Ще недавно мороз «кусав» не тільки тіло, а й, як здавалося, навіть душу. Отож, вибравшись із маршрутки «Чернігів – Мена», кинулась шукати ближню кав’ярню. Бо найефективніше відлякувати мінусову температуру саме філіжанкою гарячої кави.
Цей запашний напій, приготовлений із натуральних кавових зерен безпосередньо перед вживанням, бадьорить, підвищує життєдіяльність всього організму, додає гарного настрою і навіть лікує. Як стверджував французький письменник Оноре де Бальзак, «після чашки кави все спалахує, думки тісняться, як батальйони великої армії після битви».
Поглядом вихоплюю обнадійливе «Кафетерій» і швиденько ховаюся від холоду в цьому, розміщеному в центрі міста, закладі громадського харчування. Кілька компаній захмелілих чоловіків вмить псують настрій (порожніми пляшками з-під пива «прикрашені» і підлога, і столи). Та все ж поспішаю до офіціантки.
– Кава тільки розчинна. Можу залити кип’ятком пакетик «Петровской Слободы», три в одному. Разом із стаканчиком буде чотири гривні. Каву не варимо, бо машину-автомат від нас забрали. Кажуть, що збиткова, – пояснює-пропонує господиня «Кафетерію». – Бачите, хто наші клієнти?
Звісно, не сліпа (їм не до кавування), і в «добірному товаристві» почуваюся некомфортно. Моє запитання «Чому так дорого коштує напій?» залишається риторичним (до слова, пакетик мінімум втричі дорожчий, аніж в торговельній мережі).
У сусідньому ресторані «Полісся» ще більше замерзаю: спершу шукаю бодай когось із персоналу, згодом чекаю так званої «кави». По-моєму, треба мати неабиякий хист для приготування дивного напою. Чотири гривні – витрати невеликі, та справа не грошах – в його якості. Статус ресторану передбачає певний рівень обслуговування.
На дверях «Маркету» багатообіцяюче оголошення про Jacobs. Гаряча, з кавової машини. За помірну ціну: 3,5 – 4,5 гривні. Присісти ніде: треба бути на сторожі, аби не пролити на одяг. Хоча б один столик.
Перехожі на моє слізне «Де можна випити кави?» рекомендували кафе «Рандеву». Не шкодуючи ніг, кваплюся за вказаною адресою. За смаком напій не кращий, ніж в «Маркеті», але значно дорожчий. Окрім того, настрій псує тюбик помади на столі, поряд із паперовими серветками.
– Ваша помада? – цікавлюся в офіціантки.
– Ні, не моя, – швиденько відповідає симпатична працівниця «Рандеву» й перекладає засіб гігієни на… скляну поличку-вітрину із жуйками, поблизу кавової машини (!), ігноруючи правила санітарії.
Уже дорогою до автостанції завітала до продмагу «Київський», купившись на оголошення «В нашем магазине можно попить горячего кофе». Кава таки запашна, хоча й з машини. Правда, випила теж стоячи, з паперового стаканчика. Зате із тістечком (всілякої смакоти тут широкий вибір).
На жаль, справжньою кавою – «чорною, мов диявол, гарячою, мов пекельний вогонь, солодкою, мов поцілунок» – поки що в Мені не посмакуєш. Хоча нічого складного в її приготуванні немає: наприклад, власникам затишного «Лебедя» варто лишень придбати кавомолку й кавоварку і приваблювати відвідувачів натуральним напоєм, а не тільки розчинною кавою. Працівникам «Полісся» слід навчитися заварювати її, а не пропонувати якесь підозріле «пійло». Про відпочинок у приємному товаристві навіть не насмілююся писати.
