Запитання тижня

ЩО ДЛЯ ВАС ОСОБИСТО ЗМІНИЛОСЯ ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ?

Відповідають:

Микола Степанович ТРУБА зі Слобідки:
- Тиждень тому мені виповнилося 60 років. Це, власне, і є головною подією в моєму особистому житті. Якщо ж говорити про завтрашнє свято взагалі, то треба зазначити, що за роки незалежності сталися помітні зміни на краще у політичному житті країни.
Володимир Федорович ПРИЩЕПА - голова правління ск "Авангард":
- За ці роки підросли мої діти. Син Андрій цьогоріч закінчив районну школу-гімназію, вступив до Чернігівського технологічного університету. Три роки тому члени сільгоспкооперативу обрали мене своїм ватажком. Я радий тому, що господарство не розпалося за цей час, а навпаки нарощує виробничі потужності. Як приймав ск, було півтори тисячі голів великої рогатої худоби, зараз її - 2100. Придбали дві сівалки точного висіву, трактора-кіровця з плугом, два компактори-агрегати, які вирівнюють площу. А ще - два зернонавантажувачі на точок. Люди щомісячно отримують зарплату. Як бачите, є чим похвалитися. Але за ці роки була і сумна подія в моїй сім'ї - помер тесть, якого я дуже любив, поважав і рахувався з його думкою.
Інокентій - настоятель Домницького монастиря, ієромонах:
- Я гордий за свою державу, що вона уже ось 12 років є незалежною. Змінилося ставлення її до церкви, духовенства. Я без проблем і перешкод вступив на навчання до Київської духовної семінарії і наступного року отримаю документ про її закінчення. Два роки уже працюю настоятелем Домницького монастиря і за цей час сталися приємні зміни - колонія торік передала монастирю приміщення гуртожитку, отож робимо ремонт з надією збільшити кількість келій, а, значить, житиме у нас більше і монахів.
Анатолій Григорович ДРАГУН - лікар-педіатр Макошинської райсільлікарні №2:
- Маю і зараз роботу, отримую зарплату, можу забезпечити і свою дитину - треба і цьому радіти. Але ностальгія за колишніми, радянськими часами однаково є. Адже і освіту мені держава дала безкоштовно, і на ноги дала можливість стати. А що тепер прості люди можуть?
Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:
- У кожного були свої зміни - і приємні, і не дуже. А напередодні свята сподіватимемося, що і для нашої держави, і для кожного її громадянина все найгірше уже позаду.





Авторитетна думка

ДВАНАДЦЯТЬ РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ - ЦЕ…

Якщо поглянути в історичних масштабах, то, звісно, 12 років - це лише мить. Але, з іншого боку, за цей короткий термін на карті світу з'явилася нова держава. І життя громадян цієї країни теж кардинально змінилось. У кращий бік чи гірший - про це дискусії триватимуть ще довго, поки старші, "радянські" покоління українців пам'ятатимуть хліб по 16 копійок і ковбасу по 2.20. І Афганістан. Тож нехай висновки роблять історики та політологи. А наша мета - з'ясувати, що ж змінилося в житті нашого міста і району за останні 12 років.

Ми - громадяни вільної країни

- Найголовніше досягнення цих років - зауважує голова райдержадміністрації Петро Федорович КЦЕНКО, - це те, що люди дійсно отримали реальну свободу - в широкому значенні цього слова. Будь-хто може розпочати власну підприємницьку справу, відкрити свій бізнес, поїхати за кордон набратися досвіду, повчитися.
Звісно, знайдуться опоненти, які стверджуватимуть, що не всім це по кишені, що простим людям, бідним сьогодні не те що закордон не світить, а й хліба не вистачає, але ж головне все-таки те, що кожен громадянин МАЄ ПРАВО І МАЄ СВОБОДУ ВИБОРУ. А успіх прийде лише до тих, хто прагне до цього і докладає зусиль.
Конкретний приклад: ТОВ "Нептун", створене саме в роки незалежності, як-то кажуть, на голому місці, відоме сьогодні в усій Україні, продукція, що виробляє це підприємство, отримує всеукраїнські відзнаки. А от завод продтоварів, консервний, комбікормовий - повністю знищені. Чому? Адже в однакових умовах працювали керівники цих підприємств. Чому ТОВ "Менський сир" почав працювати стабільно, з прибутками, як і ВАТ "Нямуно банга - Мена", ЗАТ "Корпорація "Інтерагросистема"? Отже, у нинішні часи, коли домінують ринкові відносини, успіх мають лише дійсно підприємливі керівники.
А головне - ми гідно змогли подолати найважчий період. Найбільше досягнення наших політичних лідерів - вони змогли зберегти мир і стабільність у суспільстві, потроху оживає економіка країни, розвивається приватний бізнес (у нашому районі на сьогодні більше 900 підприємців - четвертий показник в області, після Чернігова, Ніжина, Прилук). Думаю, що досягнення таких результатів упродовж досить короткого терміну - успіх.



Готових рецептів не було

- Свідомість українців змінилася, - зауважує голова районної ради Михайло Петрович КОТ, - і ми, українці, нарешті починаємо розуміти, що шляху назад немає. Так, ще досить велика кількість людей живе з ностальгією про минулі, радянські часи, але ж історію не можна переписати. На арену виходять нові, прогресивні покоління. Вони освічені, підприємливі, вони вірять в успіх і, думаю, вже зовсім скоро зможуть вивести нашу країну зі складного періоду.
Можливо, не всі реформи, що відбувалися у нашій державі, були повністю продуманими і успішними. Але ж Україна пішла власним шляхом, готових рецептів нам ніхто не дав. Складними, безперечно, були ці 12 років, і найбільше це відчули на собі прості люди, селяни. Колгоспи, як того вимагав час, розпалися, лише одиниці нових сільськогосподарських формувань змогли налагодити стабільну роботу, конкурувати на ринку. А решта? Порожніють поля в Бігачі, Ленінівці, Слобідці… Проте є і дійсно успішні фермерські господарства. Селяни отримали землю і починають усвідомлювати, що це і є їхнє найбільше багатство, необхідно лише докладати зусиль.
Незважаючи на складний період, у районі збережено нормальне функціонування соціальної сфери. Капітально відремонтовані Березнянська лікарня, триває ремонт відділень Менської ЦРЛ. У Мені відкрита гімназія і відділення Чернігівського інституту МАУП, розвивається приватний бізнес, працює ряд потужних підприємств, організацій. Проблем, звісно, і сьогодні вистачає, але головне, на мою думку, те, що ми сьогодні живемо у мирі. Ми очима не шукаємо в натовпі жінок-шахідок з поясами смерті, бо свого часу змогли мирно вирішити питання з кримськими татарами. Наші юнаки не служать у Чечні (згадайте й Афганістан). Ми живемо на родючих землях. І єдине, чого нам не вистачає - повірити в себе і почати плідно працювати.





Ровесник держави

НА 10-РІЧЧЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ВОЛОДЯ КРАЄВЕНКО З ГОРОДИЩА ПОЗДОРОВЛЯВ… ПРЕЗИДЕНТА З АФРИКИ

Народився Володя під вечір, 24 серпня 1991 року. На світ з'явився міцненьким і здоровеньким малюком: вагу мав 3 кг 800 г, а зріст - 51 см. Він - друга дитина в сім'ї Краєвенків. Старшому, Сашку, на той час виповнився тільки один рочок.

На честь діда

Мама Володі - Ольга Федорівна - акушерка сільського фельдшерсько-акушерського пункту, а татко - Сергій Володимирович - сільський голова. У їхній сім'ї підростав Сашко, коли ось-ось мала з'явитись на світ їх друга дитина.
- Нам було абсолютно однаково хто це буде - ще один синок чи донечка, - каже подружжя. - І коли народився хлопчик, були безмежно раді - ще один козак! Назвали його Володимиром, на честь діда - батька Сергія Володимировича.
Ім'я першому сину дала мама.
- Я дуже люблю Пушкіна і от його іменем назвала первістка. Маємо тепер у хаті свого Олександра Сергійовича, - каже, щасливо всміхаючись, Ольга Федорівна.
Володя, як і Сашко, росте слухняним хлопчиком. Допомагає батькам по господарству - курей годує, зілля поросятам шукає, а зараз копає картоплю на городі. Вчиться він добре. Над усе любить українську літературу. Стільки уже книжок перечитав! Мають Краєвенки багату домашню бібліотеку, залюбки Володя ходить і до шкільної та сільської книгозбірень.
Є ще у хлопчика захоплення - із задоволенням працює на персональному комп'ютері. А ще займається спортом.

Пам'ятна поїздка

Два роки тому Володю Краєвенка і дівчинку Юлю з Чернігова було запрошено до Києва на урочистості, присвячені 10-річчю незалежності України.
- З кожної області нашої держави до Палацу "Україна" з'їхались по два 10-річні представники - хлопчик і дівчинка, - розповідає Володя. - Татко відвіз мене до Чернігова, до обласного управління освіти, а звідти нас із Юлею повезли до Києва.
- Усе було не так просто, - додає Сергій Володимирович. - нас, батьків, попередили, аби у сина був темний костюм і біла українська вишита сорочка. За цим усім їздили в Чернігів, там купили і "дипломата", в який склали покупки. У дорогу мав іншу одіж.
- Пробув я у Києві тиждень. Жив у готелі разом з іншими дітьми. Така турбота була про нас усіх! І екскурсії організовували, і в цирку ми були, і на Дніпрі. До початку урочистостей нас довго тренували в палаці "Україна" - як по сцені пройтись, як на неї піднятись і як з неї зійти, аби вручити квіти керівникам держав близького і далекого зарубіжжя. Звичайно, ми їх не бачили на репетиціях, кожному з нас було визначено крісло, де мав сидіти той чи інший гість. І коли настав той момент, я побачив, що маю вручити букет якомусь, мабуть, африканському президенту. Справився,- --- посміхаючись, розказує Володя.
- А тоді ще була демонстрація по Хрещатику, площі Незалежності. Пам'ятатиму цю поїздку все життя. І нашого Президента, Леоніда Даниловича Кучму, бачив зблизька. Він нам подарунки вручав - іграшку таку м'яку - піраміду-клоуна, а ще - шкільне приладдя, годинник.
Не забули про Володю Краєвенка у перше десятиріччя незалежності України і в Мені. Йому, а також Олі Котченко з Мени, яка теж народилася 24 серпня 1991 року, вручили на урочистостях від імені районної влади пам'ятні подарунки.
- Мене і по телевізору двічі показували, - не без гордості каже Володя. - Я в столиці там святкую, а мої домашні біля екрана сиділи і дивились, щоб нічого не пропустити. А тоді ще вечором був повтор репортажу про святкування, вони і це подивились.

Р. МИХАЙЛЕНКО.

Фото автора.