Гусавка – гарне село. Впорядковані вулиці, добротні будинки милують око. Але коли їхати із села у сторону Першого травня, то на околиці хіба ж такий краєвид із сміття можна побачити. І це аж ніяк не санкціоноване звалище.

Один у полі не воїн

– Скільки разів ми виходили і прибирали це звалище! – ображено кажуть гусавці, які живуть на околиці села. – Минає два – три дні і знову цілі терикони з’являються із сміття. Викидають непотріб мішками, сумками, все це розтягують бродячі пси і коти.

До “Нашого слова” зателефонувала жителька Гусавки Інна Кушнір. Вона розповіла, що поблизу її будинку уже понад півтора десятка років приписаний стихійний смітник, який не дає Інні Володимирівні і її сусідам дихати. А ще ж громадська худоба раниться. Ветфельдшера у селі свого нема, то кличуть з Березни, що вилітає у копійку.

Інна Кушнір каже, що зверталися до сільської влади з проханням допомогти. Але нічого не міняється. Пробували самостійно ліквідувати звалище – не виходить, бо викинуті скляння, загиблу худобу і птицю треба утилізувати. Хто за це візьметься? Місцева влада каже, що треба все те зсунути бульдозером і закопати. Трактором зробити це на вдасться, бо склянням можна порізати колеса, сусіди-миколаївці обіцяють підсобити бульдозером.

Уявімо, що прибрали. Інна Кушнір каже, що вона зі своєю сім’єю навозять чистої землі, посадять берізки, обгородять їх. Але чи зрушиться справа?

Поки що несуть і везуть сміття сюди навіть з центру села. Інна Володимирівна налаштована рішуче. Готова просити допомоги у дільничного інспектора міліції, санітарної служби, у інспекції по охороні довкілля.

Вороги самі собі

Минулої осені на повороті до Стольного з чернігівської траси дорожники збудували для пасажирів, які чекають транспорту на село, павільйон. З нових дощок, шифером накрили, лавочку поставили – було де сховатися від негоди і палючого сонця.

Днями, їдучи у цьому напрямку, були прикро вражені побаченим – павільйон вже частково зруйнований.
У Стольному, на розі вулиці, що веде до Семенівки, роками стояла паркова скульптура. Біля неї школярі облаштували квітник, неподалік – автобусна зупинка… Гарно було. Якісь невігласи відбили руки скульптурі, на її п’єдесталі виставили батарею пляшок.

Дісталося і парковій прикрасі, яку свого часу встановили на кордоні березнянських і ленінівських земель. Скульптура обшарпана, обписана…

Після масових свят скільки перекинутих урн для сміття бачимо, скільки лавочок знесено! Хто це робить? Не приїжджають же до нас хулігани звіддалік. Своїх маємо.

Хто їх виховав такими, що їм байдуже до зламаної квітки на клумбі чи потрощеної лавочки у парку? Чи вони таким чином самореалізовуються, чи діють за принципом: «начальникам нехай буде робота, вони за це гроші отримують»?

Днями зустріла бабусю з дворічним онуком. Маля на ходу розмотало цукерку, якою його пригостила бабусина знайома. Хлопчик не кинув обгортку, а подав її своїй бабусі. Дрібниця? А приємно було спостерігати, як маленька дитина уже усвідомила, що кидати на землю чи підлогу папірця не можна.

Правильно народ сказав, що виховувати дитя треба тоді, як воно поперек лави лежить, а не вдовж її.
Спробуйте зробити зауваження 18-річному юнаку, який пошпурив геть недопалок чи упаковку з-під чіпсів або ж пляшку з-під пива. Такого наслухаєтесь, аж соромно стане. А ще можуть і стусанів надавати.