано фотопослуг на 25,5 тисячі, продано лотерей на 51,1 тисячі гривень.
– Як видно, у системі поштового зв’язку “крутяться” чималі кошти. Але і досі ви працюєте зі збитками?
– Дійсно, за минулий рік Менським ВуПЗ було недоотримано 42 тисячі гривень (у минулому – 161 тисячу), і через абсолютно об’єктивні причини. Адже не за всі надані послуги ми отримуємо плату. Наприклад, більше третини пенсій, різних доплат, компенсацій листоноші доставляють безкоштовно, а оформлення передплати на більш як 50 відсотків періодичних видань ми теж виконуємо безплатно. До речі, наш ВуПЗ, за результатами роботи у минулому році, на першому місці в області (окрім Чернігівського головпоштамту).
– Яка проблема для вас, поштовиків, є найболючішою?
– Їх багато. Але найбільше дошкуляє аварійний стан поштових скриньок. 50 відсотків їх потребують капітального ремонту або заміни. Пошта не несе відповідальності за це, але допомагаємо людям вирішити дану проблему. Зокрема, пропонуємо придбати і встановити на поштові скриньки нові замочки (за мінімальну ціну). Інший шлях до вирішення проблеми збереження доставленої кореспонденції – встановлення у операційній залі міського поштамту шаф з абонентськими скриньками. Користування такою індивідуальною скринькою обходиться клієнтові у 1 грн. 60 коп. на місяць. Нині встановлено 28 скриньок, буде попит – збільшимо їх кількість.
– Якщо люди будуть впевнені, що всі передплачені ними видання отримають без втрат, зросте і передплата на газети та журнали?
– А вона і так значно зросла за останній час. На I півріччя по Менському ВуПЗ загалом передплачено 76 тисяч 836 примірників з переліку більш як ста періодичних видань. Загалом обсяг передплати зріс на 6,4 відсотка у порівнянні з відповідним періодом минулого року. Конкретно у Менському районі передплачено 33642 примірники (на один двір припадає 2,25 примірника – це практично найвищий показник в області). Незважаючи на те, що кількість населення району зменшилася на 2 відсотки, передплата зросла майже на 4 відсотки.
– А які газети передплачують найчастіше?
– “Порадницю”, “Чернігівський вісник”, “Сільські вісті”, “Голос України”, “Деснянську правду”, “Гарт”та ін. Але газета “Наше слово” не має конкурентів, нині її тираж складає майже 10 тисяч примірників. Можу авторитетно запевнити – такого показника не має жодна райгазета в Україні.
– Ви задоволені роботою вашого колективу?
– Радує те, що більшість наших працівників ретельно ставляться до своїх обов’язків. Особливо хочу відмітити роботу деяких начальників відділень: Жовтневського – В.Г.Пономарьову, Волосківського – С.В.Манойло, Феськівського – Н.І.Василенко. А також листонош – Н.М.Качалай та Н.І.Федоренко з Мени, Т.М.Велентій з Жовтневого, водія Ю.О.Москальця, листоношу по супроводженню пошти В.В.Песоцьку. З нагоди свята хочу привітати своїх колег-поштовиків, і тих, хто вийшов на заслужений відпочинок або змінив місце роботи, наших клієнтів та партнерів. І запрошую усіх до співпраці!

ІРИНА ПРИМАК.





Між минулим і майбутнім

ЛІСОПАРК… НА ГОРОДІ

В особистому лісі Олега Іларіоновича Тимошенка росте 25 липок і стільки ж дерев червоного дуба, ялин великих півтори сотні, до півтисячі берізок. Є також пірамідальні тополі, осика, крушина та деякі інші породи. А минулої весни посадив 300 саджанців ялини.

Біля обеліска

Топчу снігову кашу в’юнкими вуличками Жовтневого. Десь ген на самісінькій околиці села живе моя зацікавленість. Аж ось і жіночка якась назустріч.
– Здрастуйте, підкажіть, будь ласка, де садиба Олега Іларіоновича Тимошенка? – прошу.
– Здрастуйте. А в нас і прізвища такого в селі немає, – відповідає.
– Як же, голова сільради мені його порадив.
– Не знаю… – розгубилася жіночка.
– Ну, держінспектор з охорони праці. У Мені робить.
– А, Олежка! Та це ж мій однокласник, правда, тепер у нього інше прізвище, привіт йому. Отак прямо йдіть, як скінчаться хати, край поля побачите обеліск і зламану стару вербу, так за ними трохи далі на самому відшибі і буде його двір.
Подякувавши, іду собі далі. Самому ж подумалося: “Гм… Обеліск за селом, край поля. Таж обеліск он у центрі села”. Але щойно минув у цій вуличці крайню хату, як і справді побачив попереду, на вільному обширі, обеліск і шпиль дебелого кореня зламаної старої верби.

…І 300 ялин

Ось і господар. Люб’язно запрошує до хати, із-за рогу якої мляво погавкує собача. Кури несамовито прагнуть прорватися на веранду. У хаті охайно й затишно, планування помешкання – на міський фасон, тобто для різних потреб є окремі кімнати. У розмові з’ясовується, що основне житло Олега Іларіоновича знаходиться в Мені, а це батьківське обійстя. Воно тепер як дача.
– По смерті батьків жалко було продавати, – говорить господар. – Та й кому воно треба тут – на безлюдді. До того ж, кращих садиб повно в селі.
Город коло хати немалий. Частину його господар відвів під городні культури для власних потреб, решту і трохи прилеглої ніким незатребуваної землі засадив деревами.
– Ідея створити лісопарк на власному городі виникла якось спонтанно, – розповідає господар. – На мої сили такий город завеликий. Зовсім не порати – не для селянської душі. Ото й почав ще з 1975 року потроху садити дерева.
Виходимо до парку. Із-за невеличкої самодіяльної баньки вихопився заєць. Уважно поглянув на нас і неквапом почвалав посадкою поміж маленькими, великими і величезними деревами. Поглянувши на них, я мимохіть мовив:
– Життя триває, все має своє продовження, – і кивнув у бік зраненої верби.

Верба тоді була молодою

– Вона тоді росла коло хати, – перехопивши мій погляд, сказав Олег Іларіонович, – я скільки пам’ятаю себе, стільки і її. Там узимку сорок третього розі-гралася жахлива трагедія. Мій старший брат Іван, на жаль, рік як покійний, був очевидцем. Вони тоді з товаришем он там у полі в соломі гралися…
Несподівано в полі з’явилися коні, скільки їх було Іван не пам’ятав. На санях сиділи якісь люди. Коли під’їхали до верби, з саней зіскочили оз-броєні чоловіки в білих маскувальних халатах і вишикувалися живим коридором до хатніх дверей. Вони почали заганяти цивільних людей до хати. Перед входом з жінок знімали хустки, а з чоловіків шапки і кидали їх додолу. Забили двері і обклали хату соломою. Підпаливши, кинули через вікно гранату. З іншого боку через вікно ви-скочив якийсь чоловік і кинувся тікати. Вони його застрелили і знову вкинули в хату. Так загинули 37 чоловік із 26 сімей Жовтневого. Переважно активісти. Серед них були зовсім юні три хлопці і дві дівчини.
На пожежу кинулося село, але звірі в маскхалатах стали стріляти у повітря, і люди з острахом відступилися.
Довго-довго журилася над попелищем обгоріла верба, весь свій вік ятрила вона душі сільчанам, німо дивлячись у світ, німа пам’ять трагедії, живий пам’ятник великомученикам.
А наприкінці 50-х років молодь села на своїх комсомольських зборах вирішила увічнити пам’ять спалених сільчан. Спершу встановили дерев’яний обеліск, а потім і гранітну плиту. Доглядають за обеліском школярі, нащадки убієнних.

***
Вишикуваним одностроєм біжать стрункі берізки від обеліска до лісопарку. Життя триває… Все має своє продовження.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Фото автора.



ЗНИКЛИ БЕЗВІСТИ

Менським РВ УМВС розшукуються зниклі жителі Менського району:

СЕСЬ Олександр Михайлович, 20.10.1986 р. н., житель смт Березна, який зник безвісти 08.08.2002 року в смт Березна.
Прикмети: на вигляд 17 – 18 років, худорлявої статури, волосся пряме, коротке, темне, зріст 180 – 182 см, брови овальні, на лівій щоці родима пляма.
Був одягнений: футболка блакитного кольору, джинсові штани синього кольору, шкарпетки білого кольору, шкіряні кросівки білого кольору.
РОСЛИК Марія Миколаївна, 1924 р. н., жителька м. Мени, вул. Щорса, 10, яка зникла безвісти 19.10.2003 року в м. Мені.
Прикмети: на вигляд 80 років, повної статури, обличчя овальне, волосся пряме, довге, з сивиною.
Була одягнена: плащ зеленого кольору, хустка синього кольору, взута у валянки або “дутики”.
ОВЧАРЕНКО Олексій Миколайович, 1967 р. н., житель смт Макошине, вул. Шевченка, 10, який зник безвісти 08.10.2003 р. в смт Макошине.
Прикмети: на вигляд 40 років, середньої статури, волосся пряме, коротке, темне, брови світлі, широкі, ніс прямий.
Був одягнений: спортивний костюм темно-синього кольору, сорочка білого кольору з синіми смугами, черевики зі шкірозамінника чорного кольору.
САЛЛУГЕЙ Андрій Вадимович, 03.02.1989 р. н., житель с. Городище, який зник безвісти 27.04.2003 року в с. Городище.
Прикмети: на вигляд 14 – 15 років, зріст 145 – 150 см, худорлявої статури, волосся пряме, коротке, світле.
Був одягнений: куртка джинсова синього кольору, светр в’язаний коричневого кольору, кепка (блайзер) чорного кольору, чоботи гумові коричневого кольору, штани темного кольору.
Якщо кому-небудь відомо про долю та місцезнаходження вказаних осіб, просимо повідомити до Менського РВ УМВС України в Чернігівській області чи зателефонувати:
02, 2-15-63, 2-15-61, 2-36-32.





Буває

ГРИЦЬ-РОЗУМНИК

Гриць ще тільки-но збирався до школи, а батько вже прийшов з наряду. Бригадир-бо він. Коли поснідали дружно, батько дістав із-за шафи рушницю та й каже жінці:
– Піду зайця поганяю та заодно й скирти подивлюся. Хто питатиме, скажи, що в контору пішов. Десь там, мовляв.
Щойно він перемахнув через городи, як до хати посильна з контори:
– Здрастє, а де Тихонович?
– Та до контори ж і пішов, – хазяйка від печі.
– Так я ж щойно з контори, немає його там і по дорозі ніде не зустрі-ла, – хилить своєї посильна.
– А чорті зна, де він є, та сказав, що до контори пішов.
– Нема його там, ох і буде нам обом від начальства.
– Ну, не знаю, – стоїть на своєму хазяйка.
Тут із іншої кімнати виходить Гриць і до матері:
– Ого яка дурна стала. Не знаєш, де батько. На охоту пішов.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.