У вокзалі на залізничній станції «Мена» регулярно ночують особи без конкретного місця проживання, створюючи незручності для подорожувальників. Хто ж повинен з цим боротися?

Начальник станції «Мена» Південно-Західної залізниці Юрій Пилипенко у розпачі:

– Приїжджаю о шостій тридцять ранку на роботу, посеред зали очікування, поряд з квитковими касами, лежить чолов’яга (житель Данилівки). Вибачте на слові, увесь обгаджений, брудний. Поряд – пляшка пива. Пасажири обурені, бо кому ж приємно усе це споглядати?

Юрій Іванович викликав правоохоронців. Ті приїхали, подивились на безхатченка. Кажуть, не в їхній компетенції витурювати таких осіб з приміщення вокзалу. Бо бачили у новинах, що отак їхні київські колеги потурили бомжів на вулицю – і лишилися без роботи. Викликайте, кажуть, лінійний пост міліції.

– Але ж найближчий – за 40 кілометрів! – каже Юрій Пилипенко. – Коли доберуться? Та чи й поїдуть взагалі через таку дрібницю? Це ж не якийсь серйозний злочин. А міліціонери допомогли чолов’ягу на привокзальну площу витягти та й подалися. Чоловік – без ознак життя. Викликаємо «швидку». Медики приїхали, оглянули і врешті-решт забрали вокзального «квартиранта».

Наступного ранку – подіб­на картина. У залі очікування на лавах розмістилася «весела» компанія: житель Макошине з подругою, ще одна пара. «Аромат» у повітрі – хоч ніс закривай. Ледве витурили.

– Я вже неодноразово підіймав це питання: хто повинен опікуватися такими особами? Ні управлінню праці та соціального захисту населення, ні міській владі вони не потрібні…

Макошинець, якому приліпили кличку Циган, ночує у приміщенні менського вокзалу регулярно.

Коментарі закриті.