Автор: Павло Глазовий.

ЖОРА Й ЛОРА

Жорі й Лорі – по сімнадцять.
Лора каже: «Жоро,
От де хохма! Я дитину
Буду мати скоро.
Батько сердиться на мене,
Заїдає мати.
Чим, – чіпляються, – дитину
Будеш годувати?»
Жора свиснув:
– Не тушуйся. Нам з тобою хватить,
Бо на мене ще мій предок
Аліменти платить.

ВАРИВОДА

Увійшов поважний дядько до їдальні зранку.
Пильним оком подивився на офіціантку.
– Скиньте, – каже, – цей передник в білому крохмалі,
А надіньте фартушину, всю в олії й салі.
Розпустіть своє волосся, хай звиса до носа.
Не дивіться так привітно, а спідлоба й скоса.
Принесіть мені тарілку бовтаного супу,
Перепалену котлету і картоплі купу.
Молода офіціантка знизує плечима.
– Ви хильнули чи, можливо, інша є причина?
– О, причина, – мовив дядько, – багатьом відома,
Почувати себе хочу в їдальні, як дома.

ЩО ТАКЕ БАЙКА

Син-школяр читає книжку.
– Тату, таточку! – гука.
– Ось написано тут – байка. Це матерія така?
– Ні, то вірш, в якому можна нісенітниці знайти,
Що свиня балака з дубом, як оце зі мною ти.

СЛУХНЯНА ДОНЯ

Днями цілими в люстерко заглядала діва:
Підмальовувала справа, підправляла зліва.
Батько злився:
– Фарбуватись – ти одне лиш тямиш…
Та сидиш на шиї в мене. Краще б вийшла заміж.
І пішла дочці на користь батькова наука.
Він тепер її годує, зятя і онука.