babusМарія Козаченко, повіривши вигадкам незнайомої шахрайки про грошову реформу, добровільно віддала їй більше чотирьох тисяч гривень.

Доживає сама

Марії Тихонівні вже 89 років. Живе сама на краю Жовтневого, навколо – практично пустка, порожні напівзруйновані хати.

– Я у цій хаті весь вік прожила, – каже бабуся. – Батьків до смерті догледіла і сама зосталася. Колись тут на кутку стільки людей жило, діти бігали, а тепер… Ото тільки сусідка коли зайде, а то все сама. Милосердна (соціальний працівник – авт.) двічі на тиждень приходить, принесе хліба, внесе води і дров, фельдшер заходить. Соваюся ще по хаті, їсти собі варю сама. Хазяйства маю – п’ять курочок. А порося як украли позаминулого року, то вже не заводила. Жалко, під двісті кіло важило. Дітей у мене не було, а родичів – небагато. Сестра у Мені живе, їй вже 94 роки, не ходить. І я не годна, сліпа майже, уже другий рік нікуди не ходжу. Бачимося рідко. Тижнів два назад небіж машиною приїхав, звозив до сестри, то хоч перевідалися.

Доля цієї простої сільської жінки не завидна. Усе життя працювала у колгоспі, бачила і війну, і голод. Заміж виходила двічі. Та так і не склалося, дітей не нажили.

– Я перший раз за сусіда вийшла, дев’ять років прожили, – переповідає своє життя Марія Тихонівна. – А тоді до батьків повернулася. Не зжилися, бо випивав добряче. І приходив, і просився потім, та я не пішла. Ми й не скандалили, усе життя мирно сусідили, зналися, я навіть свекра поховала. А з другим чоловіком три роки прожили, я за горілку його вигнала. Не стала терпіти, бо сама ніколи не пила тієї бридоти. Так одна й зосталася…

Заморочила голову

Марія Тихонівна дуже переживає, що без грошей лишилася.

– Попоголосила я, попоплакала, а нічого не вдієш – сама винувата. Сама віддала. Я й знаю, що нікому не можна документи та гроші довіряти, а тут на тобі – заморочила мені голову, я й повірила.

За словами дільничного інспектора міліції Ігоря Кушніренка, вранці 17 січня до оселі Марії Тихонівни постукала незнайома жінка. Принайм­ні, бабуся її не впізнала і описати не може, бо має слабкий зір. Хіба пригадує, що на голові шахрайка мала яскраву хустку чи шапку. Незнайомка розповіла, що живе тут, у селі, назвала вулицю, будинок описала. Як виявили потім правоохоронці, насправді такої вулиці нема, а в будинку, на який вказала шахрайка, колись жив дід, та потім його родичі до Макошине забрали.

Незнайомка рішуче посунула до хати і стала бабусі втокмачувати, що нині йде грошова реформа, треба міняти купюри.

– Вона мені каже: «Давайте гроші, які є, а назавтра поштарка нові принесе», – розповідає Марія Тихонівна. – Я й повірила, чотири тисячі двісті гривень їй винесла. Хіба ж я знала, що вона неправду каже? Радіо у мене нема, телевізора теж. Тільки години через дві до мене дійшло, що надурили. Я сестрі у Мену подзвонила, а їй сусідка помогла в міліцію заявити.

Шукали шахрайку і того дня до пізнього вечора і в наступні дні. Ймовірно, зловмисниця не місцева, у навколишніх селах та в сусідньому Макошине її не бачили. Можливо, тому, що того дня йшов рясний мокрий сніг, люди зайвий раз на вулицю не виходили. Жовтневе – село над трасою, тож шахрайка могла бути заїжджою. Наразі правоохоронці ведуть перевірку, відкрито кримінальне провадження.

– Ми обійшли усіх одиноких та престарілих селян, вкотре роз’яснили, що не можна відчиняти двері незнайомим, а тим більше довіряти їм, – говорить Ігор Кушніренко.

А поки правоохоронці шукають шахрайку, бабуся вірить, що гроші її повернуться. Каже, що сон їй такий наснився.

– Приснилося, що міліціонер гроші мені приніс. А назавтра прийшла милосердна та й розказує, що люди у селі балакають про мене, кажуть, що найшлися гроші. Ото б і правда! Як найдуться – так проп’єм.

– Так ви ж горілки не терпите!

– Ну то конфет накупляю, найдорожчих, кілограмів десять. І всіх угощу. А сама я м’ятні люб­лю…

Коментарі закриті.