Валентина Бондар з Мени ніяких вузів чи бодай профтехучилища не закінчувала. Однак це не перешкодило їй стати професійним кондитером.

DSCF0524Такі короваї і торти у Валентини Бондар вдаються завжди. Фото автора.

І технолог, і пекар

Зросла Валя у невеличкому мальовничому селі Пам’ять Леніна. Працювати пішла рано, бо так складалися обставини в сім’ї. Різного хліба довелося їй скуштувати, доки знайшла заняття до душі.

У далекому 1978 році вона працевлаштувалася у об’єднанні підприємств громадського харчування. Мила посуд, готувала обіди у їдальні «Супутник» (була колись така у напрямку Сосниці), куховарила і в центральній їдальні. А коли майбутні допризовники проходили школу молодого бійця у польовому таборі, Валентина Іванівна готувала хлопцям і сніданки, і обіди, і вечері.

Старалася догодити усім, хто куштував її борщі і каші, пиріжки і коржики.

– Як попросять добавки, то для мене було найвищою похвалою, – каже Валентина Бондар. – І тепер колишні постійні клієнти їдальні зі мною знаються, не забувають.

Училася куховарити Валентина щодня. Придивлялась до досвідчених колег, сприймала зауваження і критику без образ. З теплотою згадує тодішнього директора об’єднання Миколу Коваленка:

– Він був прискіпливим і добрим водночас, – каже жінка, – керівник з нього був відмінний. По-батьківськи підказував, радив, одначе ніколи не принижував і не казав, що у когось там руки не з того місця виросли.

Згодом Валентину Бондар перевели до кондитерського цеху ресторану «Полісся». Люди похилого віку пам’ятають, скільки тортів, булочок, рулетів, печива різного виду пропонували продавці «Кулінарії».
Організовували виставки-продажі, брали замовлення на виготовлення кулінарних виробів. І в усьому тому, що кулінари ресторану робили для людей, була часточка праці й Валентини Іванівни.

Робота вдома

Після реорганізації об’єднання підприємств громадського харчування багатьох його працівників відправили на заслужений відпочинок, а деяких звільнили за скороченням штатів.

Таким чином і Валентина Бондар зосталася без роботи. Іти аби куди працевлаштовуватися не стала, а організувала домашній кондитерський цех. Чоловік її, Олександр Савич, облаштував кімнату з полицями, холодильником, двома електропічками, газовою плитою. Тут же знаходяться і продукти, необхідні для випікання, – цукор, борошно, сіль, дріжджі, яйця, варення.

Коли Валентина стає до роботи, то обов’язково вдягає білого халата і таку ж хустинку. Вчиняє тісто, чекає, доки воно підійде. У цей момент вона працює одна, ніхто з членів родини не має права заходити до неї в кімнату. На вагах зважує все до грама, за усіма правилами тех¬нології.

Їй замовляють триярусні торти, які вона завершує лебедями. Весільні короваї, рулети, пиріжки – усе уміє Валентина. Начинки для пиріжків – з власного городу – капуста, яблука, ягоди, груші, вишні… Тут надійним помічником виступає Олександр Савич. Чистить фрукти, ріже капусту.

У гості Бондарі завжди йдуть зі своїм тортом чи пиріжками. Пухкі, солодкі – такими захочеться, раз скуштувавши, ласувати щодня.

«Наше слово» завітало до Валентини тоді, як на великому столі красувалися з десяток весільних короваїв і триярусний торт.

– Весілля, то молодята замовили. З хвилини на хвилину приїдуть забирати, – розказує, показуючи дивовижної краси вироби. – Мають сподобатися, бо нічого не пожаліла – ні яєць, ні молока, ні масла. І борошно найвищого ґатунку. Я як беру замовлення, то з усього свого виготовляю. Бо вже знаю якість масел, борошна. Покладаюсь тільки на себе, то й результат маю відповідний.

Коментарі закриті.