Красавчику вісім років. Це руда невисока худобина. П'ять місяців тому господар, 48-річний фермер Анатолій Пилипенко із Семенівки Менського району, вирішив продати Красавчика. Дав оголошення в районній газеті. Швидко знайшовся покупець. Придбати худобину захотіла мешканка Климентинівки того ж Менського району 54-річна Надія Руденко. Була бухгалтером у колгоспі, зараз безробітна. Анатолій продав коня за 9800 гривень: 3500 — завдаток і 6300 — остача. От тільки Красавчик Надії не підійшов. Вирішила через день вона коня повернути, а собі забрати назад гроші. Привезла тварину під двір до колишнього господаря. А він відмовився повертати покупцю всю суму — тільки 6300, без завдатку. Руденко коня покинула під двором, а 6300 не взяла. Хоче все, що платила, — 9800. Так і живе Красавчик в Анатолія. А хто його господар — невідомо: тварина в Пилипенка і гроші у нього. Висить у повітрі.

«Ти мене обдурив!»

— Я в господаря запитала, чи робочий кінь? Він відповів, що так, — розказує Надія Миколаївна. — Запрягли коня у воза. Проїхали двадцять метрів: їде — їде. Ну, і добре. Я повірила людині на совість. Жодного документа про купівлю-продаж не заключали. Загрузила коня в причеп машини, поїхали в Климентинівку. Наступного дня був понеділок, запрягли коня, щоб город окучити. А той застрибав і нічого не захотів робить. У вівторок запрягли коня, щоб вивезти гній. Тварина знов відмовилася працювати.

Звоню я Пилипенку. Кажу: так і так. Ти мене обдурив. Не треба мені такий кінь. Я тобі його назад привезу, ти верни мені гроші. А він говорить, що гроші витратив. Мовляв, бачили очі, що купували. Але я в половині сьомого вечора найняла машину і повезла Красавчика назад. Вигрузили під двором. Прив'язали до стовпа. Я до господаря, щоб гроші повернув, а він каже, що 6300 віддам, а 3500 — ні. Мовляв, не повертається завдаток. Пропонував запрягти коня, показати, що він працює. Тільки я вже не хотіла ту тварину. Хотіла одного — щоб Анатолій повернув гроші, я куплю іншого коня. Чоловік не погоджувався віддати всю суму. Я плюнула і поїхала назад. Сподівалась, що він таки одумається і привезе гроші.

Надіючись, що майже десять тисяч вернуться мені в кишеню, я в Слобідці купила у баби з дідом іншого коня, Буяна. Обійшовся в ту ж суму, що й Красавчик. Зрозуміло, грошей у мене не було: я ніде не працюю, на руках тоді було двоє пенсіонерів-батьків (зараз батько уже покійний). До того ж обоє інваліди, по хаті ледь пересуваються. Позичила в людей десять тисяч під десятивідсотковий процент. Позичала на два тижні. Думаю: Пилипенко віддасть, і я людям поверну. Однак винна їм і досі, чотири місяці вже. Зате Буян працював з першого ж дня. І на дорогу не витрачалися — його пішки привели.

13 липня я звернулася з усною заявою в міліцію, а 17-го написала заяву дільничному. Однак справою моєю ніхто не займався. Говорили, що заяву не зареєстрували і вона загубилася. Потім таки викликали Пилипенка. Поскаржилась на нього. Однак у порушенні кримінальної справи мені відмовлено. У міліції повідомили, що ознак злочину в діях Анатолія не виявлено. Це цивільно-правові відносини, які регулюються через суд. Районна прокуратура також складу злочину не виявила. Що мені робить? Як повернути всю суму? 6300 я не беру принципово. Мені потрібні мої 9800.

«Завдаток я вже втратив»

— Кінь у мене ідеальний, — говорить Анатолій Пилипенко. — Робочий, здоровий. До рук ішов. На свист ішов. Красавчику вісім років. Жодного разу не виникало з ним проблем. Продавати вирішив не тому, що поганий. Два трактори в мене — навіщо ще кінь?

Коли Надія Руденко звернулась до мене за конем, я тільки оголошення в газеті замовив. Звідки про продаж дізналась так швидко — не знаю. Просила не продавать тварину. Привезла завдаток 3500. Для цього я ще три тижні чекав, поки вона Красавчика забере. Людей тридцять після публікації оголошення дз

вонило — відмовив. Тоді приїхала забирати таким причепом, як забиту худобу возять. Я говорив, що краще коня гоном доставити в Климентинівку. Вона — ні. Загрузили Красавчика. Віддала Надія гроші і повезли.

Через день повертає коня назад. З криком. Я їй кажу, що, може кінь налякався, може, не встиг акліматизуватися до нової господині, місцевості. Давай покажу, як він працює. Жінка аж вищить: «Не хочу нічого! Не треба мені такого коня! Віддавай гроші!». Я на той час завдаток уже витратив. Та й не повертається завдаток ніколи. 6300 сказав, що зараз винесу. Вона не погодилась. Вивантажила тварину і прив'язала під двором до стовпа. Покинула і поїхала додому. А той кінь такий побитий чи нагайкою, чи лозиною. Не хотів працювати, так вона, певно, била. Я викликав ветеринара, який усі побої зафіксував. Син знімав усе на відео в телефоні.

Наступного дня Руденко подзвонила в Семенівську сільську раду і почала наговорювать на мене. Мовляв, я її обдурив, я такий-сякий. Злодій. Мене заїло. Ну, думаю, я тобі завдаток ніколи не поверну.

А 12 липня, на Петра, до мене подзвонила якась не зовсім твереза жінка. Представилася Наталією Петрівною. Почала погрожувать, що до мене такі люди розбиратися за коня приїдуть, що мені й не снилося. Поб'ють, інвалідом залишать. Чесно —злякався. Коли ми з Надією разом в Березнянському відділі міліції зустрілися, то я навіть погодився відняти від 9800 тільки витрати, що коня три тижні годував та на бензин до міліції. Гривень 500 би відняли. Не погодилась. Подавай їй усю суму і все. Та якби вона мене просто по-людськи попросила, вибачилась, що такий поголос по району пустила, то віддав би їй усю суму.

2 листопада в Надії Руденко помер батько. Подзвонила її племінниця Ірина, говорила, що совісті в нас нема, що людині гроші потрібні. Я їй кажу: «6300 привезу в Березну. Приїжджайте, заберіть». Вона погодилась. Я вже зрадів, дружині сказав, що сім тисяч відвезу — нехай сімсот гривень додатково на похорон буде. Коли передзвонює та Ірина. Говорить, що тітка істерично кричить, що їй уся сума треба, а не подачки. Що ми можем зробити?

Коня я так і не продав. Людям відмовляв, а він так і залишився у нас. Красавчик робочий, гній ним возимо, пісок ось треба доставити.
Шкодую, що зв'язався з такою людиною.

Що думає наука

— Отже, у Семенівці кінь працює, у Климентинівці — не схотів. Чому?

— Кінь — одна з найбільш стресонестійких тварин, — консультує Андрій Рубан, начальник Чернігівської міської дільничної лікарні ветеринарної медицини. — Транспортування для них — величезне потрясіння. Кінь при перевезенні від страху може навіть померти, не те що відмовлятися працювати. Якщо транспортувати цих тварин, то варто лише в «Газоні», легше переносять переїзд. До того ж після будь-якого переміщення тварина має 30 днів перебувати в так званому карантині — стояти окремо від іншої худоби, звикати до нового господаря і нових умов проживання. V жодному разі не можна залучати коня одразу до роботи.

* * *

Так по науці. В житті ніхто стільки часу не чекатиме.

Від автора:

Ой, як усе неоднозначно! Ніби і жінку шкода, яка гроші втратила. І чоловік наче по-своєму правий. У цьому випадку напрошується тільки один висновок: вперлись обидва лобами і жоден поступатися не хоче. А хтось же має бути розумнішим. Могла б покупець плюнути і забрати суму без завдатку. Але ж для неї три з половиною тисячі — величезні гроші. Міг би і продавець психанути і віддати всю суму. А якщо раптом той кінь копита відкине? Що робити тоді? Чий він був і хто кому гроші повертати мусить? Адже фактично, поки Анатолій Пилипенко не повернув гроші Надії Руденко, то кінь її. Чи не її—вона ж відмовилася від коштів і від тварини. Одне зрозуміло, що ситуація з конем мала б навчити людей у таких випадках не вірити на слово. Потрібно укладати письмові договори. Хоча і Буяна вона також купувала «на віру», без укладання жодного документа. От вам і ситуація…

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №46.

zp8497586rq

Коментарі закриті.