Жителька Стольного учила своїх шістьох дітей малюванню, танцям і правильно вести домашнє господарство

321458Хліб у Уляни Юхимівни і тепер виходить пухким та смачним. Бо пече його з любов’ю. Фото Миколи ЛЯХА.

У цієї мудрої жінки є чому повчитися, є що запозичити. У свої 75 вона пече хліб, обробляє город і порає худобу. Могла б цього і не робити, оскільки живе не одна, а з молодшою дочкою і її сім’єю. Вона звикла за життя робити все так, аби вдруге не переробляти.

За графіком

Уляна Юхимівна разом з чоловіком Василем Григоровичем народили і вивели в люди двох синів і чотирьох дочок. Правда, одного з них – Олександра – уже нема серед живих.

– Я сама зростала в багатодітній родині, – каже Уляна Юхимівна, – нас у батька-матері було 12, а вижити судилося тільки двом. Братики мої були хазяйновитими людьми – мали пасіку, олійницю. Коні, земля – усе у нас було. З лісу ягоди, гриби носили і продавали на базарі, а ще батько займався щепами плодових дерев, які теж у Чернігів возив продавати. Жили ми заможно, хоча важко працювали. У селі називали нас куркулями. Виросла я ось у такій роботящій родині, а коли з’явилася своя, то дітей теж змалечку привчала до праці.

Розповіла бабуся, що кожна дитина мала графік домашніх обов’язків.

– Після школи всі обідали і вчили уроки, а потім не ганяли по селу, а хто косив чи рвав траву кролям, рубав дрібні дрова або ж замітав у дворі – це хлопчача була робота. Дівчата ж пололи грядки, мили посуд. Я часто хворіла, по лікарнях лежала, то вони і піч тоді топили, і біля худоби поралися. У кожної дитини був свій стілець, на який вони вішали шкільний одяг, як поверталися з уроків. Ніколи ні взуття, ні книжки, ні портфелі не валялися – кожна річ мала своє місце.

Домашній учитель

Своїх донечок – Валю, Марусю, Тоню і Надю мама вчила малювати, вишивати, в’язати, шити і танцювати.

– Я тоді казала їм цілком серйозно, що як не навчаться цьому, то ніхто їх заміж не візьме. Сама добре уміла все це робити, особливо шити, і передавала все дочкам. Сім’я велика, нового одягу не накупишся, то я зі старих речей робила нові, додаючи, звичайно, крім уміння, ще й фантазію. Всі мої діти ходили завжди чисті, акуратні і гарно вбрані. Я і людям шила обнови, аби якусь копійку заробити. Чоловік мій був умільцем на всі руки, трактористом працював, директором цегельного заводу, в лісництві.

Уляна Юхимівна вчила синів і дочок розумно розпоряджатися грішми, поважати старих людей, допомагати їм.

Бог щедро наділив пісенним талантом найстаршу серед дітей – Валентину. Нині вона солістка народного аматорського колективу пісні і танцю «Менщина», переможець багатьох фестивалів і конкурсів.

– Якби були інші часи, можливо, я б стала художницею, – зізнається Уляна Юхимівна, – так любила і вміла малювати, як ніхто. І дітей цьому учила.

Шість весіль

Уляна Худоман вчила дітей жити з вірою у добре і світле, з вірою у Бога.

– Йдучи до церкви у великі свята, завжди брала із собою когось із дітей, – каже бабуся. – Розповідала їм про храм Божий, вчила шанувати людей, не робити зла. І тоді Господь обов’язково нагородить за все те. Найчастіше брала Валю. Тепер вона теж ходить до церкви, приносить у храм власноруч вишиті рушники, скатертини. І вчить бути слухняними своїх дітей, онуків.

Василь Григорович і Уляна Юхимівна усім дочкам наготували приданого.

– Як і належить – подушок, ковдр, ліжок, шаф, рушників, постільної білизни, – каже Уляна Юхимівна, – ще і по худобині кожній дісталось – кому теля, кому порося. Весілля були щедрими і багатолюдними. Йшли Михайло і Олександр в армію – проводи були не гірші, ніж у людей. Як розлетілися діти з батьківського гніздечка, не забували неньку-тата провідати, чимось допомогти.

– Уже понад двадцять років, як пішов за межу Вічності мій Василь, – змахує сльозу вдова, – а я й зараз чую його голос, як він щоразу, коли діти збиралися після гостин у нас до себе додому, казав: «Улько, а ти дала їм щось?» Завжди до їх сумок ми клали те, що самі мали. А як помер мій хазяїн, то люду зійшлося і з’їхалося! Із сусідніх сіл прибували до Стольного і питали, де жив Василь Григорович. Багатьом людям він допомагав. Оплакували його всі тоді. А я й зараз журюся, що нема біля мене такої опори, якою був для мене Василь. Та я щаслива у дітях, радію онукам, уже і правнуків маю.

Коментарі закриті.