Городяни відтепер не бояться їхати в глибинку: там і ванни є, і туалети.

DSC_4848– Ось дивіться, яку мені гарну пінку для ванни привезли на замовлення, – демонструє Михайло Вонарх. – Ото під струмінь води у ковпачку підношу – така піна по усій ванні розростається! Одне задоволення митися у ній. Фото автора.

Дедалі частіше жителі села обладнують у своїх домівках комунальні зручності. Це при тому, що далеко не у кожному населеному пункті прокладено газопровід, а про водогін і говорити годі. Але ж викручуються умільці! Щоб не було, як у тому анекдоті: «А скільки там тієї зими…»

Пенсіонер з Дягови Михайло Вонарх у своїй оселі має охайну кімнату з просторою ванною вишуканої форми та туалетом. Каже, до цього тут багато років стояла піч. Ну як селянину від неї відмовитися? А Михайла Порфировича діти й онуки умовили. Кажуть, нащо та піч одинокому чоловікові? Отак півтора роки тому, як до хати підвели газ, і зручності в будинку почали робити.

– Діти усе взяли у свої руки, – розповідає пенсіонер. – Онучка ванну привезла, величезну, ну просто тобі «джакузі», і заявила, що робитиме нормальні умови для життя. Ледве погодився я на те, щоб піч розібрали. А тепер не шкодую. Регулярно миюся у ванні, туалет у теплому приміщенні – зручно.

– Багато мороки було, доки увесь комфорт обладнали? – поцікавилося «Наше слово».

– А я в це і не втручався, тільки гроші дав. Кажу, беріть ось усі, які є, витрачайте, вам видніше, що треба. Донька ще й кредит брала. Найняла вона працівників, односельці помогли – учотирьох за день піч розкидали. Потім поступово підлогу забетонували, стіни пластиком обшили. Щоб воду від колодязя провести – траншею рили. Довелось придбати насосну станцію (у Мені таку можна було на той час десь за 1700 гривень купити). Імпортну газову колонку теж з Мени привезли. Добра, що й казати. Хоч і дорого обійшлася, зате температурний режим можна встановлювати різний, в залежності від пори року. Взимку один, влітку – інший. Зручно й економно! Унітаз онуки з Харкова привезли, встановили. Отак гуртом діду й забезпечили зручності, молодці. І самим тепер краще, коли до мене приїжджають.

Михайло Порфирович з гордістю розповідає, що діти й онуки частенько навідуються, навіть привозили із Харкова маленьку правнучку, знайомитися. Помагають діду. Та й сам він господар нівроку. Про візит «Нашого слова» не знав, а вийшов зустрічати у охайних напрасованих брюках з паском, у гарній сорочці. У хаті – скрізь лад.

– Пригощайтеся, я учора захолоду наварив, – припрошував. – Або ось спробуйте, рибки насолив.
Відмовилися, бо поспішали, а от навідуватися час від часу в гості пообіцяли.

Коментарі закриті.