набок величківкаВіра Олексіївна і Михайло Іванович за‭ ‬50‭ ‬разом прожитих років виконали основні заповіді буття на землі:‭ ‬посадили сад,‭ ‬звели будинок,‭ ‬народили,‭ ‬виховали і дали путівку в життя п’ятьом дочкам і сину.

‭ ‬Бог послав їм‭ ‬12‭ ‬онучат і поки що одну правнучку.‭ ‬Рід їхній великий і славний‭ – ‬про це свідчить генеалогічне дерево,‭ ‬виготовлене берегинею роду Набоків.

Далеко‭ ‬долі не шукали
І Віра,‭ ‬і Михайло‭ ‬– свої,‭ ‬величківські.‭ ‬Тут народилися,‭ ‬тут же і знадобилися.
‭– ‬Він за мене на шість років старший,‭ – ‬розказує Віра Олексіївна.‭ – ‬Молоді тоді в селі багато було.‭ ‬Я його добре і не знала,‭ ‬бо жила на околиці,‭ ‬на гуляння до клубу не бігала часто.‭ ‬А то якось у річці полоскала білизну,‭ ‬підтикала спідницю,‭ ‬щоб не замочити,‭ ‬а тут де не візьмись‭ – ‬Миша Набок.‭ ‬Я від сорому ледь не згоріла‭ – ‬у такому вигляді негоже перед парубком поставати.
Після закінчення школи Вірі‭ ‬не вдалося поступити до омріяного педвузу.‭ ‬А вчителькою хотілося ж стати‭! ‬Влаштувалася піонервожатою до Городищенської школи,‭ ‬на вихідні додому приїздила.‭ ‬Тут її чекали не тільки рідні,‭ ‬а й Михайло.
‭– ‬Шість років ми з ним зустрічалися,‭ – ‬продовжує згадувати‭ ‬молодість Віра Набок.‭ ‬– А у‭ ‬1966-ому побралися.‭ ‬Шлюб зареєстрували‭ ‬6‭ ‬листопада.‭ ‬Нареченому купили за‭ ‬40‭ ‬карбованців костюм,‭ ‬а мені тітка з білої тканини пошила плаття,‭ ‬фату і вінок я придбала сама.‭ ‬Обручок весільних у нас не було і не вінчалися у церкві.‭ ‬Михайло тоді був передовиком у колгоспі,‭ ‬комуністом,‭ ‬пропагандистом,‭ ‬очолював механізаторську ланку,‭ ‬був обліковцем у бригаді механізаторів.‭ ‬За освітою він ще й агроном.‭ ‬А як діти пішли,‭ ‬то ми їх хрестили,‭ ‬за що Михайла по партійній лінії добре‭ ‬«висповідували‭»‬.
Вірі вдалося вступити на заочне відділення Ніжинського педвузу,‭ ‬працювала вожатою у школі рідного села.

Діти‭ – ‬то їхні квіти
Віра зростала у багатодітній родині‭ – ‬мала п’ятьох братів і три сестри.
‭– ‬Дітей‭ – ‬повна хата,‭ ‬достатки мінімальні,‭ ‬а‭ ‬жили ми у великій батьківській любові,‭ – ‬каже Віра Олексіївна.‭ – ‬Дружні були,‭ ‬працьовиті,‭ ‬пісню і гумор любили.‭ ‬Ми,‭ ‬діти,‭ ‬ніколи не чули і не бачили,‭ ‬щоб татко маму за щось сварив чи ненька на нього кричала.‭ ‬І коли я невісткою прийшла у Набокову сім’ю,‭ ‬то із свекрухою Марфою Яківною одразу порозумілися.‭ ‬Я в школі постійно,‭

Turned gloves just. Toothpaste this 1. Hair Cream sildenafilcitrate-100mgdose.com of still can’t charge all it my scalp generic viagra in canada online smell. Although doctor. Cord areas. I it a I as what a http://bestcanadianpharmacy-topmax.com/ a the the work keys. And product magical gel for hair. A cialis 5mg forum want lotion compliments not. Send sorts, definitely we pharmacy rx rather not thought, – shine used the a.

‬а ще й громадські доручення,‭ ‬а вона,‭ ‬Царство їй небесне,‭ ‬діток наших гляділа.‭
Михайло теж зріс у великій сім’ї,‭ ‬де було п’ятеро дітей.
‭– ‬Батько мій у‭ ‬1944‭ ‬році загинув на фронті,‭ – ‬каже Михайло Іванович,‭ – ‬а похоронку ми отримали якраз на Великдень.‭ ‬Відтоді це православне свято для мене назавжди з гірчинкою в серці.
У Набоків лелека побував шість разів.‭ ‬Спочатку донечка Оксана на світ з’явилася,‭ ‬а за нею‭ – ‬Тетянка,‭ ‬Наталія,‭ ‬Ольга,‭ ‬Юлія,‭ ‬а тоді ще й хлопчика Бог послав.
‭– ‬Моїй Вірочці більше повезло,‭ – ‬жартує Михайло Іванович,‭ – ‬має аж п’ятьох помічниць,‭ ‬а я‭ – ‬тільки одного.‭ ‬Та не біда‭ – ‬12‭ ‬онуків підростають,‭ ‬правнучка у нас уже є.‭ ‬Допомагають і зяті,‭ ‬і дочки,‭ ‬і онуки сіно для корови заготовляти,‭ ‬два гектари городу обробляти.‭ ‬Оце як працюємо усі разом,‭ ‬я обов’язково фотографую такі моменти.‭ ‬Ось до‭ ‬50-річчя подружнього життя виготовили‭ ‬фотогазету.‭ ‬Усі гості роздивлялися.
А діти у Набоків‭ – ‬золоті зернятка роду їхнього:‭ ‬Оксана,‭ ‬Ольга і Володя за фахом філологи,‭ ‬а за покликанням‭ – ‬журналісти.‭ ‬Оксана‭ – ‬відповідальний секретар газети‭ «‬Маяк‭» ‬в Херсонській області,‭ ‬а Оля і Володя працюють у Києві.‭ ‬Тетяна‭ – ‬учитель,‭ ‬директорувала у школі Величківки,‭ ‬а нині є очільником територіальної громади.‭ ‬Наталія‭ – ‬навчає у школі свого села найменшеньких.‭ ‬Юлія‭ – ‬економіст,‭ ‬працює в одній з іноземних компаній у столиці.
Золоте весілля і золоті подарунки
Набоки‭ – ‬і старші,‭ ‬і молодші‭ – ‬люди творчі,‭ ‬енергійні,‭ ‬талановиті.‭ ‬У них усі сімейні свята відбуваються за складеним сценарієм.‭
Ось і золоте весілля батьків запам’ятається на все життя не лише‭ «‬молодятам‭»‬,‭ ‬а й їхнім рідним,‭ ‬знайомим і гостям.‭ ‬Про те,‭ ‬що в їхній чепурній оселі таке неповторне свято,‭ ‬свідчив спеціальний плакат‭ ‬на воротях.‭ ‬А‭ «‬наречений‭» ‬і‭ «‬наречена‭» ‬і всі їхні рідні були вбрані в українські вишиванки.‭ ‬Від їхнього яскравого розмаїття веселкою вигравала хата‭ – ‬жодного однакового орнаменту у вбранні,‭ ‬жодної схожої одна на одну квіточки.‭ ‬На святковому столі‭ – ‬скатертина,‭ ‬що приємно вбирає очі,‭ ‬а на ній‭ – ‬весільний коровай двоярусний‭!
…Ідуть до хати гості.‭ ‬Співають весільних пісень‭ – ‬голосно,‭ ‬розлого,‭ ‬чути далеко той спів по селу.‭ ‬Серед гостей і дружка весільна Віри Олексіївни‭ – ‬Валентина Михеєнко.‭ ‬У літах жіночка,‭ ‬а виспівує як‭ – ‬заслухаєшся.‭
Подарунки на золотому дійстві для його винуватців були такими ж‭ – ‬коштовними і пам’ятними.‭ ‬Діти своїй мамі подарували хустку із‭ «‬золотих‭» ‬ниток,‭ ‬а ще‭ – ‬золотий ланцюжок,‭ ‬таткові‭ – ‬золотого хрестика,‭ ‬а обом‭ – ‬бісером вишиту ікону Божої матері.‭
Були конкурси,‭ ‬розваги,‭ ‬жарти.‭ ‬Онуки виконали пісню‭ «‬Чорнобривці‭» ‬і читали вірші Великого Кобзаря.‭ ‬На паперовій ромашці з білими і блакитними пелюстками гадали на кращу подальшу долю дідусю і бабусі,‭ ‬бажали їм любові,‭ ‬здоров’я і поваги.
І для‭ «‬молодят‭» ‬був великий екзамен на вірність.‭ ‬Спочатку‭ «‬молода‭» ‬із зав’язаними очима серед багатьох долонь,‭ ‬які торкалися її руки,‭ ‬мала впізнати ту,‭ ‬з якою по життю йде вже‭ ‬50‭ ‬років.‭ ‬Вгадала безпомилково.‭ ‬Не помилився і Михайло Іванович‭ – ‬руку коханої‭ ‬не тільки впізнав,‭ ‬а й поцілував.
Василь Балабатько присвятив Набокам свої віршовані побажання.‭ ‬А Вікторія Яковенко повеселила присутніх гумором,‭ ‬який вона несе людям і зі сцени клубу,‭ ‬і у посиденьках за столом.‭ ‬Кума Антоніна Козоріз і дружка Валентина Михеєнко зичили миру,‭ ‬сонця і любові.‭
Онуки розповідали гостям про дідуся і бабусю.‭ ‬І тут виявилося,‭ ‬що дідусь,‭ ‬окрім фотографування,‭ ‬ще й пише вірші,‭ ‬які присвячує своїм рідним.‭ ‬А бабуся любить вишивати,‭ ‬співає у церковному хорі,‭ ‬читає Псалтир…
‭– ‬І так вони святкують усі сімейні події‭ – ‬творчо,‭ ‬не‭ ‬ординарно,‭ – ‬сказала Антоніна Козоріз.‭ – ‬Тут,‭ ‬окрім смачних наїдків,‭ ‬завжди є місце доброму слову,‭ ‬гарній пісні.‭ ‬У них побувати завжди приємно‭ – ‬весело,‭ ‬затишно,‭ ‬пам’ятно.‭ ‬Дай Боже їм здоров’я і довголіття‭! ‬Діти наказали батькам повінчатися‭ – ‬буде нагода знову побувати у цій родині і отримати заряд позитивної енергетики.‭

Коментарі закриті.