Тиждень

ПРИСТРАСТІ

Побили наші ветеранські організації - міська та районна - горшки. Одні хочуть іти на мітинг, інші не хочуть. Одні хочуть мітингувати в такий-то день і в такому-то місці, інші хочуть зовсім по-іншому. Ну хочте собі, хто що хоче, тільки не сваріться даремно, ви ж цвіт нашої нації. А то виходить так, як ото колись у давнину захотіли простолюдини до Бога дістатися та й заходилися будувати Вавілонську вежу. Богові сподобалася їхня смілива ідея, тільки навіщо його зайвий клопіт… Ото й змішав він народові мови… Перестали будівничі розуміти один одного… Застигло будівництво.
Нашим дідам, нібито ніхто нічого й не змішував, а от не хочуть порозумітися. Від міської організації ветеранів надійшов лист до редакції, у якому висловлено багато претензій до районної ради ветеранів. А у останньої - свої аргументи.
Ось у мене під рукою лежить зареєстрований звинувачувальний лист, а в районній раді ветеранів є протокольна документація усіх громадсько-ветеранських подій.
Тим часом дні коротшають. Чуєте? Осінь. Сьогодні сонце зійшло о 7.02. зайде о 18.31. Але прийде час, і день відродиться, як народжуються у нашій райлікарні представники нових поколінь. Чуєте?
За минулий тиждень у пологовому відділенні народилося п'ять хлопчиків і одна дівчинка. Хай не буде колись їм соромно за нас сьогоднішніх.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ





ЮВІЛЕЙ

МАКОШИНЕ - 850!

Минулої неділі у смт Макошине відбулися урочистості з нагоди 850-річчя селища. У святкуванні взяли участь голова районної державної адміністрації П.Ф.Киценко, члени Чернігівського земляцтва у Києві, керуюча англійською благодійною фірмою "Арата" пані Венді Бін та інші гості.

…І перейменували вулицю

Урочистості розпочалися біля пам'ятного знака "Хоробор", що в районі заводу "Сільгоспмаш". Урочистий мітинг відкрив селищний голова В.М.Кравцов. До присутніх з вітан-ням звернувся Микола Ткач - поет, член Чернігівського земляцтва у Києві, який, окрім свого власного вірша, приуроченого 850-річчю Макошине, прочитав ще й вітання голови Чернігівського земляцтва Віктора Ткаченка.
Учні місцевої школи виступили біля знака з літературно-музичною композицією.
Селищний голова В.М. Кравцов оголосив рішення місцевої влади про перейменування вулиці імені Енгельса, яка знаходиться неподалік від пам'ятного знака. Віднині вона має назву "Хоробор". На будинок №1 цієї вулиці прикріпили табличку з новою назвою.

Згадали всіх поіменно

Мітинг і урочиста панахида, яку відправив отець Володимир, відбулися біля обеліска Слави. На мітингу виступили П.Ф.Киценко - голова райдержадміністрації, М.С.Хижняк - голова районної ради ветеранів, М.П.Рачок - ветеран Великої Вітчизняної війни. Було зачитано вітальну телеграму від народного депутата України О.В. Петрова. До речі, за його підтримки селищу уже виділено 40 тисяч гривень для будівництва нових очисних споруд у Макошине. Гроші ще будуть надходити для цієї вкрай потрібної справи.
На мітингу було названо поіменно усіх жителів селищної ради, котрі пішли на фронт і додому не повернулися. Їх світлу пам'ять присутні вшанували хвилиною мовчання.
Макошинці отримали і подарунки: від райдержадміністрації - відеодвійку, від Чернігівського земляцтва в Києві - книги, від англійської благодійної фірми - комп'ютер. Активісти селища з нагоди свята були нагороджені почесними грамотами райдержадміністрації.
Квіти і вінки лягли до підніжжя обеліска, букети отримали від дітей і ветерани Великої Вітчизняної.

Звучали ліра і кобза

На місцевому стадіоні урочистості з нагоди 850-річчя Макошине продовжувались. У великій концертній програмі взяли участь народний аматорський хоровий колектив "Полісся", жіночий ансамбль "Молодички", зразковий дитячий цирковий колектив "Юність", танцювальний ансамбль "Зорецвіт" місцевого Будинку культури, вихованці селищного дитсадка, концертна група народного аматорського ансамблю пісні і танцю "Менщина", зразковий дитячий духовий оркестр киселівського філіалу Менської музичної школи, заслужений артист України кобзар-лірник Василь Нечепа.
На святі були вітання і пам'ятні подарунки "золотим" та "срібним" весільним парам, а також молодятам, які саме цього недільного дня поєднали свої долі.
Фотостенди, спортивні баталії, виставки квітів і плодів, продукції заводу "Сільгоспмаш" - усе було на святі. Привертали увагу гостей Книга пошани заводу, започаткована далекого 1946 року і вишита українська сорочка, яка належить родині Калинських з Макошине. Тій сорочці - 170 років.
Вшанували на святі усіх селищних голів, котрі працювали на цій посаді і зараз діляться своїм досвідом з молодими.
Працювала виїзна торгівля, було багато музики. Свято, безперечно, вдалося і надовго всім запам'ятається.

Р. МИХАЙЛЕНКО.

Фото І. Шульги.





Доля

ЗАГРАВ ДІД КОСТЯ І НА СВОЇХ ІМЕНИНАХ

Подружжя Литвиненків - Софія Болеславівна та Костянтин Якович з Комарівки - чи не найбагатша родина на всю Киселівську сільську раду, якій підпорядковане це невеличке село. Нема у Литвиненків двоповерхової шикарної оселі, не стоїть у дворі і автомобіль, не їдять щодня ні чорної, ні червоної ікри. А от - найбагатша сім'я. Щаслива.

Дружина у… конверті

Коли молодого Костю призвали до армії, проводи на службу були скромними. Прийшли родичі, сусіди, побажали щасливого повернення. Дівчини у Кості не було. Бігав, як і всі парубки, до клубу, іноді і до сусідніх сіл навідувався на гуляння, а от однієї, яка б у душу запала, так і не обрав. Тому і не проводжала його кохана, чекати не обіцяла і листів писати теж.
Почалися армійські будні. Навчання, походи - дні летіли, мов пух за вітром. Але ж молода душа прагнула теплоти людської, страждань щемливих. Якось товариш по казармі запропонував Кості адресу:
- Напиши цій дівчині. Не пошкодуєш, гарна.
А писати треба було у Волинську область. Не довго й думав, узяв ручку, папір. "А що тут такого? Напишу ось, тоді відповідь чекатиму. Дивись, веселішими будні армійські стануть", - думав.
І написав він Софійці. Як згодом виявилося, долі. Листувалися вони, доки в Кості служба йшла. В обох листи виходили щирими, теплими. Тому після демобілізації поїхав до Софійки. Гадав, що тільки побачаться, ближче познайомляться. Але як зустрілись, то зрозумів: вона - його суджена. Відразу і одружилися.

Із заробітків у Комарівку

Молоді Литвиненки побажали самостійно будувати сімейне гніздечко. Після весілля поїхали на Донбас. На той час там можна було непогано заробити, житло одержати. Прожили там сім років.
Край вугілля, териконів Литвиненкам набрид.
- Як заболить душа за домівкою, хоч плач, - згадує Костянтин Якович. - Візьму до рук гармошку, пограю… А туга не минала. Згадував маленьку свою Комарівку - чисту, світлу, з рідною хатою. І довго не витримав. Сказав якось своїй Соні: "Досить. Поїхали додому". Так у 1963 році Литвиненки з малими дітьми приїхали у Комарівку. Влаштувались на роботу: Софія пішла працювати прибиральницею до сільського клубу, а Костянтин - у місцевий колгосп.
Будували власний дім, бо у батьківській хаті ставало все тісніше: на світ з'являлися дочки, синочки… Вісьмох діток приніс у їх родину щедрий лелека.
Нині п'ять дочок і три сини мають власні сім'ї. Всі діти Литвиненків з вищою освітою, є серед них і військові, і суддя, інші фахівці. Кого доля закинула на Північ, кого - в Київ. А дехто з них оселився в Мені, Корюківці.
Подарували вони своїм батькам п'ятнадцятеро внучат і двох правнуків. Ось чим багаті Литвиненки!
25 вересня дім Софії Болеславівни і Костянтина Яковича ледь вмістив усіх гостей. Цього дня господарю виповнилося 70. Ще міцний дідусь разом з усіма випивав чарку. А як весело співала під його вмілими і вправними пальцями гармошка! На скількох весіллях, іменинах він грав! Кликали його, тоді ще молодого, не тільки у рідній Комарівці і сусідній Киселівці повеселити люд. Знають гармоніста Костянтина Яковича і в сусідніх селах.

Р. МИХАЙЛЕНКО.





Ювіляри

ПОДАРУЙТЕ БІБЛІОТЕЦІ КНИГУ

Центральній районній бібліотеці виповнилося 105, а дитячій - 55 років

Історія пам'ятає

У третьому томі "Географическо-статистического словаря Российской империи" зазначено, що в Максаківському монастирі була багата бібліотека книг і рукописів XVI - XVIII ст. Значну роль у її формуванні відіграв Дмитрій Ростовський - просвітитель і письменник. У 1881 - 82 роках він був керівником монастиря. У 1920 році книги з бібліотеки кіньми вивезли з монастиря і здали в архів.
У Мені перша бібліотека-читальня була відкрита у 1898 році. Багато книг було у поміщика Солом'яника і чиновника Мірного. А поміщик Грацький у Волосківцях тримав навіть бібліотекаря.
У 1917 році була заснована Березнянська районна бібліотека, а через два роки - Менська. У 1923-му районна бібліотека Мени мала вже і дитячий відділ. Вона працювала щодня, крім неділі.
Під час окупації увесь книжковий фонд з 20868 примірниками книг був знищений. 25 вересня 1943 року роботу бібліотеки було відновлено і на початку 1947 року в книжковому фонді було 8402 примірники.
У 1948-му було відкрито дитячу бібліотеку. На жаль, за всі роки роботи книгозбірень їх працівникам довелося перевозити книги та інвентар з одного приміщення в інше вісім разів. Нині обидві бібліотеки - у двоповерховій будівлі в центрі міста.

Для читачів

Сьогодні книжковий фонд центральної бібліотеки налічує 36935 примірників, котрим користуються 2256 читачів. Дитячих книг - 19517, читають їх 1907 хлопчиків і дівчаток.
Бібліотека має два читальні зали - для дітей і дорослих. Достатньо періодичних видань. Зустрічі з ветеранами війни та праці, ліквідаторами аварії на ЧАЕС, брейн-ринги зі старшокласниками та інші масові заходи стали систематичними у стінах бібліотеки.
До послуг читачів - книги, які користуються підвищеним попитом (детективи, історичні романи). За 10 днів користування ними треба сплатити 40 копійок. За зароблені таким чином гроші бібліотека придбала ксерокс.
Для маленьких відвідувачів у читальному залі дитячої бібліотеки діє ляльковий театр.

Не без проблем

Бібліотека, як і будь-який інший заклад соціально-культурного призначення, має свої проблеми. Їй конче потрібен ремонт, уже минуло 20 років, як його робили востаннє. Не вистачає цікавих, хороших книг, які так любить читач. Можливо, у когось вдома є давно прочитані по кілька разів книги і зараз тільки займають місце в шафі? Подаруйте їх бібліотеці. Як це зробили вчителька районної гімназії О.М.Юрченко, подружжя Дюкічів, письменник А.М.Соломко та інші. Бібліотека завжди рада читачам, відвідувачам. Не обминайте її, заходьте.

Р. ФЕСЮН.





Передплата-2004

МОЖНА Й ЗА КАРТОПЛЮ

З десятого вересня Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" розпочало передплату на періодичні друковані видання - на 2004 рік. Розповідає старший інспектор з передплати Менського вузла поштового зв'язку Наталія Віталіївна ПРИМАЧЕНКО:

- До передплатних каталогів на 2004 рік внесено понад 9000 газет, журналів, книжок, навчальних посібників, словників та енциклопедій - за найрізноманітнішими тематичними напрямками. За бажанням можна передплатити українські видання для закордонних клієнтів за "Прайс-листом періодичних видань України на 2004 рік".
- Який термін передплати?
- На загальнодержавні видання, що включені до "Каталогу видань України" - до 10 грудня, на видання країн СНД та далекого зарубіжжя, що увійшли до "Каталогу видань зарубіжних країн на 1 півріччя 2004 року" - до 20 листопада, на обласні видання - до 20 грудня, на районні - до 28 грудня.
- Де можна здійснити передплату?
- В усіх операційних залах поштамтів, вузлів і відділень зв'язку, у пунктах приймання передплати, а також безпосередньо у листонош.
- Яка періодика найбільш популярна у жителів Менщини?
- Із всеукраїнських видань - газета "Сільські вісті", "Україна молода", "Порадниця", журнали "Дім. Сад. Город", "Жінка". З обласних видань - "Чернігівський вісник", "Деснянська правда", "Гарт". Але найпопулярнішою традиційно залишається районка "Наше слово", тираж якої сягає до десяти тисяч примірників.
Хочу зауважити, що в рамках нинішньої передплатної кампанії всі бажаючі можуть здійснити передплату в обмін на картоплю, в розрахунку 40 копійок за кілограм. Тож звертайтеся до місцевих відділень поштового зв'язку!

І. ПРИМАК