У неділю, 22 червня 1941 року, жителі нашого району дізналися, що почалася війна. Про те, як Мену зайняли німці і як її звільнили наші солдати, розповідає очевидець тих подій – корінний менянин Петро Гаврик. Війна почалася, коли той був десятирічним хлопчиком.

– 9 травня 1945 року нам оголосили, що війна скінчилася. Люди раділи і плакали, – розказує заступник голови районної ветеранської організації Петро Гаврик.
– Вранці мене розбудила мати зі словами «Петре, вставай, війна!» – розказує Петро Сергійович. – І почалося…

Книга Дмитра Калібаби та Віктора Соляника «Наша рідна Менщина»:

“Усього за час війни на фронт пішло понад 11 тисяч жителів Менщини. Не повернулися з фронтів понад дев’ять тисяч чоловік.

На пам’ять про загиблих у Мені в 1967-му році почали створювати спеціальний меморіал. У центрі міста був установлений обеліск Слави. Навколо нього розмістили мармурові плити з прізвищами загиблих менян. У 70-ті роки в кожному селі були встановлені пам’ятники з викарбуваними прізвищами всіх загиблих воїнів.

– Вже влітку 1941-го вночі у небі над Меною з’являлися німецькі бомбардувальники. Вони літали бомбити Бахмач, адже там був важливий залізничний вузол. Проте не раз здригалося від вибухів і наше місто. Перша авіабомба у Мені розірвалася біля млина (в районі залізничного вокзалу – авт.). Були й інші.

Восени 1941-го року до Мени увійшли німці і пробули тут до осені 1943-го.

– Німецький комендант поселився на території теперішнього дитсадка імені Щорса. Штаб німців, мадярів та поліцаїв знаходився у приміщенні теперішньої музичної школи. А там, де нині міська школа імені Т.Г. Шевченка, жили «власовці» – наші земляки, які потрапили у полон і перейшли на сторону німців.

Життя у Мені було напружене. Гітлерівці та їхні поплічники розстрілювали місцевих комуністів, євреїв та жителів, яких підозрювали у співпраці з партизанами.

«Наша рідна Менщина»:

«Фашисти вигнали в німецьке рабство 1339 жителів району, розстріляли 960 чоловік, спалили 503 двори.

До війни у Менському районі проживало близько 46 тисяч чоловік, а восени 1943 року – трохи більше 36 тисяч. Відповідно у колишньому Березнянському районі було 33 тисячі чоловік, залишилося 23 тисячі».

– У вересні 1943 року ми почули канонаду – лінія фронту наближалася до Мени, – продовжує Петро Сергійович. – Німці метушилися. Після обіду у місті затріщали кулемети – гітлерівці тренувалися, готувалися до оборони.

Увечері 18 вересня меняни побачили за містом вершників. Як виявилося пізніше, то були радянські кавалеристи. А згодом прийшли й інші солдати. Стрілянина продовжувалася всю ніч. Радянські солдати побули у місті зовсім недовго. Деяких гітлерівців, які залишилися, взяли в полон, деяких розстріляли.

«Наша рідна Менщина»:

«При звільненні Менського і Березнянського районів загинуло 399 чоловік.

Наша місцевість звільнялась від загарбників 16-ою гвардійською кавалерійською дивізією.

У боях із 17 по 19 вересня 1943 року дивізія визволила 24 населені пункти, в тому числі Мену, Волосківці, Березну, знищила понад батальйон піхоти, 15 танків… Було захоплено 400 полонених».

Мена була звільнена, проте війна продовжувалася. Лінія фронту перемістилася в сторону Чернігова.

Коментарі закриті.