Тиждень

ЗЕМЛЯ

Вона покликала нас, як завжди, у ці весняні дні. Вона наша годувальниця. Але скільки її тепер не затребуваної. Про закинуті розлогі поля годі й говорити. Городи люди полишають. Хто свого часу нахапався тих дармових соток (не про паї мова), нині з легкістю від них відмовляються. Не вигідно. Не в ціні картопелька. Порівняймо: колись кілограм її коштував 9 – 12 копійок (20 копійок було за велике щастя), а буханець хліба 13 – 15 копійок. Нині хліб коштує від гривні до двох, а кілограм картоплі 35 копійок. І більше зась. Таке враження, ніби діє тіньовий чи підпільний картопляний синдикат, який і стримує ціну. Кажуть, десь була промайнула машина по 40 копійок, так люди за нею слідом бігали. Але й це ж не ціна. Лишають люди землю. А наші діди і прадіди за неї билися.
Земля ж знай собі крутиться, і сонце сьогодні зійшло о 5.34. Захід о 20.17. А в пологовому відділенні центральної райлікарні народилося четверо немовлят: два хлопчики і дві дівчинки.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.





Поважні гості

ПОСЛА КОРЕЇ НАЙБІЛЬШЕ ВРАЗИЛИ БЕРЕЗНЯНСЬКІ ПРОСТОРИ ТА УКРАЇНСЬКА ГОСТИННІСТЬ

Минулого понеділка у Березні побував посол Республіки Корея в Україні Лі Сонг Джу зі своєю дружиною. Організував поїздку народний депутат України Олег Петров. А її метою було ознайомлення з Чернігівським регіоном для налагодження співпраці у наданні гуманітарної допомоги. Пана посла у Березні вітали співробітник апарату Верховної Ради України В.Г.Олійниченко, заступник голови райдержадміністрації В.У. Василенко, директор ТОВ „Березнянський” М.М.Ємець, селищний голова Березни А.Т.Прядко, помічник-консультант народного депутата України О.В.Петрова В.М.Пилипенко.

Коли делегація приїхала на поле, де ТОВ "Березнянський" саджає картоплю, посол Кореї був просто вражений величезною плантацією орної землі. Для жителів маленької Кореї, де ґрунти не такі родючі як в Україні і кожен клаптик землі цінується на вагу золота, наші поля здаються безкрайніми. Лі Сонг Джу впевнений, що країна з таким багатством має чудові перспективи. Пан посол зацікавлено розпитував про технологію вирощування картоплі, порівнював її з корейською і навіть попросив на згадку березнянську картоплину. Детально про картоплярську галузь гостям розповів керівник ТОВ "Березнянський" М.М.Ємець.
У посла Республіки Корея та його чарівної дружини було багато приводів для здивування. На фермі по вирощуванню страусів вони з непідробною цікавістю розглядали екзотичних птахів. Лі Сонг Джу одразу поцікавився, навіщо на півночі України вирощувати страусів? Михайло Маркович Ємець відповів, що справа ця перспективна і рентабельна, саме тому господарство і займається нею.
Найкращі враження у гостей залишилися і після відвідання місцевого музею ім. Г.Верьовки. Зачаровано слухали вони українські пісні народного хору ТОВ "Березнянський", музичні номери лауреата обласного конкурсу баяністів Миколи Демиденка, дуету бандуристів у складі Наталії Лагунець та Олени Сесь, наймолодшого учасника концерту Максима Саченка.
Здивував гостей і обід на їхню честь. Після чергової зміни страв пан посол обережно поцікавився, чи завжди українці так багато їдять? На що отримав відповідь: гостей в Україні зустрічають зі щирою душею і щедрим столом. До речі, корейці знайшли багато спільного в національних кухнях своєї батьківщини і України. А особливо сподобався, звичайно ж, наш борщ.
Посол Республіки Корея Лі Сонг Джу разом з народним депутатом України Олегом Петровим під час дводенної поїздки Чернігівщиною побував у обласному центрі, де зустрівся з керівництвом області та Чернігова, у Корюківському, Новгород-Сіверському та Коропському районах.

ОЛЕКСАНДР НАЗАРЕНКО.

На знімку: посол Республіки Корея в Україні Лі Сонг Джу зі своєю дружиною знайомляться з вирощуванням страусів у ТОВ «Березнянський». Фото Івана ШУЛЬГИ.





Резонанс

НА ДОРОЗІ БЕРЕЗНА – БІГАЧ ЗРОБЛЯТЬ ПОТОЧНИЙ РЕМОНТ

„Наше слово” отримало відповідь на одну зі своїх критичних публікацій. Начальник Служби автомобільних доріг у Чернігівській області О. І. Харченко повідомляє:

– Стаття у газеті „Наше слово” від 27 березня 2004 року „З Бігача до Березни – „одинадцятим номером” розглянута в Службі автомобільних доріг у Чернігівській області.
У зв’язку з недостатнім фінансуванням дорожніх робіт не виконуються міжремонтні терміни їх проведення. Характер руйнувань на дорозі такий, що на деяких ділянках необхідне проведення капітального ремонту, орієнтовна вартість складає близько 5,5 мільйона гривень.
На 2004 рік розпорядженням голови облдержадміністрації від 6 лютого цього року №46 на ремонт шляхової мережі Менського району виділяється 148,7 тисячі гривень.
Враховуючи викладене, на даній ділянці дороги можливе тільки проведення поточного ремонту з мінімальними обсягами робіт у межах виділених помісячних асигнувань. Службою автомобільних доріг у Чернігівській області зобов’язано ДП „Чернігівський облавтодор” провести необхідні ремонтні роботи за рахунок поточного ремонту автодороги для забезпечення проїзду по ній.





Знай наших!

РАДИ ЧЕРНІГІВЩИНИ ОЗНАЙОМИЛИСЯ З ПІДПРИЄМНИЦТВОМ МЕНЩИНИ

23 квітня у Менському районі було проведено загальні збори обласної Асоціації «Ради Чернігівщини». Очолював збори керівник цієї Асоціації, голова обласної ради В.О.Ковальов.

Спершу учасники зібрання оглянули у районній раді кімнату місцевого самоврядування. А потім відвідали салон "Таіс", що в центрі Мени, приватного підприємця Т.О.Ісакової. Тетяна Олексіївна розповіла про роботу свого підприємства.
Було що подивитися і на приватному підприємстві по випуску поліграфічної продукції "Домінант". Його директор Віктор Борисович Скиба розповів про становлення свого підприємства, зокрема, наголосивши, що все обладнання діставав по всіх світах і майже все воно неймовірними зусиллями реставроване. Однак, незважаючи на це, вся друкована продукція має вражаючу якість. До речі, книга наших місцевих авторів Д.П. Калібаби і, на жаль, нині покійного В.С.Соляника "Наша рідна Меншина" теж видрукувана тут, у "Домінанті".
У салоні ритуальних послуг приватного підприємця Бориса Дмитровича Ісакова всі переважно мовчали. Дехто, зайшовши, тут же виходив, а дехто і зовсім не заходив. Похмура картина, що й казати. Однак колективна думка була одностайна: потрібна справа і треба, щоб таке було в кожному районі.
А через хвилину стало всім веселіше - поруч, у приміщенні колишнього райпобуткомбінату облаштувалася приватна хлібопекарня селянсько-фермерського господарства Володимира Порфировича Дорошенка. Хліб, булочки, всілякі інші кренделі з молоком або солодкою водою куштували всі охоче.
Менське ЗАТ "Сівер" зустріло нас серйозним розмахом виробництва й ідеальним порядком на території: квіти, клумби, невисокі пофарбовані візерунчасті парканчики. Директор підприємства Анатолій Васильович Федорущенко ледь устигав відповідати на запитання.
Про ТОВ "Нептун" писано й переписано. Однак враження на гостей це підприємство вже вкотре справило неабияке.
Лікувальний комплекс "Синапс": аптека, терапевтичний і офтальмологічний кабінет. За словами приватного підприємця, терапевта за фахом, Анатолія Олександровича Литвака, минулого року їхній заклад, зокрема, терапевтичний і офтальмологічний кабінети прийняли до п'яти тисяч чоловік, а аптеку відвідало приблизно 75 тисяч людей. На запитання гостей щодо проблем, Анатолій Олександрович виокремив головну: проплата кредитів. Гасити борги дуже важко. Адже брали приміщення у міського споживтовариства в оренду на 10 років, відремонтували його і раптом у терміновому порядку довелося все це викуповувати. Генеральний директор Фонду підтримки підприємництва Володимир Михайлович Качаєв пообіцяв своє сприяння і підтримку у вирішенні цього питання.
***
На базі санаторію "Остреч" відбулася пленарна частина зборів, де підсумки підбив голова обласної ради В.О.Ковальов.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Делегація – в «Остречі». Фото Івана ШУЛЬГИ.





Пізнання

У ГОРОДИЩІ ДІЄ ВІДДІЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ШКОЛИ

На початку червня 2002 року почалися заняття городищенського відділення Європейської дитячої школи симпозіуму добровільних асоціацій (ДСМ/ESVA).

Літній семінар промайнув дуже швидко. Заняття проходили цікаво, напружено і весело. Діти із задоволенням вчили англійські вірші і пісні, ази побутового спілкування.
За традицією Європейської дитячої школи перша європейська країна для ознайомлення - Фінляндія. Чому? Це - своєрідна данина вдячності цій країні, де у жовтні 1996 року відбувся Європейський симпозіум добровільних асоціацій, котрий став своєрідною межею відліку в міжнародній діяльності.
Міні-тренінги з сучасної етики і культури, котрі проводив координатор Ярослав, були цікавими і корисними. Відбувалися заняття із новітніх комп'ютерних технологій з використанням ноутбуку: діти мали можливість на практиці познайомитися з найпростішими комп'ютерними програмами.
У школі було організовано виставку робіт фінського художника-любителя Лунделя, представника шведської меншості.
На свято Івана Купала Городище відвідав фін Аксені Каянто, котрий живе у Хельсінкі. Йому сподобалось у селі. Біля купальського вогнища зібралися всі координатори-волонтери Європейської дитячої школи і багато жителів села. Аксені грав на гітарі і співав українські і російські пісні, вчив дітей національному фінському танцю.
Городище - перше українське село, яке відвідав Аксені Каянто, перебуваючи у нашій державі як практикант посольства Республіки Фінляндії. Він нічим не відрізнявся поміж інших гостей: разом з координаторами-волонтерами і членами президентської ради Європейської дитячої школи подолав пішки чотири кілометри, аби дістатися до траси, "голосував", щоб виїхати до Чернігова, жартував і майже нічому не дивувався.
У Городищі з дітьми проводили заняття вісім координаторів-волонтерів. Уроки були в класі, умебльованому Європейською дитячою школою. До речі, цей клас зареєстровано Міжнародним Європейським симпозіумом добровільних асоціацій. Він же забезпечує дітей книгами і методичними матеріалами. Персональну відповідальність за процес навчання несе президент ДСМ/ESVA Лін-на Михайлівна Куц. До речі, її батько - уродженець Городища.
Девіз Європейської дитячої школи: "Перш за все, ми живемо на Землі і ми - земляни. Ми живемо в Європі і ми - європейці. Ми живемо в Україні і ми - українці, котрі є частиною людства Землі".

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Глибинка

ІМЕНИНИ СЕЛА, ДЕ НІКОЛИ НЕ БУЛО КЛАДОВИЩА

Перше Травня належить до Миколаївської сільської ради і проживає в ньому трохи більше півсотні чоловік. Офіційно на карті району цього населеного пункту нема – кілька років тому його об’єднали з сусідньою Греблею. Однак між людьми того укрупнення не відчувається: є Перше Травня і є Гребля.

Дорога життя

Так першотравневці іменують асфальтівку, яка проходить їхнім селом. По ній у понеділок, середу і четвер приїздять у село приватні підприємці зі своїм товаром. Тричі на день з Першого Травня можна виїхати в Чернігів, заплативши за квиток 2 грн. 50 коп. А от до райцентру дістатися автобусом можна тільки у вівторок.
У Першому Травні живуть переважно пенсіонери. Є п'ять молодих сімей, автобус сільгоспкооперативу "Миколаївський" підвозить шістьох учнів цього села до школи.
Продавці у сільському магазині чомусь довго не затримуються: то заміж виходять, то іншу роботу знаходять. Зараз, приміром, у ньому працює Олена Василівна Власенко. Щодня велосипедом добирається з Гусавки.
- Родом я з Першого Травня. Тут живе моя мама, всіх людей добре знаю. Якби це була не моя батьківщина - нізащо б не погодилася з Гусавки сюди їздити. А так земляків шкода. Товари у магазин завозять через день, є все - від голки до господарських речей. Можна і замовлення зробити на меблі чи телевізор.
Валентина Панасівна Бура працює медиком у селі давно. Обслуговує і жителів сусідніх Греблі, Подина, Мурівки, Домниці... До неї за кваліфікованою допомогою чи порадою приїздять люди навіть з Березни і Ленінівки.

Грані буття

Цього року у Першому Травні не народилося жодного дитинчати, а покинули цей світ двоє.
Михайло Костюченко прибув у це село здалеку, жив сам у хаті, яку виділило йому місцеве господарство. Та захворів чоловік. Односельці потурбувались, аби його відправити до лікарні у Березну. Але не одужав, помер. Ховали його усім селом, пом'янули. І за могилкою доглядають - ось перед Великоднем хреста пофарбували.
До речі, кладовища у Першому Травні нема і ніколи не було. Усіх небіжчиків хоронять у сусідній Греблі.
На літо у селі людніше стає - з'їжджаються онуки до своїх бабусь і дідусів. Є і клуб у Першому Травні, в якому колись і кіно крутили, і в доміно грали. З часом будівля занехаялась, хтось повибивав шибки у вікнах... Минулого літа молодь, понишпоривши по звалищах, назбирала металобрухту, здала. За вторговані гроші купили скла, крейди. Посклили вікна, викосили бур'яни, побілили всередині. З дому хтось приносить магнітофон - так і відпочивають. Двері в клуб ніколи не замикаються - можна зайти і серед дня, і серед ночі, красти в ньому, окрім стола та стільців, нічого. У клубі продають свій товар заїжджі комерсанти - і дощ на голову не капає, і пилюка не летить на продукти.
Минулих вихідних у Першому Травні було весілля - одружувалась Оленка Малюк зі своїм судженим Сергієм. На весілля родичів гукали не по телефону і не поштовою листівкою. Запрягли кобилу Глорію, найняли кучера, дугу прикрасили квітами і кольоровими стрічками. Оленка і її дві дружки вбралися в національні костюми, взяли з собою нареченого і поїхали на весілля кликати родичів у Лазарівку, Дмитрівку, Миколаївку...
Першотравневці уже і забули, коли востаннє у селі грала весільна гармошка і бубон вибивав. Ця пара, на жаль, не збирається залишатися тут. Поїдуть на батьківщину Сергія - на Херсонщину.
Виглядає мати сина
Марія Іларіонівна Дмитренко - чи не найстаріша жителька Першого Травня.
- Топчу ряст на цій землі уже 76 весну, - розказує. - На своєму віку усього надивилась, різне довелося пережити. А що вже наробилась! І косила, і орала. Та найдовше я працювала біля качок - ціла ферма їх була у нашому селі.
Діти Марії Іларіонівни випурхнули з батьківського дому, але не забувають, часто приїздять.
- Ходжу з двома палицями, ніякого діла не здужаю робити, - бідкається бабуся. - Торік серед літа впала, ногу зламала, то і город на город не був схожий. Син дровами забезпечує, а так би замерзла давно. Хату велику маю, спробуй таку обігріти. Оце вийшла і сіла на лавочку, дочекалася автобуса з Чернігова. Думала, що син чи дочка приїдуть, аж ні, нема нікого.
М.І.Дмитренко пам'ятає і війну, і відбудову.
- Це тепер іменують наше село Першим Травня, а колись воно звалося Рубановим хутором. Чого так - не знаю. Коли звільняли наше село, то навіть у військових на їх карті було так написано - Рубанів хутір.
Кілометрів за п'ять від села знаходиться Домницька в'язниця. Ув'язнені працюють на тракторному стані місцевого господарства, часто заходять і в Перше Травня.
- Не боїмося ми їх, - каже Марія Іларіонівна. - У цій тюрмі сидять ті, що стали на шлях виправлення. Вони таким, як оце я, допомагають. Грошей не беруть, а від продуктів не відмовляються. Ввічливі такі, вітаються з усіма. Що ж, у кожного своя доля, їм ось таке судилося пережити.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: Оленка Малюк виходить заміж. Фото автора.





Доля

ЄФРОСИНІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА, ПОХОРОНИВШИ ДВОХ СИНІВ, ПОБОРОЛА ГОРЕ РУКОТВОРНОЮ КРАСОЮ

...Шорсткими, натрудженими за вік долонями, в котрі навічно вп’ялися горбики сухих мозолів, витирає сльози. «І де вони беруться? – дивується, дивлячись на мене ясними голубими очима. –Думала, що всі виплакала. А вони ще й досі печуть не лише обличчя, а й серце”.

По тижню жила на фермі
Проня не шукала легкого хліба. Та й де його було знайти сільській дівчині у тій Блистові? Серед дітей у сім'ї вона була найстаршою, отож рано привчилася і до хатньої, і до городньої роботи. Хату прикрашала власноруч вишиваними рушниками - ще навчаючись у четвертому класі, першого вишила.
- Пригадую, побачила у сусідки красу на стіні і собі взялася, - розказує Єфросинія Олександрівна Сидоренко. - Вишила. І такий вдався, що мої однолітки зі своїми матерями дивитися приходили. Відтоді почали батьки мені різнокольорову заполоч на базарі купувати.
У 18 років Проня стала до колгоспних свиней. На той час механізації у свинарниках не було ніякої, тож під кінець дня не чула ні рук, ні ніг.
- Гній від свиней на собі виносила, і корми верейками та мішками попоносила. А взимку станки, де були свиноматки, замерзали, то поки відіб'ю, уже і сил не ставало щось іще робити. Але ж треба було. Мою сумлінність помітили і завфермою, і голова колгоспу, тож приставили мене до свиноматок. Як починалися опороси, повірте, по тижню і більше жила на фермі, спала у соломі біля них по годині чи півтори. З дому принесуть щось перекусити - ото і все. Не роздягалась тижнями, умивалась тією водою, що корм свиням замішувала. Але молодий та дужий організм витримував усе. Зате тепер ось, дожилася, що без сліз та охання і води в хату не здужаю внести - викручує і руки, і ноги.
Щоб не дрімалось біля свиней, брала з собою вишивання. Хрестиком не подобалось їй гаптувати - морочливо, а гладдю - швидше, результати своєї роботи видиміші.
Подарунок від бабусі
- І де воно в мене взялося оте натхнення, бажання зробити річ своїми руками? - дивується бабуся Проня. - Прагнула, щоб і ліжко, і піч були застелені моїми ряднами - яскравими, широкими. Поділилася якось своєю мрією з бабусею, на нашому кутку вона жила. Я і ім'я її уже не пам'ятаю, а от прізвище вона мала Осипець. То ця жінка і подарувала мені кросна, - охоче розповідає Єфросинія Олександрівна. - Сновницю, гребінь, гребінку, днище - сам вдома зробив батько, прядку теж мали.
І відтоді Є.О.Сидоренко не полишає улюбленого заняття. Вийшовши заміж, народила п'ять синів і одну донечку. Хату широку і світлу збудували. Не забулися безсонні ночі біля дитячих колисок:
- Гойдаю ногою колиску з немовлям, а руки гаптують черговий рушник чи наволочку. Чоловік, нині покійний, бурчав завжди, що не жалію себе, не сплю, як люди всі, а тільки з нитками та голкою вожусь, - розповідає Єфросинія Олександрівна.
З-під рук її вийшов і вишиваний килим. Квіти, орнамент сама придумала - дала волю фантазії. Вишила гладдю - яскравого і надзвичайно гарного, вся вулиця приходила дивитися. Одні захоплено коментували, а інші брали олівець і швиденько перемальовували узор.
Одна біда з двома крильми
- Ніколи в житті мені не доводилося в літаку літати, - не стримує сліз жінка. - А то отримала сумну-пресумну звістку: в автомобільній катастрофі в Амурській області загинув мій син. Поїздом їхати - не діло. Зібралася на сумну раду вся рідня і вирі-шили з Москви летіти. Дванадцять годин у повітрі була. Думала про себе, що знесуть мене мертву з того літака та й поховають разом із сином. Так лячно було.
Після похорону одного сина постукала невдовзі знову біда: під колеса трактора потрапив ще один її син, якому було лише сімнадцять років, жив з ненькою в одній хаті, працював у колгоспі.
- У мене, мабуть, серце синтетичне, - сумно каже. - Як воно боліло, як плакало, як гупало в грудях, а вискочити не ладне було. Це таке горе було для мене, що світ враз зчорнів. Я не орієнтувалася де ніч, а де світанок. Не впізнавала людей, забувала з ними вітатися. Перед очима, як марево, стояли дві труни з моїми синочками.
І Єфросинія Олександрівна втягла кросна в хату, поставила сновницю... Подалася в Чернігів рейсовим автобусом на базар, де на всі гроші, які в неї були, накупила ниток, пряжі. Їй не треба було розказувати, що з цим добром слід робити. Так у щоденній ткацький суєті забувався душевний біль.
І невісткам, і дочці
Нині Єфросинії Олександрівні 65. Та кросен, прядки не подарувала ще нікому. Ось тільки перед Великоднем кросна з хати винесла.
Одягне окуляри - длубається у вишиванні. Подарувала свої рушники усім родичам, яких тільки має. Домоткані і вишивані рушники, яскраві наволочки є у рідні у Києві і Тюмені, Москві і Чернігові, на Амурі і в Блистові. Та найбільше рукотворних виробів передала єдиній доньці, яка живе у Стольному. І килим той вишиваний у неї.
У Єфросинії Олександрівни десятеро онуків. Є серед них і дорослі, скоро уже своїми сім'ями обзаведуться. І дуже вона хоче, щоб у кожного з них була на згадку про неї вишита річ.
- Я ж не вічна, - каже. - Глянуть колись на серветку і бабу Проню згадають. Дуже мені не хочеться назавжди зникнути з їхньої пам'яті. Отож і зараз вишиваю, коли час є, аби було що усім роздаровувати, і щоб діти і онуки свій рід не забували.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: Є.О.Сидоренко за роботою. Фото автора.





Лідер

ГОЛОВА УЧНІВСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ЗАВЖДИ ДОСЯГАЄ СВОЄЇ МЕТИ

Вікторія Бушак - випускниця Лісківської школи. І вже зараз директор названого навчального закладу В.А.Михайленко занепокоєна:
- Не уявляю, як наша школа буде без цієї дівчини. Вікторія організовує шкільне дозвілля на високому рівні, редагує загальношкільну газету "Учнівського парламенту дзвін" і очолює цей парламент. Відмінниця, спортсменка, а кращої танцюристки і співачки годі й шукати у Лісках.
Вікторія - цікава і розумна співбесідниця. Розповіла, що після закінчення школи дуже б їй хотілося навчатися у ліцеї для обдарованих дітей при Чернігівському педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка. А якщо вже не поталанить, тоді продовжуватиме навчання у районній гімназії.
Дівчині легко даються всі шкільні предмети. Любить географію, знається в історії, пише вірші, а задачі розв'язує - ніби соняшник лузає. І хоче у майбутньому вступити на фізико-математичний факультет вузу.
Організація вечорів відпочинку, зустрічей з цікавими людьми, клубу веселих і кмітливих - все це справа рук і розуму Вікторії Бушак. Відпочивала вона в Криму, в Полтаві, "Остречі" і додому поверталася з блокнотом, повним записів розробок сценаріїв масових заходів, які проводились для дітвори у здравницях.
- Я і там не була спостерігачем усього, що для нас організовували, а брала активну участь і у вечорах, і у концертах, - каже дівчина. - Багато чого запозиченого на відпочинку запровадила у своїй школі.
Вікторія гарно співає. Виконує ліричні і народні пісні. Вона - учасник районних пісенних конкурсів і фестивалів.
- Та останнім часом усе складніше на них потрапити, - журиться Вікторія, - бо записати фонограму надто дорого коштує, а під баян тепер ніхто майже не співає.
Невисоку на зріст, енергійну і емоційну дівчину у школі люблять і поважають усі: і вчителі, і учні. Її слухають, з нею радяться.
- Маю трьох помічниць-семикласниць Олесю Чуб, Оксану Гайову і Юлю Холяву. Вони, я в цьому впевнена, продовжуватимуть мою справу, як я залишу школу.
Вікторія може і до вечора засидітись у школі над випуском чергового номера стінгазети чи над розробкою нового сценарію. Її прагнення самоутвердитись всіляко підтримують не лише учителі, а й батьки. Скільки періодики вони передплачують для донечки!
- Іноді трапляється таке, що у якомусь новому, незвичному для нашої школи починанні мені бракує помічників. Варюсь, як кажуть, у власному соку. Переступаю через поганий настрій, наказую собі довести задумане до кінця - і все стає на свої місця. Отже, досягаю мети. І цього принципу дотримуватимусь і надалі, - запевнила Вікторія.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: Вікторія Бушак. Фото автора.





Добра новина

НЕМОВЛЯТА ОТРИМУЮТЬ ПЕРШІ У СВОЄМУ ЖИТТІ ПОДАРУНКИ

З нагоди Міжнародного дня сім'ї та Дня матері, що святкуються в травні, райдержадміністрацією та районним центром соціальних служб для молоді започатковано акцію "Наше малятко".
Заступник голови РДА з гуманітарної сфери Г.М.Ларченко, начальник відділу з питань сім'ї та молоді райдержадміністрації Т.О.Руденко та директор РЦССМ Т.О.Дмитренко відвідали пологове та дитяче відділення центральної райлікарні. Молодим мамам були подаровані перші кофтинки для малюків. Такі ж подарунки отримають новонароджені, що побачать світ у травні. А лічити перші хвилини життя своїх немовлят мами зможуть за новим годинником, якого, до речі, в пологовому залі до цього часу не було.
У пологовому відділенні не вистачає пелюшок. Адже не кожна жінка встигає зібрати належні речі заздалегідь, або ж взагалі пологи застають її далеко від домівки. Малюк зазвичай потребує на добу 60 (!) сухих пелюшок. Отож у відділенні має бути близько 500 штук щодня.
А для дитячого відділення вкрай необхідні хоча б ліжечка. Адже часто діти перебувають у лікарні без батьків. Їм необхідні ліжка з бильцями.
Отже, акція уваги і допомоги немовлятам і діткам триває. Закликаємо всіх небайдужих менян, керівників установ, підприємців приєднатися до наших перших благодійних кроків і допомогти створити в пологовому та дитячому відділеннях атмосферу затишку і турботи.

ЦЕНТР СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ.





Конкурс

«МІЙ КЕРІВНИК – КРАЩИЙ!»

Кожен з нас хоче працювати в хороших умовах, отримувати гідну заробітну плату, бути впевненим у завтрашньому дні. Всі ці блага можливі, коли на підприємстві є справжній лідер, цілеспрямований, з блискучими організаторськими здібностями, здатний вести за собою весь колектив працівників.

Якщо ваш керівник заслуговує звання Кращого, ви маєте унікальну можливість надати йому це звання завдяки акції газети «Все про бухгалтерський облік» «Мій керівник – кращий!».
Щоб віддати свій голос за обраного кандидата, напишіть на аркуші паперу ПІБ керівника, його посаду, найменування і повну поштову адресу під-приємства, телефон/факс; ПІБ, посаду, адресу та контактний телефон того, хто голосує; якості керівника, за які його обрали для участі в акції, та надішліть цю інформацію або за тел./факсом (044) 456-38-57 (цілодобово), або на поштову адресу редакції: 03055, м.Київ-55, а/с 12, редакція газети «Все про бухгалтерський облік» (з позначкою «Керівник»), або електронною поштою: kerivnyk@niko.kiev.ua.
Усі претенденти на звання «Кращий керівник» одержать дипломи учасників, а по 20 переможців у 25 областях України, містах Києві та Севастополі будуть нагороджені дипломами переможців, подарунками.
Три переможці фіналу одержать іменні дипломи та головні подарунки:
1-й – портативний комп’ютер* (ноутбук);
2-й – комплект для активного відпочинку* (двомісний човен, намет, матрац, 2 спальних мішки, мангал);
3-й – відпочинок на двох у Єгипті (період відпочинку – вересень).
Серед тих, хто голосував за того чи іншого кандидата, у прямому ефірі буде визначено власника відеокамери*. Акція «Мій керівник – кращий!» триває з 2 квітня 2004 року по 15 червня 2004 року.
Докладні умови акції шукайте в №№ 32, 35, 38 газети «Все про бухгалтерський облік», яку можна знайти у податковій інспекції, бібліотеках вузів, де є спеціаль-ність «Облік та аудит», або через поштові від-ділення дізнайтеся, хто із знайомих бухгалтерів передплачує газету «Все про бухгалтерський облік», та зверніться до них.
Віддайте свій голос за керівника, гідного звання Кращого в акції газети «Все про бухгалтерський облік» «Мій керівник – кращий», й отримайте можливість виграти відеокамеру. Хай щастить!
* Мається на увазі можливість придбання за спеціальним акційним тарифом – 1 грн.