Тиждень

ДАРУЙТЕ СОБІ КВІТИ

Остання декада травня, а надворі нехай би тільки дощ, а то ще й холод. А звідси – поганий настрій, депресія...
Не знаю, як у чоловіків, а от жінкам, упевнена, треба зовсім мало, аби з’явилася посмішка, розправилися плечі і знову забажалося жити.
Рецептів хорошого настрою чимало. І вони актуальні саме навесні, коли ми скучили за сонцем, а гормон щастя без нього не виробляється.
* Отож, чи завжди ви першою вітаєтесь чи чекаєте ініціативи від інших? Спробуйте від сьогодні завжди здоровкатися першою. Вчені стверджують, що привітні люди живуть довше.
* У кожної жінки в житті були приємні моменти... Освіжіть їх у пам’яті і щоразу, коли вам сумно, повертайтеся думкою до них.
* Ніколи себе не критикуйте! Особливо через дрібниці.
* Знайдіть свої найкращі фотографії різних років. Милуйтеся ними частіше і не звертайте уваги на недоліки!
* Залиште у своєму гардеробі тільки те, що вам до лиця. Решту речей роздайте або викиньте.
* Частіше влаштовуйте своїй сім’ї незвичний уікенд – без планів і обов’язків. Напечіть печива, зробіть веселі бутерброди, почитайте з дітьми чи онуками в ролях, погортайте сімейні альбоми...
Коли у мене тяжко на душі, я пересаджую квіти або міняю воду в акваріумі. Допомагає.
Сонце сьогодні зійшло о 5.01, сховається за обрій о 20.49. У пологовому відділенні ЦРЛ народилося за тиждень троє немовлят: два хлопчики і одна дівчинка. Гарного їм настрою!

НАТАЛІЯ МАРЧЕНКО.



ЗАХИЩАТИ ВІТЧИЗНУ

Навчально-польові збори є завершальним етапом у виконанні програми допризовної підготовки старшокласників. Викладач допризовної підготовки районної гімназії Микола Григорович Луценко з учнями щороку проводить військові навчання у лісах урочища Остреч. Юнаки, «озброєні» автоматами, повністю споряджені для польових навчань, показують у дії, як засвоїли теоретичний матеріал.

На знімку: під час тактичної підготовки. Фото Тетяни ВОЛЕВАЧ.





Родинне спілкування

У ЦЕНТРІ УВАГИ – СІМЕЙНІ ЦІННОСТІ

Кілька років тому в Україні з’явилося два нових свята – День сім’ї та День матері. Мамине свято відзначається у другу неділю травня, а День сім’ї – 15 травня. 2004 рік указом Президента України оголошено Роком сім’ї.

Відзначалися ці прекрасні свята і в нашому районі. Зокрема, саме до Дня матері та Міжнародного дня сім'ї започаткована благодійна акція з метою надання допомоги пологовому та дитячому відділенням центральної райлікарні "Наш малюк", про яку вже писала районна газета.
У центральній районній бібліотеці демонструвалися книжкові виставки "І помолюся матері єдиній...", "Ми жінки - матір славимо у віках", а також відбувся літературний вечір "Молитвою тебе вітаєм, мати!".
Районним центром соціальних служб для молоді організована художня виставка робіт вихованців дитячих садків "Малюнки для мами і тата".
У загальноосвітніх закладах району з 9 по 15 травня відбувся тиждень родинного спілкування, присвячений Міжнародному дню сім'ї та Дню матері.
А 14 травня відбувся перший районний конкурс сімейної творчості "Моя родина", організований відділами з питань сім'ї та молоді, освіти райдержадміністрації спільно з профспілкою працівників освіти та РЦ ССМ. Три сім'ї освітян змагалися у конкурсній програмі. Це сім'ї Доброштан і Таран із Березни та Чуб із Осьмаків, які показали неабиякі музичні, творчі та господарські таланти.
У номінації "Серце віддаю дітям" та "Супер-тато" вшановувалися багатодітні родини Литвиненків із Березни, Кишиків та Макаренків із Мени, в номінації "Криниця талантів" відзначена родина Мишкіних із Блистови, а в номінації "Доброта і мужність" - Геннадій Чистий із Мени. Всі учасники конкурсу отримали Дипломи лауреатів та цінні подарунки від профспілки працівників освіти, відділу сім'ї та молоді райдержадміністрації, РЦССМ та від помічника-консультанта народного депутата України Олега Петрова Валентини Пилипенко.
Святкові заходи до Дня матері та Дня сім'ї відбулися в усіх населених пунктах району. А відома всім сім'я Солов'їв з районного центру в цьому році взяла участь у Всеукраїнському фестивалі сімейної творчості "Родинні скарби України", що проходив 13 - 14 травня у столиці нашої держави, та у Міжнародному фестивалі сімей "Від роду до народу", який відбувся 15 травня у Чернігові.
До речі, бажаючі купити рушники Віри Семенівни Соловей давали у Києві по 200 грн. Але вона не продала жодного - це ж виставкові експонати. Користувалися попитом і лікарські трави Григорія Павловича, тож він залишав свою адресу і давав поради всім бажаючим.
Сподіваюсь, історія згодом сама визначить, що стане гарною традицією, а що відійде у минуле. Родина - унікальне джерело моральних цінностей і осередок людських почуттів. Тож цінуйте і бережіть свою родину.

ТЕТЯНА РУДЕНКО.

На знімку: подружжя Солов’їв. Фото Раїси МИХАЙЛЕНКО.





Політика

ВІКТОР ПИНЗЕНИК ГОТОВИЙ ПОДАРУВАТИ УСЕ СВОЄ БАГАТСТВО

Так народний депутат України, голова партії „Реформи і порядок” і один з лідерів блоку „Наша Україна” відреагував на закид, що у Верховній Раді більшість обранців є олігархами, до яких зараховують і самого Віктора Михайловича. „Якщо ви знайдете у мене фабрики, заводи і т. д., я вам їх зараз дарую”, – заявив нардеп.

Під час зустрічі з виборцям у районному Будинку культури минулого понеділка прозвучало чимало гострих питань В. Пинзенику. Стосувалися вони і проблеми пенсійного забезпечення, і пільг та субсидій, і позиції „Нашої України” щодо перебування українських військових в Іраку, і ролі Віктора Ющенка в банкрутстві банку „Україна”, і багато чого іншого.
У свою чергу народний депутат критикував уряд. Віктор Пинзеник, визнавши, що економіка України зростає досить високими темпами, вважає, що економічні успіхи жодним чином не сприяють поліпшенню життя українців. Колишній урядовець висловив свої погляди на вирішення сучасних соціально-економічних проблем держави, заявивши, що кошти на це у держбюджеті можна знайти вже зараз.
За словами помічників народного депутата, Віктор Пинзеник побував на Чернігівщині, аби зустрітися з виборцями. Подібні зустрічі відбулися у багатьох районах області.

ОЛЕКСАНДР НАЗАРЕНКО.





Інтелектуальний потенціал

В.МЕЛЬНИЧУК ЗУСТРІВСЯ З УЧНЯМИ

19 травня голова облдержадміністрації В.Мельничук зустрівся з учнями шкіл області – переможцями і призерами ІV етапу Всеукраїнських учнівських олімпіад з базових дисциплін та ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт членів Малої академії наук України. Серед 29-ти представників області, які отримали перемоги, за результатами ІV етапу Всеукраїнських олімпіад з базових дисциплін 2-є нагороджено дипломами І ступеня, 8 – дипломами ІІ ступеня, 6 – дипломами ІІІ ступеня; за результатами ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту дипломами І, ІІ та ІІІ ступенів нагороджено 13 учнів.
В.Мельничук привітав майбутній інтелектуальний потенціал Чернігівщини з першою в їх житті великою перемогою, побажав розвитку творчих сил і здібностей, здійснення мрій і життєвих планів, вручив цінні подарунки. У відвертій розмові з обдарованими учнями та їх наставниками голова облдержадміністрації виявив зацікавленість умовами, які створюються для підготовки учнів, пропозиціями щодо їх покращання з тим, щоб результати представників області на державному рівні були ще вагомішими.

ПРЕС-СЛУЖБА ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ.





Кризова ситуація

БЕНЗОЛИХОМАНКА ПОЗАДУ, АЛЕ ПРОБЛЕМА ЗАЛИШИЛАСЬ

На початку травня до редакції завітали рекламодавці з іншої області. Владнавши свої справи, спитали, де можна у Мені заправити автомобіль. Ми тільки розвели руками: АЗС Менської філії №4 ВАТ „Чернігівнафтопродукт” не працювали, а у їх єдиного конкурента – АЗС фірми „Сінай” – робочий день уже скінчився. Не знаємо, чи знайшли бензин наші клієнти у той день. Але травнева „бензинова криза” виявила досить серйозну проблему – майже повну відсутність конкуренції на ринку пально-мастильних матеріалів у районі. Раптом завтра трапиться ще якась непередбачена ситуація. Де тоді заправляти засоби пересування?

Святковий день 1 травня мав одну неприємність: ще вчорашнім днем усі автозаправочні станції Менської філії №4 ВАТ "Чернігівнафтопродукт" виявилися наглухо закритими в буквальному смислі слова. Пальне не відпускалося ні за готівку, ні по талонах. Усі три АЗС у Менському районі не працювали. Що ж трапилося?
Ще 2 лютого 2004 року Менська міжрайонна податкова інспекція направила філії №4 лист-попередження про незаконність подальшого застосування на АЗС наявних касових апаратів, оскільки закінчилися їхні реєстраційні строки, а відтак і експлуатаційні. Минув місячний термін, наданий податковою для виправлення ситуації. І ось наприкінці квітня податківці направляють філії "Довідку про скасування реєстрації реєстратора (касового апарата - авт.) розрахункових операцій". Її філія отримала 29 квітня, а вже назавтра АЗС змушені були припинити роботу, оскільки в разі використання старих касових апаратів у силу вступали штрафні санкції. Знадобилося цілих 10 днів, щоб уладнати на різних рівнях питання про можливість відпускати пальне по талонах.
Минулого вівторка у філії спеціалісти ВАТ "Чернігівнафтопродукт" провели заняття з операторами своїх АЗС і розпочали встановлювати нові касові апарати. Здається, бензоепопея закінчилася. На сьогодні повинні б працювати усі АЗС філії №4, принаймні її директор Ю.П.Пилипенко мав таку певність.
- Шкода, що все це випало на вихідні дні, - говорить Юрій Петрович, - і людям морока, і нам сором, та ще ж і збитків зазнали. Хоча, треба сказати, що все це ніяким чином не пов'язане ні з підвищенням цін, ані з дефіцитом пально-мастильних матеріалів.
***
Ми побували на АЗС №2, що на виїзді з Мени в бік Жовтневого. Жіночка-оператор похвалилася порядком на заправці. А коли мова зайшла про перші дні травня, спохмурніла. Каже, скільки живу такого не чула, ох і наслухалася усілякої бридоти, що по телефону, що й прямо у вічі. АЗС хоч і не працювала, але оператори вахту стояли.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Фото Миколи ЛАРЧЕНКА.





Сумно, але треба

НАДМОГИЛЬНИХ ПЛИТ І ПАМ’ЯТНИКІВ У МЕНІ НЕ ВИГОТОВЛЯЮТЬ

До редакції звертається чимало наших читачів із запитанням: чи є у райцентрі фірма чи приватна особа, яка б займалась виготовленням надмогильних плит, пам’ятників і табличок? Рідні, віддаючи останню шану покійним, згодні платити за це немалі гроші, аби могилки мали впорядкований та естетичний вигляд. Хто ж виготовляє ці сумні, але потрібні атрибути поховання?

Близькі сусіди

Замовити надмогильну плиту і скромний пам'ятник можна у Домницькій виправній колонії №135. Світла мармурова кришка доставляється з іншої області, а засуджені у спеціальному виробничому цеху колонії виготовляють з неї пам'ятники і надмогильні плити. І ціна порівняно невелика - 250 гривень. Могилки на кладовищах Греблі, Миколаївки, Подина "вдягнуті" у білі плити. Замовляють і жителі інших населених пунктів району, приїздять і з Мени.
Салон ритуальних послуг "Скорботний", що у дворі колишнього райпобуткомбінату, приймає замовлення на виготовлення і доставку гранітних і мармурових плит, хрестів і пам'ятників, роблять їх у сусідній Корюківці. У салоні "Скорботний" є фотоальбом із зразками, вказуються і ціни. У середньому замовлення коштує 600 - 650 грн. Вибрати є що: один пам'ятник на дві могили, або ж індивідуальний. Виготовляються вони з фотографіями, табличками з надписами.
Можна зробити все це і в Чернігові, але їхати туди треба самим.
Пішов у вічність майстер по виготовленню надмогильних пам'ятників із Жовтневого. Більше такого умільця в районі нема. Жив у Мені один чоловік, який на професійному рівні встановлював на могилках і огорожі, і плити, і пам'ятники. А молоді чомусь не хочуть вчитися цьому сумному ремеслу. Загубилася ця справа і в місцевому комунгоспі - не надають цієї послуги населенню уже не один рік. А шкода.

...І далекі

У вікні комісійного магазину, що в Мені, помітила оголошення про виготовлення надмогильних пам'ятників. Продавець розповіла, що таку послугу надає приватний підприємець із Василькова, що на Київщині. У магазині є фотоальбом зі зразками пам'ятників, є і номер телефону, за яким можна зв'язатися із підприємцем. Гранітні, об'ємні пам'ятники коштують недешево - від тисячі гривень. Є у райцентрі приватний підприємець-перевізник, який за певну платню може доставити пам'ятник чи плиту з Василькова у Мену або будь-який інший населений пункт району.
А фірма ритуальних послуг, що в Коростишеві Житомирської області, крім усталених зразків пам'ятників, хрестів і плит, виконує індивідуальні замовлення клієнта. Всі вироби - з граніту. Можна вказати будь-який розмір, товщину плити, висоту пам'ятника. Фірма працює з розмахом, на професійному рівні - просторі цехи, кари, бригада оздоблювачів, художників, фотографів... Робота їх коштує дорого - від тисячі гривень до 10 тисяч.
А доставляє фірма свої вироби своїм же транспортом. Хто не хоче ним скористатися, може замовити перевізника-приватника з Дягови.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Є така професія

ГРИГОРІЙ ШАПОВАЛОВ ЗБУДУВАВ 50 МОСТІВ ЧЕРЕЗ РІЧКИ

Григорію Лукичу – 76. Родом із сусідньої Сумщини, а жити і працювати довелося по всьому колишньому Радянському Союзу. Будував мости, дороги, житло...

На свій хліб

Свій перший карбованець Григорій Шаповалов заробив у 17-річному віці. У Конотопі після війни треба було відбудовувати міст через Сейм. Набирали бажаючих працювати, давали обмундирування. Платили непогані гроші, годували. А в 1945 році, коли кругом - руїни і попелища, такі умови роботи були, як рятівне коло.
- Чимало хлопців із мого села прилаштувались на будові, - пригадує Григорій Лукич. - Той міст через річку наш містопоїзд збудував за два роки. Техніки не було майже ніякої - все робили вручну. У складі містопоїзда було 800 чоловік, але працювала така кількість людей не в одному місці, а по ділянках.
Коли через Сейм міст було зроблено, Григорій Шаповалов зі своєю бригадою прибув у Макошине - будували міст через Десну.
- Відтоді він кілька разів уже ремонтувався, удосконалювалась його конструкція. Але невеликий його відрізок зі сторони Бахмача залишився мій, - не без гордості розказує Григорій Лукич.
Працював він і столяром, і монтажником, але частіше - верхолазом.
- Молодий був, меткий, здоров'я не підводило, отож і не жалів себе, йшов туди, де важче, де потрібніше, - каже.
І це помітили. Призначили Шаповалова бригадиром, послали на піврічні курси до Московської технічної школи містотресту головмістобуду.
- Ото була і вся моя наука, - розповідає Григорій Лукич. - Не вчився я ні в технікумі, ні в інституті. Гартувало мене життя, досвіду щороку додавалась.

Його адреса - Радянський Союз

Після Макошине Григорія Шаповалова і його бригаду "кинули" на Брянщину, на станцію Вигоничі. Теж через Десну міст будували. Там Григорій зустрів свою долю - красуню Марію, з Макошине, яка працювала у містопоїзді. Побралися.
Куди їх тільки не посилали! У 1950 році довелося працювати у Кемеровській області, згодом - на Харківщині. Тоді зводили міст через річку Архару, що в далекій Амурщині. Жили і працювали в Хабаровську, у Забайкаллі, під Москвою. Гроші отримували добрі, уже і збереження мали. Надумав Григорій Лукич залишити цю роботу, жити на одному місці, а не мотатися по всій країні. Написав заяву на звільнення. А керівництво і слухати не схотіло: такими людьми, як Шаповалов, не розкидаємося, сказали. Досвідченого містобудівника направили на роботу в Осетію. А через два місяці - у Мінеральні Води.
- База наша була у П'ятигорську, згодом - у Кисловодську, Нальчику, а тоді - у Мінеральних Водах, - пригадує Григорій Лукич. - Будували спочатку житло, дороги, а тоді мости.
Так і осів Шаповалов зі своєю сім'єю у Мінеральних Водах. Квартиру отримав і прожив у тому місті 25 років.
Дружина часто хворіла, то ж цей курортний край був для неї ніби еліксиром. Щорічно відпочивали і поправляли своє здоров'я у престижних всесоюзних здравницях.
У 1988 році Г.Л.Шаповалов мав право іти на заслужений відпочинок.
- Але не пішов. Як уявив, що сидітиму щодня вдома без діла, аж страшно стало. Ще чотири роки працював, - розповідає. - Поважали мене в колективі, прислухались до моїх порад. Це ж вам не жарти - 45 років по країні мотатися. Грамот, дипломів, подяк маю більше півсотні. І в дружини стільки. А ще мене свого часу нагородили двома іменними годинниками. Працював би і ще, так моя Марія попросилася доживати віку на своїй батьківщині - у Макошине.

До Десни

Дали Шаповалови оголошення в газеті на обмін квартири з Мінеральних Вод на макошинську. Довго чекати не довелось - переїхали.
- Облаштувалися, з людьми познайомилися, з сусідами подружилися, - розказує Григорій Лукич. - Але здоров'я у моєї Марії здорово стало підводити. Путівки придбати було ніде, хоча гроші ми мали. До речі, всі наші заощадження пропали. А могли ми на той час купити дорогу машину, ще і про чорний день залишилось би. Якби ж знаття...
Молоді роки, проведені на роботі у холоді, у воді, відгукнулися хворобами на схилі літ Марії Давидівни. Торік вона покинула цей світ.
Григорій Лукич живе сам. У дочки є своє помешкання, однак вона частий гість у батьковій квартирі. Приходять і двоє онуків, троє правнуків.
Григорій Лукич багато читає. А ще любить ходити до Десни.
- Як гляну на річку, мов на екрані бачу своїх хлопців, згадаю молодість і свою Марію...

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: Г.Л.Шаповалов. Фото автора.





Здоров’я майбутнього

МАЙЖЕ 300 ДІТЕЙ З НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ РОДИН ПОТРЕБУЮТЬ ПОСТІЙНОГО НАГЛЯДУ ПЕДІАТРІВ

На Менщині проживає 6503 дитини віком до 14 років, 313 з них – немовлята. Який стан їх здоров’я? Про це та інші проблеми дітей розмова із заступником головного лікаря району по охороні материнства Г.І ВЕРБИЦЬКОЮ.

- Галино Іванівно, які хвороби найбільше дошкуляють дітворі?
- Це захворювання верхніх дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту. Багато дітей проходять амбулаторне лікування. При нашій консультації діє денний стаціонар, де хлопчики і дівчатка можуть прийняти масаж, отримати вітаміни, скористатися фітотерапією. Кому ж треба більш глибоке планове лікування - його можна пройти у дитячому відділенні центральної райлікарні. Зазначу, що діти до 14 років отримують усі медпрепарати безкоштовно. А профілактичний огляд кожна дитина повинна проходити щороку і обов'язково.
- А де наші діти можуть оздоровитися?
- По лінії Міністерства охорони здоров'я це можна зробити у санаторії "Пролісок", що на Ніжинщині. Профіль цього оздоровчого закладу - лікування дихальних шляхів, неврологічних захворювань, опорно-рухових та кардіологічних. Є ще санаторій "Зелений гай" поблизу Чернігова. Він - на зразок колишньої макошинської "Десни". Там оздоровлюються діти, хворі на туберкульоз і такі, що мали контакт з хворими. І ще щороку наша дитяча консультація отримує близько десятка путівок державного значення - діти оздоровлюються в Криму, Карпатах... Торік було таких путівок дев'ять, а цього року уже чотири. Поправляють своє здоров'я діти і по лінії Чорнобиля і управління молоді та спорту.
- Галино Іванівно, а чи є проблеми у педіатрів з наглядом і лікуванням немовлят?
- Звичайно ж, є. З кожним малям працюємо індивідуально. Всіх новонароджених ми умовно розділяємо на дві групи: медичну і соціальну. Щотижня у сім'ї, де є маля, буває лікар, а патронажна медсестра - щодня. На жаль, з'являються на світ дітки з уродженою патологією, яка несумісна з життям. Починаючи з 2001 і по 2003 рік таких малят померло четверо, у цьому ж - уже троє. У 132 неблагополучних сім'ях живе 297 дітей, за якими ведемо постійний нагляд. Ще є 21 сім'я, де практично нема нормальних умов для життя дітей: батьки п'ють, у оселях - холод, бруд...
- Бачила, що у дитячому відділенні живуть вилучені з таких родин діти. Яка їх подальша доля?
- Дітей, котрим виповнилося три роки, відправляємо у притулок "Надія", що в Чернігові. Якщо рішенням суду горе-батьки позбавляються права ними називатися, малюків відправляємо до дитячого будинку. Мати може і сама написати заяву про відмову від своєї дитини, але таке трапляється нечасто - матері не хочуть втрачати грошову допомогу на дитину. А так вона живе у дитячому відділенні, а батьки пропивають ті гроші.
- А як справи зі щепленнями?
- На жаль, півтора місяця ми не отримуємо вакцини. Отож прошу всіх батьків: як отримаєте запрошення на щеплення своїх синів і дочок - не гайтеся і не роздумуйте.
- Галино Іванівно, а що б Ви хотіли порадити батькам?
- Бережіть своїх дітей. Не залишайте їх самих, не лягайте спати разом з ними. Дитина повинна мати свій куточок, ліжко. Профілактика травматизму має бути на першому плані. І ще. Немовля обов'язково повинне харчуватися материнським молоком, бо від цього залежить стан його здоров'я, імунної системи. Обов'язкові профілактичні огляди. Не переохолоджуйте дитину, своєчасно кличте лікаря, не займайтеся самолікуванням. Не зловживайте памперсами - вони негативно впливають на розвиток статевих органів у хлопчиків.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: Г.І.ВЕРБИЦЬКА оглядає дитину. Фото Івана ШУЛЬГИ.





22 травня – День перепоховання Т.Г.Шевченка

ПРОЩАННЯ З КИЄВОМ

Із самого ранку клубочаться над Києвом важкі хмари, купчаться над самісінькими дахами, нанизуючись на хрест величезних бань Софійського собору. Блискавиці раз по раз крають чорне небо, і дощові краплі монотонно бубонять по шибках зачинених вікон.

У такий ось день Тарас Шевченко прощався з Києвом. І наче відчував, що більше не побачить його... Згодом дощ переходить у зливу. Шевченко, притулившись спиною до одвірка, стоїть на призьбі хати. Змок до нитки, але не ховається, бо цей рясний літній дощ наче омиває його зранену душу. А ще так недавно він їхав сюди, сповнений надій! Як усе швидко змінюється в його житті!
...Надірване тяжким засланням здоров'я поета дедалі погіршувалося - прогресувала хвороба серця. Отож і мріяв скоріше переїхати з холодного Петербурга на рідну Вкраїну, сподіваючись на цілющий її клімат. Тому попросив свого родича Варфоломія Шевченка, щоб той купив землю десь біля Канева. Отоді й можна побудувати над Дніпром невелику хатину, одружитися та й віку свого доживати.
І коли незабаром одержав листа, в якому Варфоломій сповіщав, що з тутешнім паном про все домовився, Шевченко, з великими труднощами одержавши дозвіл, 25 травня 1859 року вирушив в Україну.
Рясніли сльози радості, сльози печалі від зустрічей з рідними і знайомими. Звістка про приїзд Шевченка швидко облетіла село. До хати сестри Ярини повалив люд. Поет розповідає про життя, читає свої твори. Селян цікавить, чи правда, що буцімто готується реформа. Шевченко на те іронічно всміхається - ні на мить він не припускає думки, що може бути якась воля з ласки царської...
За кілька днів по тому їдуть вони з Варфоломієм до поміщика Парчевського, щоб остаточно домовитися про купівлю в Межиріччі, де Рось впадає в Дніпро, невеличкої ділянки. Але Парчевський відмовляє: мабуть, "пандобродій" не хоче мати такого сусіда, "що про волю писав". Ось він, ще один подарунок долі.
15 липня, через півтора місяця після приїзду, поблизу села Прохорівки, куди Шевченко завітав погостювати до свого друга М.Максимовича, відомого вченого, першого ректора Київського університету, його заарештують. Хтось Із місцевих поміщиків доніс про його вільнодумні розмови з селянами.
- Про вас кажуть, що ви богохульствуєте? - починає допит чиновник М.Андрієвський.
- Може, й кажуть, - відповідає на те. - Про мене можна будь-яку нісенітницю верзти...
Андрієвський, доброзичливо налаштований до Шевченка, повів справу так, що поета незабаром випускають. Але наказ із Петербурга місцевим жандармським органам встановити за "відставним солдатом Тарасом Шевченком найпильніший нагляд" виконується неухильно.
Приїхавши до Києва і не побажавши оселитися в центрі міста, Шевченко вирушає в пошуках квартири на Поділ - хоче бути ближче до робочого люду. Пізніше він пише своїм друзям: "Поминувши Плоску частину, опинився в Пріорці.
Йду та йду, бачу - хатина стоїть не то панська, не то мужича. Біла-біла, наче сметана та й садочком обросла. А в дворі розвішані на шворці дитячі сорочечки - сохнуть та рукавчатами махають, ніби кличуть мене до себе. Ото я й зайшов умовитися на квартиру і попрохав хазяйку погодувати мене в довг. "А хто ж ви такий будите?" - вислухавши, питається вона мене. "Як бачите, - чоловік собі!" - усміхаюся я, і вона, незважаючи на моє таке дивне прохання, нагодувала мене і пустила до своєї господи. . ."
... Шевченко неспішно прилаштовує свій дорожній мольберт, виймає з кишені тонко заструганого олівця та й заходиться малювати. Білоголові дітлахи чи не з усієї вулиці, які так і ходили за дядьком Кобзарем, (бо вже не секрет, хто оселився в тітки Варі), стоять поруч і вражено дивляться, як на папері оживає все те, що їх оточує: широка левада в буянні квітів, синє-синє небо й пухнасті поодинокі хмаринки.
Сидить Шевченко на розстеленій ряднині і, схиливши голову на руки, безмовно дивиться вдалину. Вистрибом біжать до нього зі сміхом і несамовитим вереском діти, кидають на коліна квіти, а він усміхається і ніжно гладить їхні стрижені голівки. А потім підхоплюється, бігає разом з ними, а як зловить котрогось, то підніме високо-високо й весело кричить:
- Ох, ти ж, моє маленьке!
Спіймає другого - і вже:
- Ох, ти ж моє велике!
Після десяти років каторжного заслання яка то втіха, яка то радість у страдницькому його житті!
... Вчора, 10 серпня, одержавши врешті давно очікувані гроші, Шевченко накупив на базарі стільки ласощів, що й насилу доніс. Частував хазяйку, її дітей, частував вуличну малечу, разом із ними бігав, метушився, реготав, пустував. Розплатився щедро з хазяйкою.
Завтра їде до Петербурга - закінчився строк дозволу на перебування в Україні. Менше трьох місяців тривало останнє побачення з Батьківщиною.
Прощавай, Києве!..
... Злива все ще не вщухає, і Шевченко заходить до хати перевдягтися в сухе. А думки не відвертаються від поеми, яку задумав. Він напише її, і вона -поема "Марія" - стане однією з вершин його творчості.
Прощається Шевченко з Києвом. І наче відчуває, що більше не побачить його ...

АНАТОЛІЙ СОЛОМКО.





Є що показати

«ВЕСНЯНІ ФАНТАЗІЇ»

Таку назву мав творчий звіт гуртків районного Центру дитячої та юнацької творчості.

У фойє районного Будинку культури було влаштовано виставки малюнків, виробів із бісеру, сплетених гачком, спицями, а також м’яких іграшок та виробів з природного матеріалу.
А у великому залі відбувся справжній феєрверк весняних фантазій – виступи дітей з цирковими, танцювальними, сольними номерами, фрагменти з вистави театрально-ігрового гуртка, клубу юних правознавців.
Танцювальний колектив «Барвінок» подарував сувенір Олені Денисенко, яка 11 років була його учасницею, а нині обирає свою дорогу в життя.
Були і нагороди кращим гурткам і гуртківцям. Так, відзнаку отримала Н.В.Корх – керівник театрально-ігрового гуртка і Юлія Котченко – гуртківець бісероплетіння. Почесні дипломи дісталися Марині Богданьок з циркової студії «Фієста», Н.В.Калюжній – керівнику гуртка інформатики та школі майбутнього учня «Світлячок».
Багато батьків отримали подяки за підтримку і співдружність у справі виховання підростаючого покоління. До речі, колектив районного Центру дитячої та юнацької творчості неодноразово брав участь в обласних та республіканських фестивалях, концертах, виставках та конкурсах.

ЛЮДМИЛА СЕВЕРІНОВА.





Змагаються юні

Практичні заняття з пожежної справи

Минулої середи у районній гімназії і міській школі імені Т.Г.Шевченка відбулися практичні заняття учнів з пожежної справи.
Показові фрагменти демонстрували працівники пожежного підрозділу служби порятунку району. Цей захід було проведено у рамках тижня знань пожежної безпеки, який проходить в усіх навчальних закладах Менщини.

Наші легкоатлети стали призерами

З 4 по 6 травня відбулася першість Чернігівської області з легкої атлетики серед юніорів та юнаків 1987 р. н. і молодше. Команда нашого району стала переможцем змагань у II групі і була нагороджена Почесною грамотою управління з питань фізичної культури і спорту облдержадміністрації.
Перемогу святкували і легкоатлети, які взяли участь у спартакіаді школярів.
Найкращі результати у вищезгаданих змаганнях показали Юлія Губенко, Юрій Микитенко, Інна Скляр, Юлія Дятлова, Дмитро Товстоп’ят, Світлана Васенко, Олександр Сидоренко.
12 – 13 травня у Чернігові у відкритій першості обласної ради СТ «Спартак» з легкої атлетики команда ДЮСШ «Колос» (тренер Н.П.Таратухіна) зайняла почесне III місце.

Футболісти

Розпочалися зональні ігри обласних змагань на призи клубу «Шкіряний м’яч». 25 квітня спортсмени молодшої групи (1993 р. н.) провели ігри у м. Семенівка, а 16 травня футболісти середньої (1992 р. н.) і старшої (1991 р. н.) вікових груп зустрілися із своїми суперниками відповідно у Новгороді-Сіверському та Сосниці.
На жаль, до півфіналу вийшли тільки футболісти старшої вікової групи. Ігри півфіналу відбудуться 23 травня у Замглаї Ріпкинського району.-
***
На початку травня в Мені на стадіоні «Колос» відбулися змагання з міні-футболу у трьох вікових групах серед юнаків, 1988 – 89, 1990 – 91 та 1992 – 93 р. н. Турнір проводився під егідою дитячого футбольного фестивалю «Даруймо радість дітям». У змаганнях взяли участь 84 юні футболісти. Переможцями в молодшій та старшій вікових групах стали команди районної гімназії, в середній групі Макошинська школа.
***
15 травня на стадіоні «Колос» відбулися змагання загальної першості обласної ради «Колос» з футболу серед ДЮСШ «Хто ти, майбутній олімпієць?» у двох вікових групах – молодшій (1992 – 93 р. н.), та середній (1990 – 1991 р. н.). У змаганнях взяли участь команди Черні-гівського району, Коропа, Сосниці, Мени. Перше місце в молодшій віковій групі зайняли юні футболісти Менської ДЮСШ «Колос». У середній віковій групі найкраще зіграли футболісти Коропської ДЮСШ «Колос». Переможці загальних змагань візьмуть участь у фінальних змаганнях, які відбудуться 30 травня у Бобровиці.

Фото Сергія ВЕЛІГОДСЬКОГО.





Буває

ЯК ПРОДАТИ СОБАЦЮРУ, АБО СОБАЧИЙ КРУГООБІГ

Сидить Тарасович під парадним входом своєї багатоповерхівки, люлькою димить. Біля нього в’ється невеличкий чорний кучерявий собачка, немов із телевізора знятий. Іде перехожий. Собачка – гав!
– Здоров, Тарасович.
– Здоров.
– Твій звір?
– Нібито мій.
– Як, нібито?
– А він усім друг, тільки що в мене в квартирі ночує.
– Мені б такого у дворі треба. Курей не чіпає?
– Ні, оно ж ходять. Бачиш?
– Так продай.
– Купи.
– Скільки?
– Пляшка.
– Гаразд.
Потяг дядько собачку на мотузці. Той тільки підскакує та викрутаси дикі витинає – вік нашийника не бачив.
...Сидить Тарасович на лавочці, люльку курить. Сусіди на обід ідуть.
– А де це ваш вірний друг подівся? – питають.
– Продав.
– Як?
– А отак.
– Ну?!
– Гну...
Поговорили.
Аж гульк, із-за рогу собачка витанцьовує.
– Ну, собацюро, живой? – гладить його ніжно Тарасович. Аж тут сусіди з обіду йдуть.
– О, знайшовся, ліпший друг, а то «продав» та «продав».
– Собаки не ми, не продаються.
Але десь за годинку новоспечений хазяїн явився. Собачка ж, забачивши його, шась під гараж.
– Віддай собачку, я ж у тебе її купив, – дядько з короткими.
– Забирай, – байдуже пихнув люлькою старий.
– Так вимани його з-під гаража.
– Могорич.
– Гаразд, – скрипнув зубами дядько.
Повертюхався собачка на мотузці знову.
Вечоріє. Сидить Тарасович на лавочці, люлькою димить. Щось воєнне під ніс мугикає. Ідуть сусіди з роботи.
– Де це знов дружбан ваш вірний?
– Продав.
– Що, ізнов?
– Ага.
Коли це із-за рогу, гульк, собачка підстрибом летить.
Погладив його старий й каже:
– Ну, собацюро, пішли ночувати. На сьогодні досить. Завтра ще попрацюємо.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.