Жителька Синявки Уляна Снопок – звичайна сільська жінка. Народила і виховала справжніми людьми чотирьох дітей, якими дуже гордиться. Її руки уміють робити все – город обробляти, рушник вишивати, корову доїти, косу тримати і сокиру. Нині їй майже 80, але хліб щотижня пече. Та ще який! Справжній витвір пекарського мистецтва.

Сіль, вода і борошно

Ці три складові і є основою для випікання хліба. Ні дріжджів, ні розпушувачів, ні смакових добавок, нічого з молочного у тісто Уляна Тимофіївна не додає.

– Секрет випікання паляниць дуже простий, – посміхаючись, каже вона. – У житнє борошно, яке добре просіваю на густому ситі, додаю трохи борошна другого ґатунку. Тісто замішую у спеціальній дерев’яній діжці, яка зветься пікною. До речі, вона не повинна бути вологою, тому я її ніколи не мию, а вишкрябую залишки тіста ножем.

Далі бабуся, додаючи певну кількість води і солі, учиняє тісто.

– Коли не здоровиться або ж поганий настрій, до випікання хліба ставати не слід, – впевнена Уляна Снопок. – Хліб любить, аби і його любили, тоді він буде смачним, гарним.

Вимішує тісто Уляна Тимофіївна до тих пір, доки воно зовсім не приставатиме до рук. Це довго, але така процедура того варта. Далі вже готове тісто викладається у зубчасті сковороди, де воно підходить і набирає потрібної форми. А піч у цей час топиться, чекаючи на паляниці.

– Я трохи замісу залишаю у діжці, – каже господиня, – додам його у наступне тісто. Якщо ж у хаті надто тепло, вишкрібаю той залишок, кладу у банку, малюю на тісті хрестик і ставлю до холодильника.

Житній хліб має «сидіти» у печі дві години, а пшеничний – півтори. Коли він спікся, вкрився скоринкою, підсмажився, Уляна Тимофіївна, діставши з печі, бризкає холодною водою і вкриває домотканими полотняними рушниками.

– Хлібний аромат – незрівняний. Коли ним наповнюється хата, на душі стає світло і радісно, забувається все неприємне, – каже бабуся. – Справжнє свято! З одного замісу у мене виходить коли три, а коли й чотири паляниці, ділюся ними з дочкою. Мій хліб не черствіє, я його споживаю два тижні. Якщо захочу теплого – на деякий час ставлю у піч за заслінку.

Символ гостинності

Хліб Уляни Тимофіївни завжди присутній на кожному святі у Синявці. Паляницею від умілої бабусі зустрічають високих гостей у своєму селі, везуть хліб на мистецькі і ділові заходи у райцентр, Чернігів, Київ.

– Паляницю Уляни Снопок куштував навіть колишній Президент України Леонід Кучма, з яким у нас у столиці була зустріч, – каже сільський голова Володимир Антоненко. – Щиро дякував і поцікавився, які це пекарі виготовили таке диво.

– Як була молодшою, то і весільні короваї пекла, – каже Уляна Снопок. – Тепер уже не ходжу по людях, а як уже дуже попросить хто, то керую процесом. Щоб паляницю добру спекти – має бути добра школа, а як коровай – то ціла академія.

Розповіла бабуся, яким повинен бути весільний хліб за давнім українським звичаєм. Виявляється, замішувати його має у хаті нареченої і нареченого жінка, вінчана у церкві, яка отримала Боже благословення. Тоді їй на поміч стає інша жінка, яка у любові й злагоді живе з чоловіком. Вимішувати тісто треба дві години, мати чисті помисли, одяг і тіло, подумки розмовляючи з Богом про світле і вічне.

Коровай, прикрашений барвінком, виносили до гостей на кришці пікної діжки, застеленої полотняною вишитою хусткою, і давали його шматочки запрошеним на весілля.

– Хліб – це життя. Його треба берегти і любити, – каже Уляна Тимофіївна. – Я, як побачу, що десь валяється шматочок булочки чи хліба, підніму і прошу Бога не карати того, хто негідно повівся. Життя навчить…