У господарстві Миколи Дорошенка – 200 гектарів. До того ж кожному своєму працівнику фермер безкоштовно обробляє по півгектара городу
Микола Федорович – корінний селянин, хлібороб. Працював у величківському колгоспі трактористом, водієм, а коли почалася реорганізація господарства – не підтримав її, розпочав власну справу.

278
Радіють буйноцвіттю гречки фермер Микола Дорошенко (на фото зліва) і начальник державної насіннєвої інспекції Валерій Наглюк. Фото автора.

Стартувати допомогли добрі люди

У вже далекому 2001-му Микола Дорошенко не побажав працювати у новоствореному сільгосппідпримстві «Промінь», відділком якого став колишній величківський колгосп.

– Я вирішив господарювати однооосібно. З чого почати? Забрав свій земельний пай, а ще – материн, тітчин, дружини… Добре допоміг мені мудрими порадами тодішній голова кст «Дружба» Сергій Костючок, – охоче розповідає Микола Федорович. – І тодішній сільський голова Василь Кравченко сприяв мені у вирішенні усіх проблем, які виникали.

Два роки Дорошенко обробляв тригектарну площу. У союзники і помічники до нього пристав Олександр Бабич, колега, з яким разом шоферували у Величківці. Коли земельний наділ розширився до 11-ти гектарів, почали вирощувати картоплю, буряки, зернові. Техніки своєї не було – орендували. І тут Сергій Костючок підставив своє плече – позичав і трактор, і сівалку, і плуг. Так хазяйнували років зо три. Буряки родили, як казкова ріпка, – такі великі.

– До овочесховища по одному заносили, бо у жодну корзину не вміщувалися, – пригадує Микола Федорович. – Раділи ми доброму врожаю, будували плани на майбутнє.

І техніка, і земля

– Попросив я на свій майновий пай виділити мені трактор. Власне, це був не трактор, а купа металобрухту – без коліс, обдертий, погнутий, – розказує фермер. – Дорого він мені дістався, скільки усього я до нього купив, реставрував.

Згодом Микола Дорошенко купив плуг, картоплесаджалку. Правда, не нові, однак надійні.
Додалося і гектарів – свої земельні паї довірили Дорошенку рідні та близькі Олександра Бабича. А ще – друзів і знайомих.

– Буряки вирощуємо і нині. Обробляє плантацію рідня, – ділиться Микола Федорович. – Дружина моя Ніна Дмитрівна із сапкою біля них ходить. Мені повезло зі своєю другою половинкою, бо в усьому мене підтримує, допомагає, радить. Я ще жодного разу не почув від неї нарікання, що взявся за фермерство, ночі собі вкорочую, працюю без вихідних. А це велике діло, коли тебе розуміють, а не бурчать щодня і нерви не псують.

Нині у Дорошенковому господарстві уже є два новенькі трактори – МТЗ-10 і МТЗ-25. Додалося й іншої техніки – зернозбиральний комбайн, диски, культиватори.

– Уже допомоги зі сторони не потребуємо, а можемо самі її запропонувати, – не без задоволення каже господар.

Приміщення мають паспорти

Має у особистому користуванні Дорошенко сім господарських будівель: овочесховища, ангари… Викупив він майнові паї у односельців, оформив на будівлі технічні паспорти. Торік пройшов цю паперову процедуру, а цьогоріч паркан новий поставив навкруг них.

Були у фермерській справі не тільки радощі і успіхи, а й прикрощі. Як мовиться, не без ложки дьогтю у бочці меду. Торік від надмірного шару снігу завалився дах ангару і привалив техніку, то довелося добре поморочитися. Згодом – нова біда: першого вересня згоріла шиферна покрівля на картоплесховищі площею в тисячу квадратних метрів. Фахівці, що розслідували пожежу, казали, що загорання сталося через грозу. Але ж її не було! Своїми силами відновили дах. Тепер систематично охороняються і будівлі, і площі. У сезон організоване чергування з числа тих, хто працює у фермерському господарстві. Торік був ще один випадок – з картопляного поля хтось добре поживився. Накопав собі бульб, вибирав тільки дорідні, крупні. Дивується фермер, що ми за нація така. Хочеш їсти – приходь, попрацюй, заробиш і грошей, і картоплі, і ще чого.

– Ми на період збирання врожаю з найманими працівниками укладаємо тимчасові договори, – розповідає. – І під час перебирання картоплі теж так робимо. Так ні ж, легкого хліба декому хочеться, аби не працювати, а мати.

Кадри вирішують усе

У фермерському господарстві Дорошенка працює невеликий, усього з шістьох осіб, колектив. Це перевірені на чесність і працелюбність, а також професіоналізм люди. Були і «літуни», які добре бачили, де що погано лежить і прибирали те все до своїх рук. Таких Микола Федорович відправив.

– Як на самого себе можу покластися на тракториста Олександра Кротенка, водія Артема Сьомкіна, – каже фермер. – А Сергій Філон їздить щодня на роботу своїм «Запорожцем» з Пісок, що на Корюківщині. Це він відремонтував старий і майже безнадійний зерновий комбайн – розібрав його до гвинтика, до гаєчки і склав так, наче той щойно із заводу. Олександр Бабич – той моя права і ліва рука.

На роботу до Дорошенка люди просяться, бо і за оренду зернових паїв тут платять по три відсотки, і зарплату дають вчасно, і преміальні виплати. По закінченні сільськосподарського року всі працівники мають так звану «13-ту зарплату».

Дорошенко надає послуги, виділяє продукцію, яка вирощується на полях. У господарстві також мелють зерно, отож і борошно мають.

Вирощене фермер реалізує до заготконтори і продає односельцям по ціні, дешевшій за базарну.
Микола Федорович про людей дбає не на словах – у радощах і горі завжди підтримує матеріально, про дні народження усіх працівників пам’ятає. А ще обробляє по півгектара городу їм – від оранки до збирання.

– Пальне, отрутохімікати, добрива, а іноді і насіння – усе моє, – каже фермер. – Як посію зернові чи посаджу картоплю – значить, я їх і зберу, нехай господарі тільки мішки готують.

Пальним Микола Федорович запасається, як тільки збере і продасть картоплю, отож весну зустрічає у повній бойовій готовності – з каністрами по автозаправках не їздить.

У вільний від роботи час любить фотографувати – поле, ліс, людей, квіти, дружні застілля, коли усе вирощене у коморі. Хоча і часу вільного у фермера практично не буває. Однак Федорович навчився планувати свої будні так, щоб і з сім’єю побути на природі, і до себе гостей запросити.

Коментарі закриті.