Із зони АТО у відпустку  приїхали двоє наших земляківОлександра Хруща з Кукович, Василя Набока з Мени та Дмитра Запорожця з Наумівки Корюківського району у понеділок зранку на центральній площі Мени зустрічали небайдужі меняни та куковичани.

Вони воювали проти терористів на Луганщині, а найдовше – у містечку Щастя у складі окремої танкової бригади першої механізованої роти.

– За 50 днів неоголошеної війни не раз дивилися смерті у вічі, – кажуть герої. – Надзвичайно важко було у перші дні мобілізації, а далі, хоч як не болісно про це казати, звикли.

Олександру Хрущу 42 роки, живе з батьками-пенсіонерами, працював у місцевому господарстві. На три роки молодший від нього наумівець Дмитро Запорожець і десь його віку менянин Василь Набок.

– До війни ми були звичайними хлопцями, а в зоні АТО стали іншими людьми – зосередженими, обережними, – каже Василь Набок.

– Коли бачиш, як на твоїх очах гине товариш, з яким ще вранці чай пив, то життя оцінюєш іншим мірилом, – додає Олександр Хрущ. – Мирній людині це важко зрозуміти.

Воїни пригадують запеклі бої, коли у них на очах гинули бойові побратими. Таке не стирається з пам’яті.

Відпустку воїнам першої механізованої бригади дали на десять днів. Далі наші земляки-захисники відбудуть у Гончарівськ, а які завдання і де виконуватимуть потім – вирішить командування.

Олександра Хруща біля його двору зустрічало багато жителів Кукович. Вручали герою розкішні букети троянд, дякували за те, що оберігає спокій земляків. Від радості і тривог за синову долю плакали ненька Ольга Никифорівна і батько Микола Пимонович.
Із зони АТО у відпустку  приїхали двоє наших земляків
З теплими словами до воїна звернулися колишній афганець Анатолій Завадський, голова сільгоспкооперативу «Куковицький» Сергій Нужняк, шофер Микола Лавський, хрещеник Віктор Пискун, депутат сільської ради, завідувач ФАПу Світлана Лавська. Вона, зокрема, повідомила, що уже зібрано половину коштів на придбання тепловізора для наших захисників.

З Кукович, окрім Олександра Хруща, мобілізовано ще трьох жителів.

– На війні – як на війні, – скупо ділиться враженнями воїн. – Не голодні ми там, а от з обмундируванням, особливо теп­лим, проблеми є. Та й помитися зараз практично ніде. У спеку ми змайстрували примітивний душ, але ж на одному місці солдати довго не затримуються. Спимо – де прийдеться, навіть в окопах.

Ще в’їжджаючи у село, зустріли трактора і дві жатки. Механізатори спинили техніку і кинулися вітати-обнімати Олександра.

– Чому це кукурудза до цього часу не зібрана? – спитав воїн.

– Так тож насіннєва, – сміються йому у відповідь. – Не хвилюйся, буде все в ажурі.

– Куковицька земля чекає на тебе, Сашко, он орати треба, озимину сіяти, повертайся додому швидше і назавжди, – сказав керівник господарства Сергій Нужняк.

– А ми його на війну більше не пустимо! – хором озвалася громада. – Хай хліб ростить, а не під ворожі кулі йде!

Нехай ці слова вдячних земляків стануть оберегом для всіх, хто ризикує своїм життям на війні.

Коментарі закриті.