Панас Прищепа.
Панас Прищепа.
Саме Сталінградська битва була однією з найважливіших подій Другої світової війни. Наші земляки також доблесно воювали в Сталінграді.

Двісті днів і ночей

У другій половині 1942 року розгорнулася найбільша в історії воєн битва за Сталінград (теперішній Волгоград). Німецьке командування кинуло проти радянських військ дві добірні армії, не рахуючи італійських, румунських і угорських військ. Двісті днів і ночей (з 17 липня 1942-го по 2 лютого 1943-го) точилися безперервні жорстокі бої.

Захоплення цього міста на Волзі дозволило би гітлерівцям перерізати необхідні для СРСР водні та сухопутні комунікації, надійно прикрити лівий фланг наступаючих на Кавказ німецьких військ і створити серйозні проблеми з постачанням Червоної Армії. Нарешті сам факт, що місто носило ім’я керівника СРСР Сталіна, робив захоплення виграшним ідеологічним і пропагандистським ходом.

У листопаді, після трьох місяців кривавої бійні і повільного, дорогого наступу, німці нарешті досягли берега Волги, захопивши 99% зруйнованого міста. Незважаючи ні на що, боротьба тривала. Вже 19 листопада 1942 року почався наступ Червоної Армії в рамках операції «Уран». І 23 листопада замкнулося кільце оточення навколо шостої армії вермахту.

У ході чергової операції «Кільце» в полон було взято більше 2500 німецьких офіцерів і 24 генерали. Усього ж до полону потрапила понад 91 тисяча солдатів і офіцерів вермахту. Втрати з обох сторін становили більше двох мільйонів людей.

Іван Сидоренко

Наше місто має вулицю імені Івана Сидоренка, але дуже мало хто знає про цю людину. Уродженець Мени, він став легендарною особистістю для далекого Комсомольська-на-Амурі, а останні хвилини життя віддав Сталінграду.

Іван Данилович у 1932 році (коли прибув на Далекий Схід) вже був досвідченим будівельником. У місті на Амурі він взяв участь у будівництві трьох провідних підприємств: суднобудівельного, авіаційного, «Амурсталі». Заснував авіаційний клуб, проводив активну суспільну діяльність.

А у 1941-му Іван Сидоренко пішов добровольцем на фронт. В армії був політруком роти. Він прибув на Сталінградський фронт у найбільш тяжкий час. Відбиваючи атаки німецько-фашистських військ 15 серпня 1942 року, наш земляк з групою бійців прикривав відхід своєї частини на нові позиції. Уся група загинула.
У Комсомольську-на-Амурі шанують пам’ять менянина Івана Сидоренка. На честь його названа одна з вулиць міста та середня школа, про нього є експозиція в міському музеї.

Панас Прищепа

Скільки було їх – невідомих героїв страшної війни? Відійшли у Вічність учасники Сталінградської битви Степан Ярошенко з Мени, Петро Лисиця з Блистови, Єлизавета Козачок з Березни, Степан Підгорний з Ленінівки. Вже не розкажуть онукам та правнукам про бої над Волгою киселівці Олексій Бистревський, Петро Дорошенко, Галина Федоренко, Петро Вишняк, Іван Олещенко і Михайло Никифоренко. Вічна їм пам’ять…

Невблаганний час не жаліє людей. І ось на сімдесяту річницю Сталінградської битви залишився на Менщині один-єдиний учасник тих далеких трагічних подій.

Панас Прищепа народився і виріс в Максаках. Звідси ж його і мобілізували наприкінці літа 1941-го.
Перші місяці війни, плутанина. Під Курськом довго чекали розподілу до частин. Тільки з першим снігом потрапив Панас аж до Москви. Тут, під час оборони столиці, і прийняв своє перше бойове хрещення. Потім була десантна школа. Бої. І Сталінград…

– Десь із середини серпня німці стали сильно бомбити Сталінград, – згадує Панас Якович. – Від міста залишилися майже одні купи палаючих уламків. Билися за кожну вулицю, кожен підвал. Часто і не розбереш, де хто. Здавалося, що то самі руїни стріляють. Німецькі танки не могли пересуватися посеред височенних куп каміння. А якщо і могли, то потрапляли під щільний вогонь наших протитанкових рушниць. Дуже страждало цивільне населення, яке не встигло виїхати. Руїни, вибухи, вогонь і кров – таким мені запам’ятався Сталінград.

У Сталінграді отримав Панас Прищепа тяжке поранення голови – осколок про­йшов поряд з оком. Госпіталь, і знову – в бій. Курська дуга, Польща, Чехословаччина, Німеччина. Добре воював: два ордени Червоної Зірки та медалі є тому підтвердженням.

– А ось і залишився я із «сталінградців» один на весь район, – скрушно зітхає ветеран. – Ніколи не думав, що саме я буду останнім.

За вікнами блискотить сніговими іскрами зима, як і крадькома витерта сльоза старого солдата. Свята сльоза…

Коментарі закриті.