Олег Богдан та Ігор Ларченко повернулися у Мену
Олег Богдан.
7 січня у парилці вибухнув саморобний котел. Із компанії постраждали троє. 24-річні Олег Богдан, Ігор Ларченко та 22-річна Юлія Кузьменко. На превеликий жаль, Юлія Кузьменко померла у київському опіковому центрі. Ігор та Олег довго були у реанімації опікового центру. Перенесли пластичні операції. Після Києва лікувалися у санаторії, у Немирові Вінницької області. Там є спеціалізоване відділення.

Олег Богдан та Ігор Ларченко уже в Мені!

Олег Богдан із санаторію повернувся додому 27 лютого увечері. На руках помітні червоні сліди опіків.

— Зійде, надіюсь, — дивиться Олег на червоні руки. — Зрівняється. Руками вже можу робити все.

Обличчя молодого хлопця, на щастя, не постраждало. Видніється невеличкий слід біля вуха.

— Місця опіків не болять?

— Сверблять просто… Бо нова шкіра. Скільки точно було операцій, не можу сказати. Накладали свинячу шкіру (під час пластичних операцій використовують спеціальні тканини з тварин. — Авт.). Щоб швидше наростала жива власна шкіра. На руках, на спині, на ногах. Там, де було найбільше опіків. На ногах зажило найшвидше.

— Що пам’ятаєте з лікування?

— Пам’ятаю перев’язки. їх через день робили. Лежав у реанімації. Удвох в одній палаті із 17-річним хлопцем. Пам’ятаю, як розмовляв. Дуже хотілося пити. Гукав медсестру. У реанімацію мама не заходила (вона теж жила в лікарні. — Авт.). Пив, в основному, узвар. Він більше втамовував спрагу.

Часто ставили крапельниці. Їх кількість зменшили тільки з переведенням у відділення.

— Коли перевели з реанімації у палату, протягом першого та другого дня всього три крапельниці поставили, — пригадує Олег. — У палаті через пару днів почав потрошку ходити.

У санаторії Олег був сам, без батьків. Пролікувався тут 23 дні. Путівку купували за власні кошти.

—10 тисяч пішло на путівку, — говорить мама Ганна Олександрівна. — У Немирові було дуже добре. Відвіз у санаторій чоловік. Взяв Олегу люкс-номер. Бізнес-харчування — на вибір, збалансоване, калорійне.

— Лікувався радоновими ваннами (вони містять газ радон і продукти його розпаду), — розповідає Олег. — Лежиш у ванні хвилин 10-15. Краще заживають рани, розсмоктуються рубцеві тканини. Лікувався лазером — для вирівнювання шкіри, щоб не було рубців. Сидиш, руки кладеш, по них лазер бігає. По спині — так само. Ультразвуком із кремом — воно прогрівало, розгладжувало по спині. Лікувався апаратом біотрон — світло падало на руки, мікроби вбивало.

— Готуєтесь, Олеже, працювати?

— До 7 числа на лікарняному, а там уже, мабуть, і на роботу. Ще точно не знаю. Планував перевестися в Чернігів. Працював клієнт-менеджером у Мені. Міг цілий день бути на ногах. Зараз на таку роботу не вистачить сил. Але вже нормально все. Все нормально, — повторює.

«Операції, перев’язки були без кінця»

— Сказали, що пересадку ще треба буде на руках робить. Але точно ще не знаємо, — розповідає Ганна Олександрівна. — Скільки було операцій, не рахувала. Спочатку не встигали купувати ліки та матеріали. Свиняча шкіра, яку використовували в операціях, — вона такими пластинами. Як великі лейкопластирі. Операції, перев’язки були без кінця.

Олег пробув у реанімації в опіковому центрі два тижні. Потім перевели у звичайне відділення.

— В опіковому центрі ми жили безпосередньо в палаті, — продовжує жінка. — Це у дитячому відділенні щось ніби готелю. Платили 50 гривень за добу. Офіційно, по чеку. Коли Олега перевели у палату, там уже не платили. Були платні палати, ми хотіли у таку. Але вона — одномісна, мені там не було де лежати. Лікар каже: «Переходьте, двомісна звільнилася».

— Як ви особисто харчувалися? Вам теж було важко.

— Я схудла чи не наполовину. На скільки кілограмів, не зважувалася. Воно нічого там не лізло в горло. А взагалі, там же, в лікарні, готували. І дітям передавали у реанімацію. Не можна було готувати. Але дивилися на це крізь пальці.

«По 100 тисяч, дєвочки,треба»

— Лікування було дуже дороге, — говорить мати. — Все в тисячах вимірювалося. Було і по три тисячі за день, було й по п’ять тисяч. Дуже, дуже дорого. Відразу як ми приїхали, завідувач опіковим центром зібрав нас, — Скільки на рахунок надійшло сказав: «По сто тисяч, дєвочки, треба».

Самі купували всі ліки. Крім цього, перераховували кошти на рахунок лікарні як благодійну допомогу.

Вардан Казарян дав нам тільки по дві тисячі, і все. Це ще в Чернігові було. Більше грошей у нього не брали. Сказали: «Перераховуй на лікарню». Чи перераховував, не знаю.

Ми платили своїми грошима за лікування своїх дітей. Тими, які надійшли на рахунки, і власними. Якби не люди, за що б ми лікувалися? За що? Я дві тисячі получаю та чоловікова зарплата (Ганна Олександрівна працює вихователькою у садочку «Сонечко», чоловік Володимир Іванович — у санаторії «Остреч»). У нас син старший, Серьожа, будується. Невістка другого хлопчика родила (одному онучку чотири з половиною років, а це другий народився 22 лютого).

— Скільки на рахунок надійшло грошей?

— Тисяч 30 було. У скриньки, які по Мені поставили друзі Олега, Ігоря та Юлі, люди кидали гроші. Сусіди склалися, приносили гроші. «Приватбанк» допоміг, де Олег працює. Підтримали колеги з моєї та з чоловікової роботи. Велика всім подяка. Усі гроші пішли на лікування.

— Дякуємо всім донорам, — каже батько. — Крові дуже багато треба було. Кажуть, вона йшла для виготовлення плазми.

— Тільки у Мені здало 150 чоловік, — додає Олег. — А ще ж здавали у Чернігові, Києві.

Сім’я Богданів щиро вдячна також усім лікарям, медперсоналу Менської районної лікарні, обласної лікарні, київського опікового центру.

Олегу Богдану та Ігорю Ларченку ще потрібне відновне лікування. Для небайдужих нагадуємо рахунки, на які можна перерахувати кошти. Рахунок 29244825509100, «ПриватБанк», МФО 305299, ОКП0 14360570. Призначення платежу: для поповнення карти — 4627081782931013 Богдан Володимир Іванович; 6762468202668103 Ларченко Галина Миколаївна.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» .

Коментарі закриті.