didmorozСпробуй нині знайти Діда Мороза з тридцятирічним стажем! А в заслуженого працівника культури Олексія Бакути – ще більше. Правда, щось він не збирається вже надягати чарівну шубу… Каже, що естафету «молодим дідам» передав.

А згадати йому є що. Скільки пригод було в святкові дні! Розповів щиро й весело. Потім одягнув шубу Діда Мороза в Корюківському районному Будинку культури, щоб сфотографуватися на вулиці біля ялинки. Тільки вийшов із приміщення, а вже звідусіль чути: «Який гарний Дід Мороз! Справжній!».

– Ех! – махнув рукою Олексій Бакута. – Скучив за цією роботою!

І я кажу: «Не треба зарікатися, що ніколи-ніколи вже не будеш Дідом Морозом! Якщо виходить по-справжньому, нащо душу рвати? Потрібно лише червону шубу вдягти».

З чого все почалося…

Працював Олексій Бакута все життя в Мені. Отож, і Дідом Морозом став там. Він тоді ще не був заслуженим, але співав добре.

Недавній військовий, високий, підтягнутий. Хвацький козак, що й казати, видний! Голос – від Бога. Коли виступав, оплески не вщухали. Ніколи не думав, що доведеться перевтілюватися в казкового Діда Мороза, та…

Якось, іще на початку 70-х років минулого століття, керівників районної культури викликали до райкому партії. Завдання було таке: створити агітбригаду, знайти гарних Діда Мороза й Снігуроньку! Вони мали якнайкраще привітати передовиків промислового і сільськогосподарського виробництва – у цехах, на тракторних станах і фермах, удома. Ось маршрути. Коні будуть, сани й брички теж…
І почалося!

Це нині Дідів Морозів заздалегідь готують, навіть курси влаштовують. А в не такому вже й далекому минулому вчилися самі. Директор районного Будинку культури для нової ролі підходив якнайкраще.

– Ніколи не виїздив вітати людей, ніби голий із печі, – згадує Олексій Васильович. – Грим накладав сам. Робив собі великі брови, рум’янив щоки й обов’язково обсипав обличчя й ніс крапками-сніжинками. Вони здавалися справжніми й надавали обличчю загадковості… Слідкував, щоб і моя весела свита мала гарний вигляд. Душа раділа!

Бартер

Цього слова колись не вживали. Але бартер був. Найбільше запам’ятався той, коли нове вбрання Діду Морозу діставали.

Треба зазначити, що новорічний одяг підбирали прискіпливо. У найголовнішого Діда Мороза району мало бути кілька змінних шуб і шапок.

– Одного разу моє начальство домовилося в Києві на швейній фабриці придбати наймодніший новорічний одяг, – розповідає Олексій Бакута. – Щоб отримати щось непогане, ми мали везти із собою трьох індиків. Проблем із живністю не було. У районі – своя птахофабрика. Індики – пудові. Отож, дорогою до столиці заїхали на птахоферму в Березну, повкидали індиків у три мішки. На швейній фабриці нас хитро запитали: «Розраховуватися як будете?». Ми мішок – бух! – у кабінет. «Оце розмова!» – почули у відповідь. Повели нас у велику кімнату, а там дідових шуб висить! Очі не можна відвести від кольорів і тканин. За три індики – три вбрання. Перша шуба – блакитна, друга – бордова, а третя – золотисто-жовта. Ще й каракулем обшиті.

– Вдалий бартер, я вам скажу, – підбиває підсумок мій співбесідник. – Ці шуби й досі служать.

Було, ой, було!

Місія в Діда Мороза не лише привітальна, а й виховна, моральна. Його добре слово піднімало настрій у людей. Хіба не тішило душу, коли він з’являвся? Ще й подарунок у великій торбі. «З Новим роком!» каже й за роботу дякує-кланяється.

– Бач, не забули про нас!

Районна агітбригада з Дідом Морозом вітала з особливим старанням не лише Героїв Соціалістичної Праці, а їх на Менщині було багато, – усіх, хто цього вартий.

Артистам вітання діставалися непросто. Були випадки і комічні, і трагічні. Дід Мороз натерпівся теж.

Одного 31-го грудня Бакутина агітбригада їхала вітати доярок у менський колгосп «Перше травня». Снігу багато, великий мороз. Начальство наказало артистам: поздоровляти трудівниць на робочому місці під час доїння.

Дід Мороз шарпнув на себе двері корівника. Звідти добре війнуло «господарським» запахом, але агітбригадівцям не звикати! У відповідь Олексій вигукнув:

– Добрий вечір вам, дорогі хазяєчки!

– Добрий! – відгукнулися доярки в білих халатах. Їх попередили заздалегідь про приїзд гостей, тому і вбралися.

Усе йшло за сценарієм. Але коли в корівнику залунав Бакутин голосний спів, тварини почали не мукати, а кричати. Таке зчинилося! Корови натягували ланцюги-прив’язі і рвалися до Діда Мороза. Першими не витримали доярки:

– Тікайте, заради Бога! Повідриваються корови, що тоді буде!

Дід Мороз ноги на плечі й надвір. За ним – уся свита…

Корови – не люди. Хіба будеш на них сердитися? Наказ начальства Бакута повністю не виконав. Керувати легше ніж робити.

Іншого 31-го грудня славного Діда Мороза запросили на свято ялинки до менських пожежників. Назбиралося чимало малечі. Так гуляли, що Олексій майже забув, що потрібно їхати в центр міста, до головної ялинки. Глянув на годинник і обімлів: залишалися лічені хвилини. Не встигне!

– Встигнете! Ніде не горить і ніхто не горить – сідайте в пожежну машину, – запросили господарі.

Умостився Дід Мороз поруч із рятівниками, помчали вулицею, включили сирену. Перехожі лякаються. Відступають убік. А Бакута з кабіни кричить:

– З наступаючим Новим роком!

У стрічних настрій змінюється. Чути сміх.

Пожежники ще не раз виділяли машину Діду Морозу, щоб із вітерцем промчав вулицями і привітав людей…

Пригод вистачало: і бричка в замети переверталася, і коні падали – доводилося піднімати гуртом. Зате було весело.

Було, що й дітлахи Діда з ніг збивали. Це вже, коли закінчувалося новорічне дійство біля центральної ялинки, а в торбі ще залишалися цукерки. Діда Мороза атакували хлопчики й дівчатка, менші й більші, щоб забрати торбу. Бувало, падав. Просився, щоб не задавили. Але ніхто, здається, не чув. І лише тоді, коли торба ставала порожня, малі «розбійники» тікали в різні боки…

Іменний годинник і хокейна ключка

Дід Мороз, Снігуронька і всі їхні побратими, звичайно ж, дуже стомлювалися за час новорічних привітань. Але стогнати ж не будеш, коли навколо стільки радісних облич!

Правда, якось 31-го грудня Дід Мороз дозволив собі трішки розслабитися. Стомлений приїхав із Снігуронькою до міської ради вже надвечір. Тут були і малі, й дорослі. Олексій Бакута зайшов до зали, та й каже:

– Можна, я сьогодні під ялинкою посиджу? А ви біля мене грайтеся. Снігуронька з вами буде…

Сказав і сів. Що тут зчинилося! Діти почали смикати Діда з усіх боків. Хіба всидиш? Підвівся, розправив плечі й почав веселитися. Де й утома ділася!

Зате саме в міській раді на честь 20-річчя «дідморозівського стажу» Олексію урочисто вручили ручний іменний годинник «Победа» з написом – «Найкращому Діду Морозу».

Отак шанували! Але… могли й побити. Дід Мороз вітав не лише передовиків виробництва, а й цілі сім’ї. На замовлення через райпобуткомбінат.

У Мені тоді збудували першу п’ятиповерхівку. Саме звідти молода жінка забажала, аби на Новий рік до них завітав Дід Мороз, та ще й Снігуроньку прихопив.

– Піднялися ми зі Снігуркою на третій поверх. Я натиснув на кнопку дзвінка. Двері відчинилися. Думаєте, кого побачили? – сміється тепер Олексій Бакута. – Не вгадаєте! Я – кремезна людина, а той узагалі велет. Та ще й напідпитку і хокейною ключкою махає: «Ти хто? – аж реве. – Звідки тут узявся?». Снігуронька заховалася за мою спину. «По східцях спущу!» – кричить і реве далі Гулівер, погрожуючи ключкою.

Останньої миті з’явилася дружина й пояснила лютому чоловіку, що це просто Дід Мороз на замовлення. Велет опустив ключку: «А-а! Дід Мороз? Тепер бачу. Заходьте».

Було-було! І бороду відривали, і палицю забирали, і сам ледве не загорівся. Та за будь-яких обставин не забував Дід Мороз, тобто Олексій Бакута, сказати на прощання доброзичливо й дуже тепло:

Будьте здорові!
Спасибі за ласку,
За світло любові.
Нам треба рушати,
Щоб в ніч новорічну
Усіх привітати…

Так справжні Діди Морози й роблять… Жаль, що він тепер уже не Дід Мороз, а тільки директор історичного музею в Корюківці. Втім, я можу й помилятися. Якби в нашому райцентрі з’явилася трійка коней із бричкою, Олексій Бакута, тобто Дід Мороз, уже в ній сидів би…

Зоя Шматок, тижневик «Деснянка вільна».

Коментарі закриті.