У житті та творчості Тараса Григоровича Шевченка наш край займає особливе місце. Багатий історичними пам’ятками, він не тільки привертав його увагу, а й викликав справжнє захоплення. Тут Шевченко мав і чимало знайомих.
Навчаючись у Київському держ-університеті ім. Т.Г.Шевченка, колишній керівник районного краєзнавчого музею Володимир Покотило співпрацював у науковому товаристві цього вишу, яке займалося поглибленим вивченням та дослідженням життя і діяльності Кобзаря. Згодом про цю співпрацю Володимир Федорович неодноразово розповідав працівникам музею, а також продовжував дослідження про перебування Шевченка на Менщині. Разом з юними туристами-краєзнавцями він неодноразово зустрічався зі старожилами району, щоб записати спогади про поета. Згодом написав наукову роботу «Літературна Менщина», в якій велику увагу, зокрема, приділив і цим спогадам.
Галина Сироткіна, колишній науковий працівник музею і згодом також його керівник, довгий час працювала поряд з Володимиром Федоровичем. «Наше слово» щиро дякує їй за надану допомогу у підготовці цієї публікації.
Влітку 1843 року, перебуваючи під час своєї першої подорожі по Україні у Яготині на Київщині, у маєтку Василя Миколайовича Рєпніна поет познайомився з Петром Дмитровичем Дуніним-Борковським – власником маєтку у селі Борківці на Менщині. В Яготині у Шевченка склалися також дружні стосунки із сестрами Псьол – Глафірою та Олександрою. На згадку про зустріч Глафіра Псьол намалювала портрет поета. Її старша сестра Олександра настільки була вражена віршами Шевченка, що й сама почала писати, наслідуючи творчу манеру поета.
На початку 1846 року Тарас Шевченко одержує відрядження від Археографічної комісії як художник для змалювання пам’яток старовини, зокрема, на Чернігівщині. У січні цього ж року під час перебування у Мойсівці (на Черкащині) на балу у Тетяни Волховської, куди він був запрошений, Тарас Григорович познайомився з Миколою Івановичем Кейкуатовим – власником маєтку у Бігачі. У березні поет працює в Чернігові, де відбулося його знайомство з Андрієм Івановичем Лизогубом – поміщиком із Седнева.
Микола Кейкуатов і Андрій Лизогуб запросили Шевченка до себе. У маєтку Лизогуба була своя майстерня. Тут з 1 по 13 квітня 1846 року перебував поет, зробивши короткочасний візит і в сусіднє село Бігач.
У Седневі Шевченко написав портрет Андрія Лизогуба та його брата Іллі, а також виконав кілька малюнків, три з яких зберігаються нині в Державному музеї Т.Г.Шевченка у Києві – «Коло Седнева», «У Седневі» та «Чумаки серед могил».
Ще 1949 року 96-літня Наталія Олексіївна Пінчук, жителька Борківки, передавала розповідь свого батька-кріпака Олексія про те, що «Шевченко все проти панів робив».
На початку січня 1847 року Тарас Шевченко знову їде на Чернігівщину. У січні – лютому він перебував у кількох селах Борзнянського повіту і в самій Борзні, а на початку березня виїжджає звідти до Седнева. Шлях його пролягав через Борківку, куди він мав заїхати, щоб висловити співчуття своїй приятельці Глафірі Дуніній-Борківській, яка незадовго до цього стала вдовою. Перекази про перебування Шевченка в Борківці серед старожилів села побутували ще довго.
Відомий фольклорист Микола Полотай у другому номері журналу «Народна творчість та етнографія» за 1980 рік опублікував статтю «Перекази про перебування Т.Г.Шевченка на Чернігівщині». У ній він не тільки наводить розповіді старожилів Стольного про перебування тут поета, а й робить припущення, що Шевченка міг би привабити чудовий архітектурний ансамбль маєтку графа Мусіна-Пушкіна, збудований за проектом знаменитого зодчого Кваренгі, а також портрети, виконані видатними майстрами живопису – українськими художниками Боровиковським та Левицьким. До того ж, граф Мусін-Пушкін був родичем знайомих Шевченка – Рєпніних.
Протягом усього березня 1847 року Шевченко перебуває в Седневі та сусідніх селах. У седнівському маєтку Лизогуба була написана поема «Осика», матеріалом для якої послужила трагічна історія дівчини-кріпачки з Бігача, зведеної з розуму легковажним паничем.
На запрошення Миколи Кейкуатова Тарас Шевченко знову приїздить до Бігача. Кейкуатов замовив Шевченку намалювати родинні портрети. З виконаних під час перебування у маєтку Кейкуатова робіт збереглося нині три: портрет дружини поміщика Єлизавети Кейкуатової, а також два малюнки олівцем дітей Кейкуатових – Варвари, Віри та Михайла. Вони зараз знаходяться у фондах державного музею Т.Г.Шевченка в Києві, опубліковані у сьомому томі десятитомного зібрання творів Кобзаря.
Перебуваючи у Бігачі, Шевченко близько познайомився з молодим землеміром Дмитром Павловичем Демичем. Спогади Демича про Шевченка записав його племінник, надрукувавши їх у травні 1891 року в журналі «Русская старина». За цими спогадами, поет зразу ж завоював великий авторитет серед бігацьких селян, зокрема, дворових людей Кейкуатова. Він охоче розмовляв з ними, читав їм свої твори. Тарас Григорович уникав князівських хоромів, хоча його туди часто запрошували, тим більше, що до князя приїжджали сусідні поміщики з бажанням подивитись на знаменитого в той час «мужицького поета».
У другій половині 1847 року, перебуваючи в Орській фортеці, Шевченко написав поему «Княжна», яка має виразне антикріпосницьке спрямування. В центрі поеми – свавільний, жорстокий князь, «патріот, убогих брат», який «дочку й теличку однімає у мужика». Хоча прізвище князя й не назване в цій поемі, але можна здогадатися, що це ніхто інший, як бігацький поміщик, князь Микола Кейкуатов, який любив розігрувати з себе ліберала і навіть патріота, а насправді лишався звичайним поміщиком-деспотом.
Тарас Шевченко 4 квітня 1847 року виїхав з Бігача через Чернігів на Київ. Наступного дня, 5 квітня, на переправі через Дніпро біля Києва він був заарештований царськими жандармами.
Виїзд Тараса Шевченка з Бігача співпадає із закінченням перебування його на волі. Потім слідство, жорстокий вирок – і десятирічне заслання, тяжка солдатчина, що підірвала здоров’я великого поета, але не згасила вогню його революційних намірів та палкої віри у світле майбутнє українського народу.
