Тиждень

ЩОБ ТЕПЛО І В ДУШАХ, І У ПРИРОДІ

То правду люди кажуть, що нічого не дається нам так дешево і не цінується так дорого, як увага. У цьому життєвому афоризмі мали нагоду пересвідчитися минулого понеділка ветерани Великої Вітчизняної війни і солдатські вдови Бігача.
У цьому найвіддаленішому і найбіднішому селі зуміли зігріти душі стареньким. Члени виконкому і аматори місцевого Будинку культури на чолі з головою територіальної громади Валентиною Михайлівною Коробко на День захисника Вітчизни з піснями, музикою і солодкими гостинцями пішли від хати до хати. Співали для ветеранів і солдатських вдів пісні воєнних літ, бажали довголіття і міцного здоров’я.
А що таким людям ще треба? І не тільки їм? Добре слово, щира турбота і увага є найкращими ліками для зболеної чи самотньої душі. Пам’ятаймо про це.
На порозі – весна. З теплом й турботами. Оживає природа, незабаром покличе до себе земля. Сонце заявило про народження сьогоднішнього суботнього дня о 6 год. 46 хв. Сховається за обрій о 17 год. 37 хв. А на світ у Мені за минулий тиждень з’явилася лише одна дівчинка.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Господар

ГОЛОВА СК “АВАНГАРД” ВОЛОДИМИР ПРИЩЕПА ВВАЖАЄ НАЙБІЛЬШИМ НАДБАННЯМ СВІЙ КОЛЕКТИВ

З Володимиром Федоровичем приємно спілкуватися: ерудований, ввічливий, уміє слухати співрозмовника і зі знанням справи, впевнено і лаконічно розповідає про сільгоспкооператив, який очолює ось уже чотири роки. До обрання керівником подолав службові щабелі профе-сійного зростання – від механіка з трудомістких процесів до інженера-механіка. Навчався у Ладижинському сільськогосподарському технікумі, потім, після служби в армії, в Українській сільгоспакадемії. За призначенням потрапив на роботу в колгосп ім. І.Д.Сидоренка (нині ск “Авангард”). Зараз це одне з найуспішніших господарств у районі.

Люди і земля

Народився В.Ф.Прищепа на Луганщині, а дитинство, юність минули у Бірківці, що в нашому районі. Йому не чужі сільські проблеми, знає, як плекається хліб і яка йому справжня ціна.
Головою ск Володимира Федоровича люди обрали чотири роки тому. На той час йому було 43. Перед тим, як дати згоду, довго думав, зважував. А тоді мовив до людей, що зібралися на збори, до спеціалістів:
– Якщо всі ви будете мені допомагати і словом і ділом, казатимете правду у вічі – спрацюємось. Якщо ж буде навпаки – нічого у нас не вийде.
Тепер В.Ф.Прищепа задоволений своїм колективом:
– Спеціалісти підібрались як один: відповідальні, добре знають свою справу. На кожного з них я можу покластися, як на себе. Ось був у відпустці, їздив у санаторій. Знав: у господарстві порядок, бо коли я відлучаюся у справах, трудівники і керівники виробничих підрозділів ще жодного разу не підвели.
А з такими людьми і працювати легко. І результати господарювання радують. Торік, наприклад, кожен з 120 гектарів картоплі дав 185 центнерів. Тисяча гектарів була під ранніми зерновими, 300 тонн зібрали кукурудзи. Через вимерзання довелося 300 гектарів пересівати, але в загальному зернові вродили непогано – майже по 25 центнерів з гектара.
Вся земля в “Авангарді” обробляється. Сільгоспкооператив узяв в оренду 250 гектарів у Дягові – люди здали свої земельні наділи. Ще 120 гектарів “позичили” у сусідньому ск “Лан”, півсотню гектарів обробляють у волосківського фермера. З усіма орендодавцями ск “Авангард” розрахувався. І зі своїми 390 пайовиками, які віддали в оренду свої земельні частки, теж.
Сіють у господарстві овес, ячмінь, ярі зернові… На рік нинішній заклали ще з осені добрий хлібний фундамент – запорали 600-гектарний озимий клин.
Усі 220 членів ск мають гарантовану роботу, а, значить, і стабільну зарплату. Боргу людям нема ні копійки. Крім того, на весняно-осінній період в “Авангард” приїздить майже 300 чоловік заробітчан, в основному, з Донбасу. Є їм і гуртожиток, і гарячі обіди, і зарплата.

Новобудови, покупки і молоко

Торік Володимир Федорович організував у ск 15 нових робочих місць. А руки у господарстві є де докласти. Минулого року, наприклад, побудували ангар, перекрили два сараї, два сінні склади. А ще – обгородили господарський двір залізобетонними плитами – щоб міцно і надійно.
Поповнюється у господарстві і машинно-тракторний парк. Минулоріч з’явилися трактор ХТЗ-170, універсальна сівалка, придбали і старенького КІРовця, відремонтували. На точку безвідмовно працює зернонавантажувач. На черзі – покупка МТЗ-80.
Техніку в господарстві бережуть. Автобус, приміром, ніби вчора з конвеєра зійшов, але ж йому вже літ та й літ. Ремонтують його, як і всю іншу техніку, своєчасно. Тому і на ходу вона завжди. Скажімо, треба хворого доставити до районної чи обласної лікарні – без проблем, ще й платити члену ск за цю послугу не треба.
– Коли я приймав господарство, – каже Володимир Федорович, – воно було збитковим. І в мене в душі поселився на той час такий собі холодок: а чи виведу я його у прибуткове?
Зараз В.Ф.Прищепі є чим хвалитись. Бо зроблено багато, планує досягти ще більшого.
– Виробництво молока і м’яса є прибутковою справою. Маємо близько двох тисяч голів худоби, 550 з них – дійна череда. У минулому році надій на корову був три тисячі кілограмів, – не приховує радості голова. – Поголів’я худоби будемо нарощувати. Уже сьогодні нам на ферму треба доярки, телятниці, але на роботу приймаємо людей чесних, надійних, не байдужих до проблем сільгоспкооперативу. Випадкових вираховуємо дуже швидко і ще швидше від них звільняємось.

Справжній депутат

Володимир Федорович – депутат районної ради. І він не просто пишається відповідним посвідченням, а ділом, турботою про своїх виборців підкріплює їх довіру до себе. Не без участі В.Ф.Прищепи обгороджено міське кладовище у районі Піщанівки. Новий добротний паркан минулого літа зробили і для школи імені Т.Г.Шевченка. До речі, ск “Авангард” постійно турбується про цей навчальний заклад: постачає до шкільної їдальні продукти харчування, виступає спонсором масових заходів, до новорічних свят діти отримують від “Авангарду” подарунки. І не тільки про цю школу і її учнів болить душа у Володимира Федоровича. Плідно він працює з дитячою музичною школою, районною гімназією.
Через річку Мена збудовано капітальний перехідний місток – половину коштів для цього виділив ск “Авангард”, решту – міськрада. Ремонт доріг по місту, розчищення їх від снігу – і цим займається голова “Авангарду”.
Володимир Федорович постійно турбується про хворих центральної райлікарні – постачає їм картоплю, овочі. А наприкінці минулого року В.Ф.Прищепу обласне управління внутрішніх справ нагородило іменним годинником – за розуміння, сприяння і допомогу у забезпеченні продуктами харчування відомчого дитсадка.
Голова любить поратися біля бджіл. Він у захваті від надзвичайної працелюбності цих божих створінь. Мав у себе вдома невелику пасіку. Але довелося збути. Чому?
– Якби ж у доби було не 24 години…, – журиться Володимир Федорович. – Не вистачає мене ні на бджіл, ні на риболовлю, ні на читання детективів.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: голова сільгоспкооперативу «Авангард» Володимир Федорович ПРИЩЕПА. Фото Івана ШУЛЬГИ.





У прокуратурі району

ЗЛОЧИННА “ШІСТКА”

Торік у 14 населених пунктах району неповнолітніми та разом з дорослими скоєно 53 злочини. Найбільше їх зафіксовано у Мені – 28 (з них 16 скоїли брати з сусіднього Сосницького району). У Величківці і Макошине неповнолітніми скоєно по три злочини, у Стольному – чотири. До позбавлення волі (реально) засуджено десятьох дітей – такого на Менщині ще не було. До того ж, батько одного хлопця з райцентру і мати з Березни втягнули своїх дітей у злочини.

Ця розповідь про шістьох неповнолітніх із села Вільшане, що на Сосниччині, які, здебільшого, займалися крадіжками у нашому районі.
Майже всі вони – з неблагополучних сімей. Це – учні 9 та 11 класів, а один 15-річний хлопець до школи не ходить, має освіту за 4 класи. Декого з цих хлопців виховують тільки матері, або – тільки батьки. Отож діти проводять своє дозвілля як хочуть і з ким хочуть.
Хлопці крали автомобілі, катались на них, а потім або кидали, або розбирали і продавали запчастини. Знімали колеса з авто, теж збували. Убачать мотоцикл чужий – сідають і їдуть, куди очі бачать. Не цуралися красти магнітоли, касети з авто, велосипеди. “Чистили” магазини…
Діапазон злочинної діяльності хлопців не зациклювався рідним селом і Меною. “Брали” все, що погано лежить, стоїть у Чернігові, Величківці та інших населених пунктах.
Хлопцям довелося за все скоєне відповідати перед народним судом Менського району. Вину вони свою визнали повністю, розкаювалися, обіцяли ніколи чужого не брати.
Вирок суду: того, що скоїв 20 злочинів, позбавлено волі строком на п’ять років, ще двох (вони скоїли 11 крадіжок) засуджено до чотирьох років. Двом хлопцям дали можливість виправитись: одного засуджено до двох років умовно з іспитовим строком на один рік (цей скоїв два злочини), а іншого – до одного року умовно і такий же термін іспитового строку (брав участь у одному злочині). Ще одного неповнолітнього суд передав під нагляд матері.

ЛЮБОВ ЛИХОДІД.





Проблема

РАЙОНУ НЕОБХІДНИЙ ПРИТУЛОК ДЛЯ ОДИНОКИХ СТАРЕНЬКИХ. МОЖЛИВО, І НЕ ОДИН

Правду кажуть: “Старість – не радість”. Де вже радіти, якщо не здужається ні дров на зиму заготовити, ні відра води в хату внести. Добре, якщо діти чи онуки недалеко живуть, або добрих сусідів Бог послав. А якщо у бабусі, як мовиться, ні роду, ні племені? Таких людей, на велике їх щастя, обслуговують соціальні працівники – вони подбають про все, аби їм і не холодно було, і не голодно. 738 чоловік у райо-ні, у прямому значенні цього слова, моляться на сестер милосердя, які двері їх оселі відкривають і до столу кладуть свіжий буханець. Але ж соціальна служба обслуговує лише тих стареньких, котрі не прикуті до ліжка недугою, самі спроможні і через хату перейти, і вмитися. А як же доживати віку немічним, яким і хустку зав’язати – проблема, бо всі кісточки в руках-ногах ломить і в голові паморочиться?

…І згадка мохом поросла

Близько двох десятків років тому для одиноких і немічних у Блистові було відкрито Будинок ветерана. Нова добротна будівля у центрі села врятувала не одного дідуся і не одну бабусю від самоти. Жили в Блистові старенькі з Дубрівки, Ушні, Лісок, Киселівки та інших населених пунктів. Триразове гаряче харчування, медпункт поруч, щосуботи лазня – усе було для них. Доглядали за мешканцями Будинку дві жінки – добрі і лагідні вдачею. Вони прали білизну, натоплювали піч, аби старенькі могли погріти на черені свої кісточки. Як кому захочеться провідати свою кинуту хату і скуштувати яблучка з власного саду, запрягали колгоспного коня, садовили на підводу бабусю і везли.
Якщо ж котрась із бабусь покидала цей світ, хоронили її за всіма християнськими звичаями. І заняття знаходили собі у тім Будинку: городину для себе вирощували, квіти, курочок доглядали.
На жаль, життя розпорядилося так, що довелося закрити цей справді рятівний для стареньких заклад. Жили, утримувались вони там за рахунок власних пенсій. А ще, дякуючи благодійності тодішнього колгоспу імені Щорса – то картоплі давали, то молока, то дров. Але так довго тривати не могло, за все треба платити.

Зимувати у лікарню

За роки моєї роботи в редакції доводилось отримувати багато ли-стів з подяками лікарям. Надсилали їх, здебільшого, весною або влітку люди похилого віку і дякували людям у білих халатах Киселівської, Стольненської, Волосківської та інших дільничних лікарень. Коли я поцікавилась у головних лікарів названих медичних закладів діагнозом колишніх хворих, то почула у відповідь:
– Та не було у них ніякої хвороби. Старі, слабі, не здужають самотужки перезимувати, поборотися з холодом. Ото перебувають цей період у нас.
– Маємо і ми таких, – розповідає Наталія Іванівна Корнієнко – головний лікар Макошинської райсільлікарні №2. – В основному свої, сільські вони. І не безрідні. Приходять їх родичі провідувати, щось приносять. Буває, і благодійність проявляють – відро лікарні подарують чи пачку прального порошку. А є й такі, що приходять провідати з однією метою – видурити у бабусі пенсію. Якщо робимо зауваження, до совісті закликаємо – такого наслухаємося! Був у нас із Мени один дідок, хотів зиму пересидіти. Але направили ми його назад – обкрадав хворих, цупив і в медперсоналу все, що хотів.
Усі хворі у лікарні мають триразове гаряче харчування. Отримують його безкоштовно і ті, хто сховався у лікарню від холоду. Санітарки на їх прохання приносять за їхню пенсію з магазину чи базару ковбасу, сир чи консерву. Щоранку їх оглядають лікарі, якщо виникає потреба, дають пігулки, роблять ін’єкції. Безкоштовно.
Шестеро таких живе і в Стольненській дільничній лікарні – із Семенівки, Ушні, Киселівки, Городища, Стольного та Бірківки. Найстарша серед них – 90-річна бабуся з Киселівки. У синявського дідуся рік тому завалилася хата, то прийшов до лікарні перебути час, доки оформиться до будинку престарілих. Але щось там не вийшло, то прижився у Стольному.
– Всі вони потребують догляду, не можуть самостійно себе обслуговувати, – каже головний лікар Федір Григорович Корнієнко. – Усі ліки, харчі – за кошти лікарні. Родичі в них не бувають. Бабусі стверджують, що в них нікогісінько нема. І плачуть, що і поховати їх по-людськи нема кому. Але як тільки-но помирає старенька, відразу з’являються родичі, хату забирають, майно бабусі. І пенсії таким у лікарню не всі і не завжди передають. Хтось же їх забирає, можливо, і витрачає на свої потреби, а доглянути до смерті – нікому.
***
Наприкінці минулого року на районному рівні було порушено проблему організації притулку для одиноких стареньких. Базою для їх перебування визначили Стольненську дільничну лікарню. Складено проектно-кошторисну документацію на ремонт лікувального закладу. За підрахунками спеціалістів, для ремонту і відкриття соціального відділення треба близько 35 тисяч гривень.
Однак, як стверджують лікарі сільських медичних закладів, одного такого відділення на район буде недостатньо. Треба зробити подвірні обходи і виявити неспроможних до самостійного життя одиноких, старих, немічних. І не дати їм піти у вічність через голод, холод і людську байдужість.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Дитячий світ

ТАМ, ДЕ ПАНУЄ ОКОВИТА

До редакції нашої газети, а також до служби у справах неповнолітніх райдерж-адміністрації постійно телефонують батьки з Мени і Березни з проханням навести порядок на молодіжних дискотеках і заборонити у барах та кафе продавати спиртні напої неповнолітнім. Адже саме на грунті пияцтва діти йдуть на аморальні вчинки, злочини. Вони прогулюють уроки, крадуть, вчиняють бійки. Саме це спонукало начальника служби у справах неповнолітніх райдержадміністрації В.В.Казімірова, завідувача оргвідділу міської ради Р.М.Осєдач, автора цих рядків, а також правоохоронців, директорів шкіл та селищного голову Березни А.Т.Прядка зробити рейд по неблагополучних родинах і розважальних закладах.

Дитина у… дитини

Про багатодітну сім’ю Пригар із Мени наша газета писала неодноразово упродовж багатьох років. Благополуччя у ній як не було, так і нема. На щастя, майже всі діти виросли, випурхнули з батьківської хати і подалися у світ заробляти на свій кусень хліба. Тільки один 15-річний син залишився з мамою.
Пригара-старший потрапив за грати, а його дружина зламала ногу. Тож хлопець має робити всю домашню роботу. До школи не ходить. За віком він має навчатися у дев’ятому класі, а фактично закінчив тільки п’ять… Мама отримала травму місяць тому, але ж її син і не починав навчального року.
Не ходить до школи і семирічна дівчинка, яка разом з батьками і двома меншими братиками живе у Веселому. У цій хаті, окрім черствого кусеня хліба і трьох цибулин, нема нічого з продуктів. Діти часто залишаються без нагляду дорослих, найменшенький, півторарічний хлопчик обпік собі ручку… У медиків до батьків цієї родини претензії – у дітей нема щеплень. Але мама, демонстративно палячи цигарку, заявила, що в лікарню дітей вона не віддасть і до школи в Данилівку дочку водити-возити не збирається.
Мама 14-річної дівчини з Мени звернулася до районної влади з проханням надати їй матеріальну допомогу, оскільки треба забирати з пологового відділення її дочку з немовлям. Юна мама, звичайно ж, не має власних грошей на утримання себе і своєї дитини.
У домі, де живе уся сім’я, ніякого порядку і затишку: по кімнатах літає пір’я з розірваної подушки, холодна груба ось-ось розвалиться, на столі замість хліба – порожня пляшка з-під горілки і брудні чарки. Куди в таку оселю немовля?
Зінаїда Царик із Синявки – ніби рідня цій менській сім’ї. Її піврічна дитина знаходиться в лікарні з першого дня народження, бо вдома – ні ладу, ні порядку. Співмешканець Зіни пиячить, у сім’ї – бійки, сварки. Страждає їх семирічна дитина, яка живе з такими горе-батьками. Служба у справах неповнолітніх готує подання на позбавлення Зінаїди Царик батьківських прав.

Димова завіса

У центрі Березни – п’ять барів. Це добре, що є вибір, де провести час, посидіти за чашкою кави у колі друзів. На День святого Валентина в усіх розважальних закладах селища було людно. А ще шумно і туманно від цигаркового диму. В жодному кафе нема витяжної системи, єдиний отвір, куди заходить свіже повітря і виходить димова завіса – це двері.
Того суботнього вечора розважалася не лише молодь, а й старші люди, приходили провести своє дозвілля сім’ями. Але ж після 22-ої години неповнолітні мають сидіти по своїх домівках, та дехто з них відкрито ігнорував закон. Палили цигарки, сидячи за столиками, і не з порожніми пляшками.
Цікаво, звідки у батьків стільки грошей, щоб усі вихідні їхні чада просиджували у кафе за склянкою дорогого вина із недешевими цигарками?
– Деякі з них зовсім не контролюють поведінку своїх дітей, – обурюється селищний голова Березни А.Т.Прядко. – Ледь не до ранку бродить вулицями молодь у пошуках пригод. Пиячать, б’ються, а батьки в цей час спокійно сплять. Диво та й годі. Скільки разів мені особисто доводилося розтягувати підпилих старшокласників, які чубились просто в кафе чи серед вулиці!
Далеко до належного порядку і на молодіжній дискотеці в Мені. І бійки бувають, і розпиття горілки. На ранок наступного дня чого тільки не побачиш у фойє, на ганку Будинку культури і на його задвірках.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Ви нам писали…

ЛИСТИ ЧИТАЧІВ – ДЗЕРКАЛО СЬОГОДЕННЯ

Приємно, що листів читачів до редакції нашої газети останнім часом побільшало. Радує, що серед дописувачів є і діти. Так, учні молодших класів Волосківської школи у своєму листі до редакції написали про те, як організатор позакласної роботи Інна Володимирівна Самойлюк влаштовує розважальні заходи для них. Це “Козацькі забави”, “Міс школярочка”, свята Миколая, Нового року та ін.
Випускниця Стольненської школи Катерина Сита цікавиться історією рідного краю, вивчає її, досліджує. До редакції дівчина надіслала розповідь про історичне минуле районного центру. При нагоді вона буде опублікована на сторінках “Нашого слова”.
Ще один учень Стольненської школи Володимир Коваленко написав до редакції про те, що він захоплюється технікою, любить грати у футбол і рибалити. А ще Володя – відмінник, пробує писати вірші. Два з них він надіслав до газети. В.Коваленко – семикласник. Віриться, що з часом його поетичні спроби стануть більш виваженими і досконалими і будуть надруковані.
Колишній лікар, а нині пенсіонер, Ганна Іванівна Омельченко, яка живе у Березні, написала про кращих людей свого селища. Це Андрій Тимофійович Прядко – голова територіальної громади, Леонід Миколайович Конопля – директор заводоуправління, Лариса Миколаївна Сорока, яка двічі організувала благодійний обід для людей похилого віку, Надія Іванівна Ємець – учителька школи. Автор пише, що ці люди і слово тепле скажуть старим і немічним, і паливом забезпечать.
Сім’я Василенків з Мени надіслала до газети листа, в якому розповіла про чуйність і людяність фермера з Дягови Олексія Івановича Бутенка. Цей чоловік вечірньої холодної пори підвіз маму з дитиною до райцентру, підібравши їх серед дягівської дороги. О.І.Бутенко їхав у село, але вбачивши пізніх пішоходів, розвернув машину і відвіз їх додому, не взявши за цю послугу ні копійки.
Учителька-пенсіонерка з райцентру К.П.Петровська висловила у своєму листі критичні зауваження щодо змісту “Нашого слова”. Дякуємо за поради і підказки.
Василь Іванович Коробенко – садівник із Луганщини надіслав до нашої редакції цікавого листа з фотографіями. Нові сорти саджанців і насіння плодових дерев, квітів та ягід Василь Іванович за помірну платню надішле кожному, хто до нього звернеться. Адреса – у редакції.
До редакції не лише пишуть, а й телефонують. Житель Остапівки, наприклад, просив читачів газети поділитися секретом вичинки овечих шкур. Напишіть, хто вміє це робити.
Листи наших читачів – це дзеркало сьогодення з його буднями і святами. Завжди раді вашим повідомленням, дорогі наші шанувальники, читачі “Нашого слова”. Можливо, хтось не встиг чи забув перед-платити районку на нинішній рік, не засмучуйтесь – завітайте до найближчого відділення поштового зв’язку чи зверніться до листоноші – вони вам зарадять. Будьте з нами!





Бувальщина

НЕЗАКІНЧЕНА РОЗМОВА

Дядько Тиміш був людиною крутого порядку. Кремезний, статечний, а пальці на руках, мов патрони дванадцятого калібру. В усьому поважав порядок. Жартів не любив. Власне, він їх і не розумів. Якщо десь бував у компанії, то розмови вів суто практичні, переважно про хазяйство.
Якось покликав його сусід на свіжину. Слово за слово – розговорилися. Тут і давай дядько Тиміш розповідати, яка у нього колись корова була: що й круторога, що й розумна і лагідна, і молока давала по три відра в день. Так уже розстарався, так… Аж дивиться, а господарі-то вже сплять. Натомилися за день коло свіжини. Тиміш тихенько встав, вимкнув світло та й пішов собі.
А вранці, щойно гостинні господарі увімкнули світло, як на порозі постав Тиміш. Так, ніби за дверима цілу ніч стояв. Перемнувся з ноги на ногу і каже:
– А все-таки та корова здохла, – і вийшов.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.