Написав назву і подумав, що в ній немає головного – менян. Вірніше вони є і відіграють головну роль в житті району, але не прямо, а через районну раду, районну державну адміністрацію та підконтрольні їм установи.

Втім, про все по порядку.

Хто працював у виборчих комісіях, той знає, яка виснажлива доба голосування і підрахунку голосів. І як, під кінець, хочеться швидше здати протокол та звалитися спати. Втім, хто не куштував того хліба, навряд чи зрозуміє.

Саме так сталося і наприкінці 2004 року. Дивіться документи:

Принциповість.

Тепер давайте подумаємо, а чи вигідні менянам принципові люди, котрі прагнуть не лише гарно працювати, а і наводити елементарний порядок? Здається, відповідь очевидна – звісно, що так! Але суспільний устрій у нас такий, що дозволяє бажання людей задовольняти з точністю до навпаки. Замість того, щоб приймати головні рішення самим, і наймати чиновників лише для виконання своєї волі, люди залишають чиновників безконтрольними, мовляв, нехай у них голова болить, як дбати за наші інтереси. Чиновники і дбають… про себе та свій інтерес. Справді, краще ж гулянки влаштовувати, чим працювати на людей. І, само собою, такі як Кушніренки їм гірше більма на оці. При цьому абсолютно байдуже – корисні ті правдолюби людям, чи ні.

В.В. Кушніренко. Дипломи, грамоти, подяки.

Схоже, Валентину Василівну люди цінували.

Преса про В.В. Кушніренко.

Кажуть, освіти немає, в нотах не розбирається. Так для того ж й існує підвищення кваліфікації, котре вона, до речі, проходила. А щодо знання нот, то композитори не сумнівалися в її знанні нот і писали ті ноти особисто для неї. Знову ж таки, дивіться документи:

В.В. Кушніренко. Підвищення кваліфікації. Музика для неї.

Зателефонував бувшому директору Будинку культури, а потім і зав. відділом культури Бакуті Олексію Васильовичу, котрий нині працює на культуру наших сусідів – директором Корюківського музею та веде два великих колективи: народний ансамбль української пісні «Лілея» та хоровий колектив ветеранів праці.

За Валентину Василівну сказав, що голос у неї дуже хороший, що дійсно часто навіть надоїдала зайвою добросовісністю, що він їй, як вокалісту, як організатору заходів, заміни не бачив. Звісно ж, Валентину Василівну потрібно було зберегти. І взагалі, до кадрів потрібно ставитися дуже бережно. Він би, нізащо не допустив до суду – всі проблеми можна обговорити і знайти вирішення, в тому числі й з такими молодими спеціалістами як Юра та Оксана Дробиші.

Дійсно, Олексій Васильович багато зробив для розвитку культури в Менському районі, і, незважаючи на вік, продовжує працювати на культуру Корюківки. Ось одна з навмання вибраних статей про культуру Корюківки «Культура району відзвітувала».

Чомусь думається, що і Кушніренко Валентина Василівна в Корюківці стала б у великій нагоді їхньому районному відділу культури.

Втім, як цінують працівників культури в Мені, на прикладі Валентини Василівни можна почути у фрагментах звукозапису судового засідання.

Характерні місця з судового аудіозапису.

Що далі, що чекає менську культуру? Доля всього іншого – зруйнованого і зданого на металобрухт, як Макошинський завод залізобетонних виробів, чи доведеного до стану банкрутства і проданого, як магазини споживчої кооперації та більшість підприємств?

Судячи з розвішаних по всій Мені оголошень про турецько-китайські гастролі в Менському РБК 4 -7 липня, бувший зав. відділом культури і нинішній перший заступник голови РДА, до чиїх обов’язків входить і опіка станом справ в районному відділі культури Невжинський В. М., більш опікується питаннями  заробітку грошей, чим розвитком культури району. Втім, я його зрозуміти можу – без грошей і ні туди, і ні сюди.

Перший заступник голови Менської райдержадміністрації Невжинський В.М.

Але головну роль в тому, що відбувається, відіграють меняни, котрим, здається, абсолютно байдуже, що відбувається з культурою району.

Характерно, що Валентина Василівна не звернулася до менян з питанням – а чи потрібна їм її праця? Мабуть знала, що не готові вони на сьогодні ще турбуватися про майбутнє.

Звернулася до суду по формальних підставах – звільнили у вихідний день і без погодження вищого профспілкового органу. Звільнили з 9-го квітня, а погодили те звільнення 16 червня, після неодноразового зібрання профспілкового комітету, котрий спочатку відмовляв, а потім все-таки дав погодження.

Рішення суду по справі В.В. Кушніренко.

Міг суд зобов’язати спочатку відновити на роботі, а вже потім звільняти з дотриманням всіх вимог чинного законодавства? Не знаю, але думаю, що міг.

Але навіщо? Спробуйте поглянути на ситуацію очима судді.

Є меняни, котрі мають своє уявлення про те, як мають вестися справи в районі. Меняни обрали відповідних чиновників, котрі реалізують їх волю. І якщо ці чиновники вважають, що Кушніренко В.В. менській культурі не потрібна, то це означає, що вона не потрібна менянам. Отже, і поновлювати її на роботі сенсу немає.

Звісно, хтось заперечить і скаже, що таки ні, що потрібна менянам Валентина Василівна! Але він розраховує, що хтось потурбується за неї, бо він не чув, він не знав, йому ніколи, в нього й своїх справ вистачає…

Що я можу на це сказати? Можливо колись квитки подешевшають, зарплати зростуть, Корюківка поближчає, і будемо ми з радістю читати про успіхи корюківської культури і славетних корюківських митців – Олексія Бакуту, Валентину Кушніренко, та інших, хто менянам виявився і ще виявиться непотрібним.

В грамотах та подяках, здається, все сказано. Додам лише, що дуже прикро, коли такі люди виявляються непотрібними менянам.