Територію сучасного Менського району було повністю звільнено від німецько-фашистських загарбників 19 вересня 1943 року. Йшов 820 день Великої Вітчизняної війни…

Уже 16 вересня 1943 року війська Центрального фронту оволоділи Новгородом-Сіверським. Наступ на Чернігів вели бійці 76-ої і 77-ої стрілецьких дивізій та 16-а гвардійська кавалерійська дивізія (за місцем формування вона ще називалася Башкірською). Кіннотники, переправившись через Десну і Убідь, визволили Сосницю та Жовтневе і ввечері 18 вересня вступили в наше місто. В Жовтневому було розгромлено штаб 87-ого полку восьмої дивізії гітлерівців. Потім спішені ескадрони кавалерійського полку майора Тагіра Кусімова обійшли Мену з півночі та півдня.

Зі спогадів жителя міста Петра Гаврика, якому на той час було 12 років:

«Запам’ятався мені останній день окупації. Вранці пройшла чутка, що з німецьких складів (біля санстанції) несуть сіль. Тоді її було дуже важко дістати, і я теж вирішив спробувати набрати солі.

Здалеку було чути кулеметні черги. Біля складу охорони не було, люди набирали сіль і я теж набрав невеличкий мішечок. Та тут на дверях став німець і звелів платити гроші. Поки старші скупчилися біля дверей, я прослизнув і городами побіг додому.

Залишив сіль і разом з рідними та сусідами кинувся ховатись в окоп. Було чути постріли в районі «Чайної» і Красного мосту. Мадяри пробували підпалити комендатуру (будівлю музичної школи) та не встигли. Німці поставили на дзвіниці кулемет і обстрілювали все навколо. На вигоні убило кулями кількох корів.

Тоді налетіли літаки, бомбили. Загорілось дві хати. Почали наступати наші солдати. Мати налаштувала трохи харчів, я виніс їх бійцям, ще й показав їм коротку дорогу по стежці через болото. Командир мені подякував. Потім наступала наша кіннота в напрямку сучасної вулиці Першого Травня».

Полкова батарея примусила замовкнути кулемети противника. На виручку німецькому гарнізону, оточеному в Мені, поспішав бронепоїзд з Низківки. Але сапери сержант Андрій Никифоров та рядовий Тимофій Петряєв під шквальним вогнем підірвали полотно залізниці і не пропустили панцерник. Ворожий гарнізон перестав існувати: значну кількість гітлерівців було знищено, а понад 150 солдатів та офіцерів здалися в полон. На залізничній станції було захоплено ешелон з військовим майном.

У ході успішних боїв 18 вересня були визволені Ушня, Максаки, Остапівка, Куковичі, Макошине.

На світанку 19 вересня вперед виступив 60-ий кавалерійський полк. За Волосківцями взвод сержанта Подлузького помітив обоз: то рухалися недобитки 87-ого полку гітлерівців. В результаті стрімкої атаки кілька десятків ворогів було знищено, а решта здалися в полон. Поруч з кіннотниками діяли бійці 76-ої стрілецької дивізії, які звільнили Дягову, Степанівку, Ліски, Осьмаки, Бірківку, Блистову, Стольне.

Північніше просувався кавалерійський полк майора Маркаряна. В ході короткого бою була визволена Киселівка. У Синявці ворог бою не прийняв – відступив, залишивши кулемети та підводи з майном. У Данилівці в паніці була покинута артилерійська батарея.

Намагаючись затримати наступ кіннотників, фашисти кинули проти них в районі Городища танки. Але в результаті короткого бою артилеристами полку два танки було знищено, а шість інших повернули назад. За визволення Городища двоє радянських воїнів були нагороджені орденами Бойового Червоного Прапора.

У Березні були розміщені німецькі склади з овочами, сіллю, зернофуражем і пальним. Тут зосередилося близько батальйону піхоти противника, артилерія і шість танків. Стрімкий наступ на Березну з різних напрямків посіяв серед фашистів неймовірну паніку. Боячись оточення, німці спішно почали відхід, спалюючи селище. Кіннотники-червоноармійці провели піший наступальний бій. Вони взяли в полон понад 400 гітлерівців, захопили два склади з боєприпасами та продовольством, дві гармати, чотири міномети, багато стрілецької зброї.

На другий день німецька авіація сильно бомбардувала Березну. Зі спогадів жительки Березни Євдокії Павленко, 1924 року народження:

«А 19 вересня 1943 року німці відступали з селища. Закінчили свій відступ тим, що почали бомбардувати Березну. Хто не встиг сховатись в полі в окопах – або загинули, або були поранені. Після того страшного бомбардування люди вийшли зустрічати своїх визволителів. Намагались чимось пригостити солдатів, виносили в кого що було».

У формулярі 16-ої гвардійської кавалерійської дивізії записано: «В боях із 17 по 19 вересня 1943 року дивізія визволила 24 населені пункти, в тому числі Мену, Волосківці, Березну; знищила понад батальйон піхоти, 15 танків, дві артилерійські і три мінометні батареї, 20 станкових і 35 ручних кулеметів. Захоплено 400 чоловік полонених солдатів і офіцерів, склади продовольства, пального, 15 автомашин, чотири рації, понад тисячу гвинтівок і п’ять тисяч набоїв».

При звільненні від окупантів тодішніх Менського та Березнянського районів у боях та від бомбардувань загинуло і померло від ран 399 чоловік.

Коментарі закриті.