Я вірю в майбутнє твоє, Україно!
2007-11-02

Учениця восьмого класу Бігацької школи  Наталя Школьна.

Моя Україна — незалежна, самостійна країна. Є в ній глибокі моря — Чорне й Азовське, які радують нас своєю чистотою, глибиною та безмежністю. Великі річки – Дунай, Дніпро, Десна, такі широкі, чисті та повноводні. І високі гори є в моїй країні, покриті зеленими травами, квітами на підніжжях, із сніговими шапками на вершинах. Є ще ліси, діброви, парки, в яких ростуть найрізноманітніші дерева, кущі, трави, гриби та ягоди. А які у нас безмежні поля, на яких густо колосяться зернові — жито, пшениця, овес, ячмінь, дозріває кукурудза, буряки та картопля. На цих полях цілу весну та літо працюють селяни, а восени матінка-земля віддячує їм гарним урожаєм.

Має моя країна і великі заводи, на яких виготовляють різні машини, трактори, автобуси, тролейбуси, навіть літаки. Дуже багато фабрик, де виготовляється все необхідне для життя наших жителів.

Україна, як і всі інші країни, має свій символ. Це — калина. Калиновий кущ росте в кожному селі. Це дуже гарна рослина, весною вона зелена з білими квітами, а восени на кущі дозрівають червоні кетяги. Ще здавна люди прикрашали свої оселі ягодами калини, вишивали її на рушниках, сорочках, плахтах, хустинах. Дівчата вплітали кетяги калини в коси.

Моя Україна має дуже цікаву історію, яку не можна забути. Не можна забути страшний голодомор 1932 – 1933 років та голод 1947 року, коли померло багато тисяч людей, серед яких було немало й дітей.

Не можна забути Велику Вітчизняну війну 1941 — 1945 років, коли 22 червня німці зненацька напали на нашу країну. Вони хотіли заволодіти нашим багатством, нашими землями, але їм це не вдалося, бо наш народ всіма силами протистояв нападу, боровсь і одержав перемогу?

Не можна забути і Чорнобильську трагедію, яка сталася 26 квітня 1986 року, і тисячі людей боролися з «мирним атомом», гасячи пожежу на атомній станції, щоб ми змогли жити.

Хочу розповісти про історію нашого села. У 1846 році в нашому селі побував великий Кобзар Т.Г.Шевченко, якого запросив у гості до себе місцевий пан Кейкуатов. Кейкуатов жив у великому просторому будинку, який знаходився у Панському саду, біля річки. Шевченко милувався нашою гарною природою, відпочивав, писав і малював портрети дружини та дітей пана. На честь перебування великого Кобзаря в селі, в Панському саду поставили над груддя Т.Г.Шевченку, який був справжнім українцем, і я пишаюсь тим, що він був у нашому селі.

Всі негаразди, голод, війна, пригноблення залишилися в минулому, це наша історія. Я вірю, що більше це ніколи не повториться. Я вірю, що всі люди будуть жити в мирі, злагоді та любові, що жадібність, злість, заздрість, ненависть назавжди відійдуть у минуле.

Ми будемо щасливі у нашій незалежній, великій та безмежній країні. Отже, я вірю в майбутнє твоє, Україно!